Мені важко уявити, що є хтось у світі, хто взагалі нічого не чув про Наполеона Бонапарта та про його найуспішнішу битву під Аустреліцем, що відбулася 2 грудня 1805 року. Тому питання чи варто відвідати палац, де була проголошена та підписана перемога над об’єднаною коаліцією Російської та Австрійської імперій, навіть не стояло.
Тому маршрут подорожі (автомобілем) був спланований з Ужгорода по Словаччині з відвідуванням термальних вод в м. Врбов (Vrbov) та в м. Раєцьке Теплиці (Rajecké Teplice). Потім через м. Тре? нчин ( Tren? ín ) на Славков-у-Брна і далі на Брно.
Перші письмові згадки про це місце відносяться до початку 13-го століття, тоді ці землі належали Тевтонському ордену. Поселення і перша фортеця мали назву Аустерліц (Austerlitz). А назва Славков згадується вже у другій половині 14 століття.
Від першої фортеці-замку збереглися стрілчасті вікна (помітні на валах на північному боці палацу), потім в тій частині була «чорна» кухня.
На початку 16-го століття фортеця перейшла до нових власників - дворянського роду Кауніц. Які і перебудували фортецю в палац у стилі бароко. Точної дати перебудови не збереглося, залишились тільки нариси плану будівництва. На той час палац складався з чотирьох корпусів, аркади і квадратної вежі. Наприкінці сімнадцятого сторіччя власники почали перебудову палацу за проектом священника та архітектора Доменіко Мартінеллі в стилі пізнього бароко, який ми і бачимо зараз. Коли рід князів Кауніц увірвався, палац перейшов у власність родини Пальфі. А після Другої світової війни у власність держави.
Екскурсія починається із зали засновників палацу Славков. Як на мене, самий цікавий експонат цієї зали - родовід родини Кауніц, датований другою половиною 18 століття. Це малюнок пером на тонкопродубленому астрагалі (рослина сімейства бобових)
Слід відзначити мармуровий бюст засновника славкового замку, Домініка Ондржея Кауніца (Автор Ян Бломмендаель, 1698). Та портрет Вацлава Антоніна Кауніца, канцлера Марії Терезії.
У ванній кімнаті відразу звертають увагу акварелі на стіні (датовані серединою 19 століття), що розділяють прохід і саму ванну. До цього ж періоду відносяться настінне дзеркало в мармуровій рамі і розфарбовані літографії, які зображають німф, що купаються. За дерев'яною перегородкою встановлено приблизне обладнання ванної кімнати - меблі датовані кінцем 19-го початком 20-го століття. Фарфор з синім квітковим візерунком був виготовлений віденським та майсенським фарфоровими заводами вже в другій половині 19 століття. Порцеляну було передано до колекції після смерті передостаннього власника замку, доктора права Вацлава Кауніца.
Стельова фреска зображує людину, яка жестами наголошує на необхідності мовчати про те, що було побачено у ванній.
Далі ми проходимо у малу галерею моравської та чеської гілки роду Кауніц.
Домінік Ондржей Кауніц (картина біля пічки), чий бюст був у першому залі, був не тільки меценатом і покровителем мистецтва, але й дбав про економічне процвітання свого маєтку. За багато років перебування на посаді імператорського віце-канцлера, він отримав значний досвід на прикладах економіки та господарювання західноєвропейських країн. Фінансове становище він планував виправити за допомогою мануфактури з виробництва текстилю, розпочавши виробництво тонких тканин, які досі ввозили з закордону. Він запланував відкрити у Славкові виробництво тонкого сукна. Тому подав прохання про монополію на виробництво сукна на Моравії до віденського двору, але в процесі переговорів Домінік Ондржей помирає у Відні (1705), і справу продовжує його син Максиміліан Олдржих (картина навпроти вікна). Максиміліана Олдржиха ми бачимо тут у парчовому, вишитому золотом вбранні, у чині моравського губернатора (земського гетьмана).
Старшим сином Домініка Ондржея та братом Максиміліана Олдржиха був Францішек Карел Кауніц (картина біля дверей ванної кімнати). Францішек Карел обрав духовний шлях. Автор портрета, флорентійський художник Бенедетто Луті, зобразив його у чині Єпископа Люблянського.
Ернест Крістоф (Арношт Кріштоф) (картина поряд з Францішеком Карлом), син Вацлава Антоніна та онук Максиміліана Олдржиха, був наступним видатним представником роду Кауніц. Він перебував в імператорській придворній раді і як дипломат працював у Неаполі та Римі. Як і більшість відомих предків, Ернест Крістоф був кавалером ордена Золотого Руна. А також радником та близьким другом молодого Йосипа ІІ. У його час під славковою госпітальною церквою будується нова сімейна усипальниця /1795/. Тут поховані його батько, дружина і він сам. Засновником моравської гілки роду Кауніців є Лев Вілем (портрет ліворуч від Ернеста Крістофа).
На решті портретів зображені представники чеського роду Кауніц - Рудольф та Ян Вілем Кауніцькі (з Коуніц).
Дуже цікаве облаштування пічки. Вона топилася з іншого боку кімнати, щоб не потрібно було турбувати панів. У спеціальний посуд наливали воду ароматичними оліями, щоб повітря в кімнаті добре пахло.
На стельовій фресці зображені античні богині ранкової зорі Еос і місяця Селена - ранок, що починається, проганяє пітьму і сон. Еос була сестрою бога Сонця Геліоса. Щоранку вона підіймається з океану і мчить на колісниці, запряженій парою крилатих коней, провіщаючи появу свого брата Геліоса. Її вітає ранкова зірка, а інші зорі гаснуть.
Цікаве зображення янголятка, що сидить на карнизі, за рахунок ілюзії створено об’ємне зображення, яке видається скульптурою.
Наступний зал Габсбурзько-Лотарингської династії. Вацлав Антонін Кауніц був канцлером у чотирьох імператорів: Марії Терезії, Йосипа II, і до кінця свого життя у Леопольда II та Франца II. B нагороду за довічне служіння Йосип ІІ подарував Вацлаву Антоніну Кауніцу портрети імператорської сім'ї, що знаходяться у цьому залі.
Це копії пастелів, зроблені з робіт швейцарського художника Жана Етьєна Ліотара орієнтовно у 60-ті роки 18 століття. Біля печі портрети імператриці Марії Терезії та його чоловіка Франца Стефана Лотарингського.
Портрети Домініка Ондржея Кауніца (1692) і сина Максиміліана Олдржиха (1698) розміщені з іншого боку вікна. Ці портрети створив знаменитий французький портретист Гіацинт Ріго (Hyacinth Rigaud), який був придворним художником Людовіка XIV.
Винятковим прикладом майстерності столяра-червонодеревника є секретер у стилі рококо, інкрустований чотирма породами дерева: горіхом, ясенем, кореневим шпоном та червоним деревом. Він складається з трьох частин, середня використовувалася як письмовий стіл. Для зберігання важливих таємних паперів служило кілька секретних ящиків. Цей секретер належить до найцінніших предметів меблів славкового замку, він був зроблений у середині 18 століття.
Решта меблів датується тим самим періодом. Позолочений годинник, який іде досі, зроблений у стилі Людовіка XVI.
Стельова фреска має схожий сюжет як в попередній залі. Крім Еос та Селени тут є також богиня кохання Венера.
А далі ми потрапляємо у центральний зал західного крила замку, який зараз називають залом пращурів. Раніше тут була столова зала.
Ця зала виникла з ініціативи Вацлава Антоніна Кауніца у 60-х роках 18 століття. У той же період він замовив портрет свого батька - Максиміліана Олдржиха та діда - Домініка Ондржея Кауніца, засновника замку. Ці портрети були написані на основі старіших портретів, що збереглися на той час. І згідно з традиціями того часу, були написані також портрети дружин усіх фундаторів замку.
Домінік Ондржей Кауніц (1654-1705) на портреті біля дверей у зал був дипломатом та політиком. Він народився у замку Славків. Вже в десятилітньому віці він вирушає вчитися до Брно, в орден єзуїтів, а потім до Оломоуца. Щоб отримати місце при дворі, він подорожував західною та південною Європою, щоб пізнати світ і себе. Згодом він одружився з Марією Елеонорою, графинею Штернберською (пом. 1706), зображеною на портреті навпроти. Під час укладання шлюбу вагому роль зіграла не тільки краса нареченої, але й те, що вона походила із знатного чеського роду, та її батько був віце-канцлером чеської придворної канцелярії.
Максиміліан Олдржих Кауніц (1679-1746) зображений на портреті навпроти вікна з правого боку дверей до Історичного залу(наступний в екскурсії), став спадкоємцем батьківського маєтку після того, як його старший брат, Францішек Карел, вирішив стати священником. Його також посилали в подорожі «пізнавати світ» південною та західною Європою, де він і познайомився з молоденькою, на той час тринадцятирічної, Марією Ернестіною фон Рітберг зі Східної Фрісландії (Нідерланди) (портрет ліворуч дверей). Її сукня була розшита срібними нитками та важила майже 20 кг.
Вацлав Антонін Кауніц-Рітберг (1711-1794) на портреті навпроти батьківського (Максиміліана Олдржиха) вважається найзнаменитішим представником родини Кауніц. Після тривалої подорожі та набуття деякого життєвого досвіду він стає імператорським придворним радником. Необхідні знання він здобув в університеті в Лейпцигу, який тоді мав славу найкращого університету в Німеччині. До програми навчання входила також риторика, музика, танці, верхова їзда та ін. У 1736 році Вацлав Антонін одружується на Марії Ернестіні Францисці, графині Штаремберг. Спочатку він служив послом у Турині. Марія Терезія дуже цінувала його службу, тому вона призначила Кауніца гоффмейстером (головним управляючим монаршим двором) своєї сестри Марії Анни, а після її смерті своїм канцлером. Кауніц швидко розпізнав, що необхідно переоцінити ставлення Габсбурзької монархії до Франції, на той момент найсильнішої держави. У союзі з Францією він бачив єдину можливість захиститися від агресій з боку прусського короля. Вацлав Антонін був тією самою людиною, яка стимулювала орієнтацію Габсбурзької монархії на Францію. Для зміцнення цього союзу він домовився про укладення шлюбу між дочкою Марії Терезії Марією Антуанеттою та Людовіком XVI. Вацлав Антонін був першим у роді, хто отримав княжий титул (1764).
І ось нарешті ми бачимо той знаменитий балкон, з якого французький імператор Наполеон (3 грудня 1805 року) виголосив промову про перемогу після битви, яка увійшла до європейської історії, як битва під Аустерліцем.
На позолочених столах у стилі бароко стоять два ескізи скульптурних груп Юпітера та Амура і Амура з Психеєю. Це роботи Джованні Гульяні, а самі ж статуї знаходяться у замковому парку. Прекрасна композиція на плафоні зображує богів на Олімпі. У кутових медальйонах намальовано перетворення Зевса, верховного повелителя богів та смертних. Зевс перетворювався, наприклад, на лебедя, бика, воду, дощ, щоб домогтися жінки, яка йому сподобалася.
В наступному парадному залі, який зараз називають історичним, і був підписаний 6 грудня 1805 «мирний» договір, за Австрію його підписав князь Йоганн Ліхтенштейнський (бо обидва імператори Франц і Олександр ще до кінця битви накивали п’ятами), а від імені Франції - маршал Бертьє.
Власне сам зал був розписаний австрійським художником Йозефом Піхлером у 1767 році.
У двох нішах можна побачити Геракла, який у грецькій міфології уособлює силу та відвагу, що бореться з левом в одній та шаленим биком в іншій.
Особливістю цього залу є акустика, що входило до вимог вже при будівництві. Цей зал служив для таємних дипломатичних переговорів канцлера Вацлава Антоніна. Учасники переговорів говорили між собою так тихо, щоб нічого не чути від дверей. При гучній розмові тут виникає луна, голоси двояться і розмову неможливо розібрати не лише за дверима, а й у самому залі.
Враження від усього залу посилюється великими люстрами в стилі бароко з чеського кришталю, які все ще зберігають свою автентичність і не були перероблені на електричні.
Над дверима розташоване бронзове погруддя канцлера Вацлава Антоніна Кауніца.
Цей прекрасний зал не застигнув у часі, зараз він використовується для концертів, виставок, а також тут можна провести весільну церемонію.
Наступний зал носить назву Boulle (Буль) так як меблі в цій кімнаті виготовлені в стилі Андре Шарля Буля (знаменитий французький майстер-мебляр).
Основою цих меблів служить ебенове дерево, інкрустоване черепаховим панциром і позолоченою бронзою.
Весь цей гарнітур з кабінету доктора Вацлава Кауніца, передостаннього власника славкового замку. Звертає на себе увагу картина «Римська наречена» венеційського художника Андрео Челесті. Картина зображує приготування молодої дівчини до весільного ритуалу.
Картина належить до шедеврів Челесті, вона була створена на початку 18 ст. Інші масштабні полотна є творами австрійського художника Ганса Адама Вайсенкірхера кінця 17 століття. Його твори становлять значну частину славкової картинної галереї. Тут йдеться про зображення Корнелії - дружини консула Тіберія Граха (177 р. до н. е. ), матері народних трибунів Тіберія та Гая Грахів (вважалась взірцем матері), та про біблійну тематику, Йосипа та дружину Потіфара. На іншому масштабному полотні зображені діти засновника замку Домініка Ондржея Кауніца - Максимиліан Олдржих у віці 12 років та його сестра Марія Елеонора у віці 9 років.
У якості прикрас в кімнаті стоїть дві алебастрові вази у вигляді амфор і таця на ніжці у вигляді трьох дельфінів.
Розпис плафона зображує трьох античних богинь Геру, Афіну Палладу та Афродиту.
Далі ми потрапляємо до спальні княжни.
Про ліжко, яке тут знаходиться, розповідається, що в ньому після битви біля Аустерліца спав сам імператор Наполеон Бонапарт. Але якщо виходити з історичних фактів, Наполеон справді ночував в славковому замку. Та він спав на своєму польовому, похідному ліжку. Під час реставрації ліжка з'ясувалося, що воно складається з кількох різних частин, датованих 18 та 19 століттями.
Доповнюють оформлення цієї спальні позолочена ширма з 4 частин та настінний годинник у стилі Людовіка XVI кінця 18 століття.
Дзеркало у пишній рамі, прикрашено різьбленням, що датується 19 століттям. Також до початку 19 століття відносяться обидві сині вази з орнаментальними медальйонами.
Вони були виготовлені на фарфоровому заводі у Бржезові. На картині біля вікна зображена Марія Елеонора Штернберська. На картині над ширмою середини 18 століття – родина канцлера Вацлава Антоніна Кауніца.
На стелі зображено древньогрецьких богів: Афродиту, Геру, Афіну Паладу і разом із ними бога часу Хроноса.
Наступним йде біблійний салон. Дві картини навпроти одна одної датовані кінцем 17 століття. Це твори Ірганна Вайса. Біля вікна «Повалення ідолів», друге називається «Набуття Мойсея». Над молитовною лавочкою в стилі пізнього бароко зображений святий євангеліст Іоанн зі своїми атрибутами - пером та сувоєм. Остання картина у цій кімнаті свята Марія Магдалина роботи Йоганна Лісса. На плафоні зображено Колесо Фортуни, тобто персоніфікацію долі. Колесо уособлює вертлявість непостійність щастя.
Жіночий салон обставлений у стилі 19 століття, переважно стилі в Бідермайєра. Це був напрям мистецтва (приблизно 1815-1848 рр. ) німецького міщанства, особливо у побутовому мистецтві, ще називають міщанським ампіром. У кімнаті можна побачити м'який меблевий гарнітур зі столом, а також круглий стіл для шиття, в якому зберігалося все необхідне для шиття та вишивання. Обидва ці заняття були улюбленою розвагою жінок в першій половині 19 століття.
Овальна картина в стилі бідермайєр над диваном зображує графиню Лаудонову з недалеко розташованих Жданиць. На менших картинах - подружжя Сейдлови та їх родичі, які також жили в Жданицькому маєтку. Характерними для цього стилю стали годинникові картини. Зображення на годиннику - пани верхи на фоні ідеального пейзажу.
Типовим елементом салону середини 19 століття були «гірки» засклені шафи, в яких зберігали безліч дорогоцінних дрібниць. Серед предметів у гірці цікава так звана лялька на чайник у стилі рококо у синій сукні. Ще один предмет меблів скринька для коштовностей тієї ж епохи, обклеєна кореневим шпоном. Велика картина біля печі зображує античного бога Зевса разом із Каллісто. Привертає увагу багато прикрашене венеціанське дзеркало середини 19 століття.
Зал останніх Кауніців. Зал присвячений передостанньому власнику замку Славков доктору права Вацлаву Кауніцу. Вацлав Роберт Кауніц був вихований своєю матір'ю, Елеонорою Ворачицькою з Пабеніц, у дусі патріотизму та любові до батьківщини. Елеонора Ворачицька була великою патріоткою Чехії. Завдячуючи першому шлюбу з відомою чеською актрисою Йозефіною Чермаковою, Вацлав Кауніц був добре знайомий з Антоніном Дворжаком (чеський композитор і диригент). У друге Вацлав Кауніц одружився з великого кохання на Йозефіні Горової, яка була молодша за нього на 33 роки. У день весілля 12 травня 1908 року наречені передали студентам Брна свій палац у Брно на Жеротиновій площі. На доходи від будинку пізніше виник фонд на будівництво студентських гуртожитків у Брно. Портрети подружжя написав друг Кауніца, Ян Скрамлик близько 1910 року. Меблі в цій кімнаті надійшли із празької квартири Кауніців. Вацлав успадкував її після смерті матері, Елеонори Ворачицької з Пабениць. А у замок меблі потрапили після смерті Йозефіни Кауніц Горової у 1961 році.
Зала Рубенса. Спершу тут знаходилася велика картинна галерея замку, де зберігалися твори різних авторів. Після смерті Альбрехта Кауніца (старшого брата доктора Вацлава Кауніца), коли його тіло було ненадовго виставлене у цьому залі для прощання, через неуважність до правил безпеки від полум'я свічок зайнялися гардини та спалахнула пожежа. У вогні загинуло декілька виставлених картин.
Сьогодні в цьому приміщенні можна оглянути картини, які до певної міри пов'язані з його назвою. Йдеться про гарні копії полотен одного із найвідоміших художників, Пітера Пауля Рубенса (1577-1640). Усі полотна зображують драматичні сцени полювання. На одному з них мисливці борються з диким кабаном, на іншому з бегемотами, а на третьому вступають у бій із дикими звірами. Автором наявної кам'яної статуї (торсу) є скульптор Джованні Джульяні (Giovanni Giuliani).
Далі ми проходимо коридором до каплички. Між вікнами можемо оглянути картину на якій зображено Св. Урбана, яка потрапила сюди з каплиці Св. Урбана над Славоком. Самим цікавим в ній є найстаріше зображення Славкова у нижній частині. Місто тут знаходиться ще у межах фортифікаційних мурів. У замку збудовано лише західне крило, за ним ще височить вежа від більш старішої забудови у стилі ренесансу. Ліворуч від замку можна побачити готичну споруду - костел Св. Якова Старшого (Зеведеєва), який був зруйнований у 1757 році. Башта міської дзвіниці пізніше поступилася місцем замковому парку, що будувався в 1770 році. Остання Південна брама була зруйнована вже в 1903 році.
Навпроти висить твір знаменитого німецького художника Йоганна Хайнріха Шенфельда (1681), що зображує Святу Трійцю. Художник у своїй техніці світлотіні продовжував традиції Караваджо.
Каплиця. Замкова каплиця Святого Хреста була заснована підчас заключного етапу будівництва замку Славков за часів Вацлава Антоніна Кауніца. Вона завершує південне крило замку та охоплює всі наземні поверхи. Ілюзорне декоративне оформлення зробив у 1769 році австрійський художник Йозеф Піхлер, той самий, хто розписував Історичний зал. Дерев'яний вівтар із монументальними статуями ангелів створив Франц Ксав'єр Мессершмідт у 1774 році. На маленьких плитках на вівтарі лежать шматочки пергаменту із текстом Євангелія. Образ у лівій частині чоловічого ораторію показує Втечу Святого сімейства до Єгипту. Він був створений невідомим художником на рубежі 17 та 18 століть. Статуї зображують Чорну Мадонну (або Чорна Діва - містичний образ Діві Марії з темним або чорним кольором обличчя, що символізує таємничість, скорботу або очищення) та Св. Яна Непомуцького. У правій частині ораторію бачимо у вітринах статуї святих 19 століття, книги на релігійні теми та маленькі домашні кропильниці (посудина для свяченої води, у яку вмочають кропило). Слід звернути увагу на готичні статуї Христа та святої Варвари. Образ Мадонни приписується пензлю італійського художника Гвідо Рені, котрий був одним із найкращих представників болонської художньої школи першої половини 17 століття.
Екскурсія триває приблизно годину. На офіційному сайті можна знайти графік екскурсій по замку (орієнтовно кожну годину). Парк відкритий для відвідувачів безкоштовно. Нажаль екскурсії чеською мовою, можна на касі взяти роздруківку англійською.
Після екскурсії, якщо буде можливість, рекомендую відвідати Славков пивовар (Slavkovský pivovar), навіть якщо ви не поціновувач пива (або за рулем:)), пообідати та спробувати їх фірмовий лимонад.
Sunku į sivaizduoti, kad pasaulyje yra kas nors, kas niekada nebū tų girdė ję s apie Napoleoną Bonapartą ir jo sė kmingiausią mū š į Austrelice, į vykusį.1805 m. gruodž io 2 d. Todė l net nekilo klausimas, ar verta aplankyti rū mus, kuriuose buvo paskelbta ir pasiraš yta pergalė prieš jungtinę Rusijos ir Austrijos imperijų koaliciją.
Todė l kelionė s marš rutas (automobiliu) buvo suplanuotas iš Už horodo per Slovakiją , aplankant terminius vandenis Vrbovo mieste ir Rajecké Teplice mieste. Tada per Trenč yno miestą iki Slavkovo prie Brnos ir toliau iki Brno.
Pirmieji raš ytiniai š ios vietos paminė jimai siekia XIII a. pradž ią , kai š ios ž emė s priklausė Kryž iuoč ių ordinui. Gyvenvietė ir pirmoji tvirtovė buvo vadinamos Austerlicu. O Slavkovo vardas minimas jau XIV a. antroje pusė je.
Iš pirmosios tvirtovė s-pilies iš liko lancetiš ki langai (matomi ant pylimų š iaurinė je rū mų pusė je), vė liau toje dalyje buvo į rengta „juodoji“ virtuvė.
XVI amž iaus pradž ioje tvirtovė atiteko naujiems savininkams – didikams Kaunitzų š eimai. Jie tvirtovę perstatė į baroko stiliaus rū mus. Tiksli rekonstrukcijos data nė ra iš saugota, iš liko tik statybos plano eskizai. Tuo metu rū mus sudarė keturi pastatai, arkada ir kvadratinis bokš tas. XVII amž iaus pabaigoje savininkai pradė jo atstatyti rū mus pagal kunigo ir architekto Domenico Martinelli projektą vė lyvojo baroko stiliumi, kurį matome ir š iandien. Kai į siverž ė kunigaikš č ių Kaunitzų š eima, rū mai tapo Palfi š eimos nuosavybe. O po Antrojo pasaulinio karo jie tapo valstybė s nuosavybe.
Ekskursija prasideda Slavkovo rū mų Į kū rė jų salė je. Mano nuomone, į domiausias š ios salė s eksponatas yra Kaunitų š eimos genealogija, datuojama XVIII a. antrą ja puse. Tai pieš inys ant smulkiai į degusio astragalo (ankš tinių š eimos augalo)
Verta atkreipti dė mesį į Slavkovo pilies į kū rė jo Dominiko Ondř ejaus Kaunitzo marmurinį biustą (autorius Janas Blommendaelis, 1698 m. ) ir Marijos Teresė s kanclerio Vaclavo Antoní no Kaunitzo portretą .
Vonios kambaryje iš karto akį patraukia sienos akvarelė s (datuojamos XIX a. viduriu), skirianč ios praė jimą ir patį vonios kambarį . Sieninis veidrodis marmuriniame rė me ir tapytos litografijos, vaizduojanč ios besimaudanč ias nimfas, taip pat yra iš to laikotarpio. Už medinė s pertvaros yra vonios kambario į rangos modelis – baldai datuojami XIX a. pabaiga ir XX a. pradž ia. Porcelianas su mė lynu gė lių raš tu buvo gaminamas Vienos ir Meiseno porceliano fabrikuose jau XIX a. antroje pusė je. Porcelianas į kolekciją buvo perkeltas po prieš paskutiniojo pilies savininko, teisė s mokslų daktaro Vaclavo Kaunico, mirties.
Lubų freskoje pavaizduotas vyras, kuris gestais pabrė ž ia bū tinybę tylė ti apie tai, kas buvo matyta vonios kambaryje.
Toliau pereiname prie maž osios Kaunitų š eimos Moravijos ir Bohemijos š akos galerijos.
Dominikas Ondř ej Kaunitsas (paveikslas prie krosnies), kurio biustas buvo pirmojoje salė je, buvo ne tik meno mecenatas ir rė mė jas, bet ir rū pinosi savo dvaro ekonominiu klestė jimu. Per daugelį metų , eidamas imperatoriš kosios vicekanclerio pareigas, jis į gijo didelę patirtį Vakarų Europos š alių ekonomikoje ir valdyme. Jis planavo pagerinti savo finansinę padė tį pasitelkdamas tekstilė s fabriką , pradė damas gaminti plonus audinius, kurie anksč iau buvo importuojami iš už sienio. Jis planavo atidaryti plonų audinių fabriką Slavkove. Todė l jis pateikė Vienos dvarui praš ymą dė l audinių gamybos Moravijoje monopolio, tač iau derybų metu Dominikas Ondř ej mirė Vienoje (1705 m. ), o jo sū nus Maksimilianas Oldř ichas (paveikslas prieš ais langą ) tę sia verslą . Č ia matome Maksimilianą Oldř ichą , vilkintį auksu siuvinė tą brokato chalatą , einantį Moravijos gubernatoriaus (zemskio etmono) rangą .
Vyriausiasis Dominiko Ondř ejaus sū nus ir Maksimiliano Oldř icho brolis buvo Franciszekas Karelis Kaunič ius (nuotraukoje prie vonios kambario durų ). Franciszekas Karelis pasirinko dvasinį kelią . Portreto autorius, Florencijos menininkas Benedetto Luti, pavaizdavo jį Liublianos vyskupo range.
Ernestas Christophas (Arnoš tas Krš tofas) (nuotraukoje š alia Franciszeko Karlo), Vaclavo Antonino sū nus ir Maksimiliano Oldř icho anū kas, buvo kitas ž ymus Kaunicų š eimos atstovas. Jis buvo imperatoriš kosios rū mų tarybos narys ir dirbo diplomatu Neapolyje ir Romoje. Kaip ir dauguma jo garsių protė vių , Ernestas Christophas buvo Aukso vilnos ordino riteris. Jis taip pat buvo jaunojo Juozapo II patarė jas ir artimas draugas. Jo laikais po Slavkovo ligoninė s baž nyč ia /1795/ buvo statomas naujas š eimos kapas. Č ia palaidoti jo tė vas, ž mona ir jis pats. Moravijos Kaunicų š eimos š akos į kū rė jas yra Leo Willemas (portretas kairė je – Ernesto Christopho).
Likę portretai vaizduoja Č ekijos Kaunicų š eimos atstovus – Rudolfą ir Janą Willemus Kaunickius (iš Kounicų ).
Labai į domus krosnies iš dė stymas. Ji buvo kū renama iš kitos kambario pusė s, kad netrukdytų š eimininkams. Vanduo su aromatiniais aliejais buvo pilamas į specialų indą , kad kambario oras maloniai kvepė tų.
Lubų freskoje vaizduojamos senovė s ryto auš ros deivė s Eos ir mė nulio Selenė – auš tantis rytas iš varo tamsą ir miegą . Eos buvo saulė s dievo Helijo sesuo. Kiekvieną rytą ji pakyla iš vandenyno ir važ iuoja vež imu, kurį traukia pora sparnuotų arklių , praneš dama apie savo brolio Helijo atvykimą . Ją pasitinka rytinė ž vaigž dė , o kitos ž vaigž dė s iš nyksta.
Į domus maž o angelo, sė dinč io ant karnizo, vaizdas – dė l iliuzijos sukuriamas trimatis vaizdas, kuris atrodo kaip skulptū ra.
Kita salė – Habsburgų -Lotaringijos dinastija. Vaclavas Antoninas Kaunitzas buvo kancleris valdant keturiems imperatoriams: Marijai Terezei, Juozapui II ir iki gyvenimo pabaigos valdant Leopoldui II ir Pranciš kui II. Kaip atlygį už viso gyvenimo tarnybą Juozapas II į teikė Vaclavui Antoninui Kaunitzui imperatoriš kosios š eimos portretus, kurie yra š ioje salė je.
Tai pastelių , pagamintų pagal š veicarų menininko Jean-É tienne Lyotard darbus apie 1860-uosius, kopijos. Š alia krosnies kabo imperatorienė s Marijos Teresė s ir jos vyro Franzo Stepono iš Lotaringijos portretai.
Kitoje lango pusė je kabo Dominiko Ondř ejaus Kaunitzo (1692 m. ) ir jo sū naus Maksimiliano Oldř icho (1698 m. ) portretai. Š iuos portretus sukū rė garsus prancū zų portretistas Hyacinth Rigaud, Liudviko XIV rū mų dailininkas.
Iš skirtinis baldž iaus meistriš kumo pavyzdys – rokoko stiliaus sekretorė , inkrustuota keturių rū š ių mediena: rieš utmedž iu, uosiu, š aknų fanera ir raudonmedž iu. Ją sudaro trys dalys, vidurinė buvo naudojama kaip raš omasis stalas. Keli slapti stalč iai buvo skirti svarbiems slaptiems dokumentams laikyti. Š i sekretorė yra vienas vertingiausių Slavkovo pilies baldų , ji buvo pagaminta XVIII a. viduryje.
Likę baldai yra iš to paties laikotarpio. Paauksuotas laikrodis, kuris vis dar veikia, pagamintas Liudviko XVI stiliumi.
/>
Lubų freska turi panaš ų siuž etą kaip ir ankstesnis kambarys. Be Eoso ir Selenė s, yra ir meilė s deivė Venera.
Ir tada patenkame į pilies vakarinio sparno centrinę salę , kuri dabar vadinama Protė vių sale. Anksč iau č ia buvo valgomasis.
Š i salė iš kilo Vaclavo Antoní no Kaunico iniciatyva XIX a. 7-ajame deš imtmetyje. Tuo pač iu metu jis už sakė savo tė vo – Maksimiliano Oldř icho ir senelio – pilies į kū rė jo Dominiko Ondř ejaus Kaunico – portretą . Š ie portretai buvo nutapyti remiantis tuo metu iš likusiais senesniais portretais. Pagal to meto tradicijas buvo nutapyti ir visų pilies į kū rė jų ž monų portretai.
Dominikas Ondř ej Kaunitz (1654–1705), pavaizduotas portrete prie salė s durų , buvo diplomatas ir politikas. Jis gimė Slavkovo pilyje. Bū damas deš imties metų , jis iš vyko studijuoti į Brną , jė zuitų ordine, o vė liau į Olomoucą . Norė damas gauti vietą dvare, jis keliavo po Vakarų ir Pietų Europą , kad paž intų pasaulį ir save. Vė liau jis vedė Mariją Eleonorą , Sternbergo grafienę (m. 1706 m. ), pavaizduotą prieš ingoje pusė je esanč iame portrete. Santuokoje svarbų vaidmenį atliko ne tik nuotakos grož is, bet ir tai, kad ji buvo kilusi iš kilmingos č ekų š eimos, o jos tė vas buvo Č ekijos rū mų kanceliarijos vicekancleris.
Maksimilianas Oldř ichas Kaunitzas (1679–1746), pavaizduotas portrete prieš ais langą deš inė je Istorinė s salė s durų pusė je (kitos ekskursijos dalis), tapo tė vo turto paveldė toju po to, kai jo vyresnysis brolis Franciszekas Karelis nusprendė tapti kunigu. Jis taip pat buvo iš sių stas į kelionę „atrasti pasaulį “ po Pietų ir Vakarų Europą , kur sutiko jauną , tuo metu trylikametę Mariją Ernestiną von Rietberg iš Rytų Fryzijos (Nyderlandai) (portretas kairė je durų pusė je). Jos suknelė buvo iš siuvinė ta sidabro siū lais ir svė rė beveik 20 kg.
Vaclavas Antoninas Kaunitzas-Ritbergas (1711–1794), portrete pavaizduotas prieš ais savo tė vą (Maksimilianą Oldř ichą ), laikomas garsiausiu Kaunitzų š eimos atstovu. Po ilgos kelionė s ir į giję s gyvenimiš kos patirties, jis tampa imperatoriš kojo rū mų patarė ju. Reikiamų ž inių jis į gijo Leipcigo universitete, kuris tuo metu turė jo geriausio universiteto Vokietijoje reputaciją . Mokymo programoje taip pat buvo retorika, muzika, š okiai, jodinė jimas ir kt. 1736 m. Vaclavas Antoninas vedė Š tarembergo grafienę Mariją Ernestiną Franziska. Iš pradž ių jis dirbo ambasadoriumi Turine. Marija Terezija labai vertino jo tarnybą , todė l paskyrė Kaunitzą savo sesers Marijos Anos hofmeisteriu (vyriausiuoju karališ kojo rū mų administratoriumi), o po jos mirties – kancleriu. Kaunitzas greitai suprato, kad bū tina iš naujo į vertinti Habsburgų monarchijos pož iū rį į Prancū ziją , tuo metu stipriausią valstybę . Aljanse su Prancū zija jis matė vienintelę galimybę apsisaugoti nuo Prū sijos karaliaus agresijos. Vaclovas Antoninas buvo tas pats asmuo, kuris paskatino Habsburgų monarchijos orientaciją į Prancū ziją . Siekdamas sustiprinti š ią są jungą , jis suorganizavo Marijos Teresė s dukters Marijos Antuanetė s santuoką su Liudviku XVI. Vaclovas Antoninas buvo pirmasis iš savo š eimos, gavę s princo titulą (1764 m. ).
Ir galiausiai matome garsų jį balkoną , iš kurio Prancū zijos imperatorius Napoleonas (1805 m. gruodž io 3 d. ) pasakė pergalė s kalbą po mū š io, kuris Europos istorijoje į ė jo kaip Austerlico mū š is.
Ant paauksuotų baroko stiliaus stalų stovi du skulptū rinių grupių „Jupiterio ir Kupidono“ bei „Kupidono su Psichė “ eskizai. Tai Giovanni Giuliani darbai, o pač ios statulos yra pilies parke. Graž i kompozicija ant lubų vaizduoja dievus Olimpe. Kampiniai medalionai vaizduoja Dzeuso, aukš č iausiojo dievų ir mirtingų jų valdovo, transformaciją . Pavyzdž iui, Dzeusas transformavosi į gulbę , jautį , vandenį , lietų , kad pasiektų jam patinkanč ią moterį .
Kitoje iš kilmių salė je, kuri dabar vadinama istorine, 1805 m. gruodž io 6 d. buvo pasiraš yta „taikos“ sutartis, kurią Austrijos vardu pasiraš ė Lichtenš teino princas Johanas (nes abu imperatoriai Pranciš kus ir Aleksandras dar nesibaigė mū š iu), o Prancū zijos vardu – marš alas Berthier.
Pač ią salę.1767 m. nutapė austrų menininkas Josefas Pichleris.
Dviejose niš ose galite pamatyti Heraklį , kuris graikų mitologijoje į kū nija jė gą ir drą są , vienoje kovojantį su liū tu, o kitoje – su į nirš usiu jauč iu.
Š ios salė s ypatybė – akustika, kuri buvo reikalavimas jau statybų metu. Š ią salę slaptoms diplomatinė ms deryboms naudojo kancleris Vaclovas Antoninas. Derybų dalyviai kalbė josi taip tyliai, kad už durų nieko nebuvo girdė ti. Kalbant garsiai, č ia atsiranda aidas, balsai dvigubė ja, o pokalbio negalima suprasti ne tik už durų , bet ir pač ioje salė je.
Visos salė s į spū dį sustiprina dideli barokiniai č ekų kriš tolo sietynai, kurie vis dar iš laikė autentiš kumą ir nebuvo pertvarkyti į elektrinius.
Virš durų yra bronzinis kanclerio Vaclavo Antonino Kaunico biustas.
Š i graž i salė nesustojo laike, dabar joje vyksta koncertai, parodos, č ia taip pat galima surengti vestuvių ceremoniją .
Kitas kambarys vadinamas Boulle (Boul), nes š io kambario baldai pagaminti André Charles Boulle (garsaus prancū zų baldų meistro) stiliumi.
Š ių baldų pagrindas – juodmedis, inkrustuotas vė ž lio kiautu ir paauksuota bronza.
Visas š is rinkinys yra iš Dr. Vaclavo Kaunitzo, prieš paskutiniojo Slawkovo pilies savininko, kabineto. Vertas dė mesio Venecijos menininko Andrea Celesti paveikslas „Romos nuotaka“. Paveiksle vaizduojamas jaunos merginos pasiruoš imas vestuvių ritualui.
Pasakojama, kad po Austerlico mū š io joje miegojo pats imperatorius Napoleonas Bonapartas. Tač iau remiantis istoriniais faktais, Napoleonas iš tiesų naktį praleido lakš tingalos pilyje. Tač iau jis miegojo savo lauke, stovyklavietė je. Restauruojant lovą paaiš kė jo, kad ji sudaryta iš kelių skirtingų dalių , datuojamų XVIII ir XIX amž iais.
Š io miegamojo dizainą papildo paauksuota 4 dalių š irma ir XVIII a. pabaigos Liudviko XVI stiliaus sieninis laikrodis.
Veidrodis nuostabiame rė me, dekoruotas raiž iniais, datuojamas XIX a. Abi mė lynos vazos su dekoratyviniais medalionais taip pat datuojamos XIX a. pradž ia.
Jie buvo pagaminti Bž ezovo porceliano fabrike. Paveikslas prie lango vaizduoja Mariją Eleonorą Sternberską . Paveikslas virš š irmos, nutapytas XVIII a. vidurio, vaizduoja kanclerio Vaclavo Antonino Kaunico š eimą .
Lubose pavaizduoti senovė s graikų dievai: Afroditė , Hera, Atė nė Paladė ir kartu su jais laiko dievas Chronas.
Toliau yra biblinis salonas. Du prieš ais vienas kitą esantys paveikslai datuojami XVII a. pabaiga. Tai Irhanno Weisso darbai. Š alia lango yra „Stabų nuvertimas“, antrasis vadinamas „Mozė s suradimu“. Virš maldos suolo vė lyvojo baroko stiliumi pavaizduotas š ventasis evangelistas Jonas su savo atributais – raš ikliu ir ritiniu. Paskutinis paveikslas š iame kambaryje yra Johanno Lisso „Š v. Marija Magdalietė “. Lubose pavaizduotas Fortū nos ratas, tai yra likimo personifikacija. Ratas simbolizuoja laimė s nepastovumą ir nepastovumą.
Moterų salonas į rengtas XIX a. stiliumi, daugiausia bydermejerio stiliumi. Tai buvo vokieč ių burž uazijos meno judė jimas (apie 1815–1848 m. ), ypač buities mene, dar vadinamas burž uaziniu imperijos stiliumi. Kambaryje galite pamatyti minkš tų baldų komplektą su stalu, taip pat apvalų siuvimo stalą , kuriame buvo laikomi visi siuvimui ir siuvinė jimui reikalingi daiktai. Abu š ie už siė mimai buvo mė gstamas moterų laisvalaikio praleidimo bū das XIX a. pirmoje pusė je.
Virš sofos esantis ovalus biedermejerio stiliaus paveikslas vaizduoja grafienę Laudonovą iš netoliese esanč ių Ž danicy. Maž esni paveikslai vaizduoja Seidlų porą ir jų giminaič ius, kurie taip pat gyveno Ž danicy dvare. Š iam stiliui buvo bū dingi laikrodž ių paveikslai. Laikrodž io atvaizdai vaizduoja jojanč ius ponus idealaus peizaž o fone.
Tipiš kas XIX a. vidurio salono elementas buvo į stiklintų spintelių „skaidrios“, kuriose buvo laikoma daugybė brangių smulkmenų . Tarp daiktų skaidrioje į domi vadinamoji rokoko stiliaus arbatinuko lė lė mė lyna suknele. Kitas baldas – to paties laikmeč io papuoš alų dė ž utė , dengta š aknų fanera. Didelis paveikslas prie krosnies vaizduoja senovė s dievą Dzeusą su Kalistu. Dė mesį patraukia gausiai dekoruotas XIX a. vidurio Venecijos veidrodis.
Paskutinių jų Kaunicų salė . Salė skirta prieš paskutiniam Slavkovo pilies savininkui, teisė s mokslų daktarui Vaclavui Kaunič iui. Vaclavą Robertą Kaunič ių jo motina, Eleonora Vorachycka iš Pabenicė s, augino patriotizmo ir meilė s tė vynei dvasia. Eleonora Vorachycka buvo didelė Č ekijos patriotė . Dė l pirmosios santuokos su garsia č ekų aktore Josefina Č ermakova Vaclavas Kaunič ius gerai paž inojo Antoní ną Dvoř á ką (č ekų kompozitorių ir dirigentą ). Antrojoje santuokoje Vaclavas Kaunič ius iš didelė s meilė s vedė.33 metais už jį jaunesnę Josefiną Horovą . Vestuvių dieną , 1908 m. geguž ė s 12 d. , jaunavedž iai savo rū mus Brno mieste, Ž erotynovo aikš tė je, padovanojo Brno studentams. Pajamos iš namo vė liau buvo skirtos studentų bendrabuč ių statybai Brno mieste. Poros portretus apie 1910 m. nutapė Kaunicos draugas Janas Skramlikas. Š io kambario baldai buvo iš Kaunicų buto Prahoje. Vaclavas juos paveldė jo po savo motinos Eleonoros Vorachyckos iš Pabenicė s mirties. Baldai į pilį atkeliavo po Josefinos Kaunicos Horová mirties 1961 m.
Rubenso salė . Iš pradž ių tai buvo didelė pilies meno galerija, kurioje buvo saugomi į vairių autorių darbai. Po Albrechto Kaunico (vyresniojo dr. Vaclavo Kaunico brolio) mirties, kai jo kū nas buvo trumpai eksponuojamas š ioje salė je atsisveikinant, dė l saugos taisyklių nesilaikymo už uolaidos už sidegė nuo ž vakių liepsnos ir kilo gaisras. Gaisro metu sunaikino kelis eksponuotus paveikslus.
Š iandien š ioje salė je galite pamatyti paveikslų , kurie tam tikra prasme susiję su jos pavadinimu. Tai graž ios vieno garsiausių menininkų Peterio Paulo Rubenso (1577–1640) paveikslų kopijos. Visuose paveiksluose vaizduojamos dramatiš kos medž ioklė s scenos. Viename iš jų medž iotojai kovoja su š ernu, kitame – su hipopotamais, o treč iame – su laukiniais gyvū nais. Esamos akmeninė s statulos (liemens) autorius yra skulptorius Giovanni Giuliani.
Toliau koridoriumi einame į koplyč ią . Tarp langų matome paveikslą , vaizduojantį Š v. Urboną , kuris č ia atkeliavo iš Š v. Urbono koplyč ios virš Slavkovo. Į domiausia jame – seniausias Slavkovo atvaizdas apatinė je dalyje. Miestas č ia vis dar yra į tvirtinimų sienose. Pilyje iš likę s tik vakarinis sparnas, už jo vis dar kyla bokš tas iš senesnio renesanso stiliaus pastato. Kairė je pilies pusė je galite pamatyti gotikinį pastatą – Š v. Jokū bo Vyresniojo (Zebedejevo) baž nyč ią , kuri buvo sugriauta 1757 m. Miesto varpinė s bokš tas vė liau už leido vietą pilies parkui, kuris buvo pastatytas 1770 m. Paskutiniai Pietiniai vartai buvo sugriauti 1903 m.
Prieš ais kabo garsaus vokieč ių menininko Johanno Heinricho Schö nfeldo (1681 m. ) darbas, vaizduojantis Š ventą ją Trejybę . Menininkas tę sė Caravaggio tradiciją savo š viesotamsos technikoje.
Koplyč ia. Š ventojo Kryž iaus pilies koplyč ia buvo į kurta paskutiniame Slavkovo pilies statybos etape, Vaclavo Antonino Kaunico laikais. Ji už baigia pietinį pilies sparną ir apima visus pirmuosius aukš tus. Iliuzinį dekoratyvinį dizainą.1769 m. sukū rė austrų menininkas Josefas Pichleris, tas pats, kuris nutapė Istorijos salę . Medinį altorių su monumentaliomis angelų statulomis 1774 m. sukū rė Franzas Xavieras Messerschmidtas. Ant maž ų plytelių ant altoriaus guli pergamento gabalė liai su Evangelijos tekstu. Kairė je vyriš kos oratorijos dalyje esantis paveikslas vaizduoja Š ventosios Š eimos pabė gimą į Egiptą . Jį XVII ir XVIII amž ių sandū roje sukū rė než inomas menininkas. Statulos vaizduoja Juodą ją Madoną (arba Juodą ją Mergelę – mistinį Mergelė s Marijos atvaizdą su tamsia arba juoda veido oda, simbolizuojantį paslaptį , liū desį ar apsivalymą ) ir š v. Joną Nepomuką . Deš inė je oratorijos dalyje vitrinose matome XIX a. š ventų jų statulas, knygas religine tematika ir nedidelius buitinius smilkytuvus (pindas š ventintam vandeniui, į kurį panardinamas smilkytuvas). Verta atkreipti dė mesį į gotikines Kristaus ir Š v. Barboros statulas. Madonos atvaizdas priskiriamas italų menininko Guido Reni, kuris buvo vienas geriausių XVII a. pirmosios pusė s Bolonijos meno mokyklos atstovų , teptukui.
Ekskursija trunka apie valandą . Oficialioje svetainė je galite rasti pilies ekskursijų tvarkaraš tį (maž daug kas valandą ). Parkas lankytojams atviras nemokamai. Deja, ekskursijos vyksta č ekų kalba, atsispausdinti anglų kalba galite bilietų kasoje.
Po ekskursijos, jei į manoma, rekomenduoju aplankyti „Slavkovský pivovar“, net jei nesate alaus ž inovas (arba nevairuojate : )), papietauti ir paragauti jų firminio limonado.
