На тимчасово окупованих територіях України Кремль веде не лише гарячу війну. Паралельно з руйнацією міст, окупанти намагаються зруйнувати пам’ять, гідність і світогляд місцевих жителів. У новому епізоді подкасту «Зона окупації» ми розбираємо дві ключові стратегії Росії: Будівельна афера у зруйнованому Маріуполі: Під виглядом «відновлення» російська влада звітує про масштабне житлове будівництво, ігноруючи безпеку, права маріупольців і гідність загиблих. Нові квартири зводять із бетону, у який можуть потрапити уламки будинків разом із останками людей. Ці будинки не для мешканців — їх передусім отримують військові, «волонтери» та переселенці з Росії. Ідеологічна окупація через церкву: Кремль системно нав’язує нову псевдорелігійну модель — «русский мир», де замість віри пропонують культ Путіна. Призначені церковні діячі, пов’язані з ФСБ, просувають пропаганду, витісняють релігійні громади та використовують релігію як інструмент контролю.
У цьому документальному фільмі я подорожую Київською областю України, простежуючи шлях, яким російські війська рухалися в перші дні вторгнення 2022 року. Від Бучі до Бородянки та Ірпіня я відвідую міста, які стали одними з перших — і найжахливіших — місць російських воєнних злочинів.
Це місця, які світ бачив у заголовках. Страти цивільного населення. Масові поховання. Цілі райони, зрівняні з землею. Але заголовки не показують, що залишилося позаду — і хто досі тут.
Це відео не лише про руйнування. Воно про виживання. Воно про людей, які залишилися… які відбудували… і які досі живуть під щоденною загрозою війни.
Коли я рухаюся крізь руїни будинків, шкіл та життів, ця подорож стає чимось глибшим — сирим, нефільтрованим поглядом на те, що війна насправді робить зі звичайними людьми.
Це перший епізод багатосерійного документального серіалу про Україну. Далі я вирушаю на схід — до Харкова, одного з найважливіших міст України на передовій.
Взяла гранатомет, звела чеку, побігла і вистрілила в вікно», – як знищила групу російських військових розповідає бойова медикиня Світлана. Ця історія трапилася навесні минулого року при обороні Старомайорського на Донеччині.
Почувши по рації, що до будинку поруч зайшла російська ДРГ, жінка зрозуміла, що їх потрібно звідти вибити, тому взяла гранатомет і вистрілила у будівлю, де перебували четверо російських військових. Згодом Світлана дізналася – усі вони загинули. Цим вчинком медикиня врятувала побратимів від оточення.
Нині жінка продовжує служити в 230 батальйоні 128 бригади ТрО «Дике поле», до якого долучилася ще на початку повномасштабної війни. За свою службу Світлана, зокрема, нагороджена Золотим хрестом II ступеня.
22 червня розпочалась німецько-радянська війна - одна з наймасштабніших кампаній Другої світової війни.
Для українців червень 1941 року став подвійною трагедією. Поки нацистський режим бомбардував українські населені пункти, більшовицький режим вдався до масових страт в’язнів у тюрмах.
Підготували матеріал про те, як відбувались масові страти НКВД перед відступом радянських військ.
Майже три роки провів у неволі, пережив безліч тортур. Рядовий Національної гвардії України Максим Юрченко потрапив у полон на початку вторгнення. Він ніс службу на самісінькому кордоні з РФ і вже в перші дні війни фактично опинився в тилу атакуючих російських сил. Майже місяць він із підрозділом намагався пробитися до українських військ, але наприкінці березня 2022 року потрапив у полон. За три роки військовий побував у п’яти в’язницях, найстрашніша з яких у Сибіру. Пережив допити, катування та знущання. Його били шокером, топили, змушували камінням стирати татуювання на руці – тризуб з вишиванкою. Але він вірив, що повернеться додому, у Харків. Його обміняли цьогоріч 5 лютого. Про те, що пережив та чому не буде відновлювати зіпсоване катами татуювання – він розповів Радіо Свобода.
Наслідки ворожого обстрілу по Краматорську. Всю ніч ворог обстрілював Краматорськ та Словʼянськ. Це одна з локацій. Будинок з людьми ймовірно постраждав в результаті влучання КАБа. Під завалами можуть бути люди(
В ніч на 17 червня Одесу атакували російські безпілотники. Тоді загинули дві жінки, за медичною допомогою звернулися 26 людей. Було пошкоджено житлову інфраструктуру. В одному з дворів приватних будинків, куди влучив БпЛА, мешкав Олександр Ламекін - рятувальник ДСНС Одеської області.
Чоловік проживав там 27 років. Тієї ночі та наступного дня він був вихідним. Олександр врятував свою родину зі зруйнованого будинку та допоміг сусідам вибратись з-під завалів.
Місто Білгород-Дністровський на Одещині. Вчора в цьому ліцеї провели випускний вечір, сьогодні тут руїни - росіяни поцілили в будівлю балістикою. Загинуло 3 людей, ще 14 - отримали поранення.
Кожен їхній рух — на межі смерті! Це не кіно з дротами — це холодний розрахунок, коли автомат чи телефон можуть бути замаскованою пасткою. Ukrainian Witness відвідав позиції саперів 115 ОМБР. Під обстрілами, під дронами, в полях — вони лежать без руху по 40 хвилин, виживають і продовжують свою справу. Часто саме “свої” відкривають вогонь по саперам, бо плутають бійців в лісі. Вони першими, знімали розтяжки з тіл, виводили “трьохсотих” під градом. В них немає права на помилку, героїзм — це не для них. Новий репортаж на каналі Ukrainian Witness про тих, кого не замінюють. І хто йде до кінця — мовчки.
У новому випуску «Зі своїми по суті» говоримо про те, що стоїть за світлинами, що показують реалії війни, зокрема — фото наслідків російських обстрілів. Що мотивує фотографа під час війни? Як ухвалюються рішення: фотографувати чи ні? Які цінності стоять за камерою — і чи існують внутрішні межі, яких не можна перетинати? Також піднімаємо складні теми: як поводитися з фото постраждалих чи загиблих? Що каже закон? Чи можна позиватися на фотографа або медіа через моральну шкоду? І головне — чи варто виробляти чіткі стандарти публікації воєнних фото? Як зрозуміти, коли межа перейдена? Що важливіше — інформування світу чи повага до постраждалого? Про все це — чесно, глибоко і з різних перспектив.
В ніч на 24 червня росіяни повністю знищили вулицю у селі Великий Бобрик. Троє людей загинули, серед яких 5-річна дитина. Ще шестеро людей отримали поранення. Били безпілотниками – місцеві жителі нарахували до десяти ударів.
Трагедія на Чорнобильській АЕС — одна з багатьох катастроф, що сталися на території срср і які партійні чиновники всіма силами намагалися приховати від власного народу.
Однак якщо про Чорнобиль знають усі, то про "радіоактивний будинок" у Краматорську, Куренівську трагедію та підземні ядерні вибухи на території України — далеко не всі.
В ніч на 20 червня російський дрон влетів у багатоповерхівку в Одесі. Спалахнула пожежа. З будинку рятувальники евакуювали 600 мешканців. Серед них — Олена.
Вона вижила після влучання безпілотника в її помешкання.
Полонений російський солдат родом з Інгушетії. За іронією долі його батько воював у Чечні та боровся за її свободу. За це ж і був убитий росіянами - росіянами, на боці яких тепер воює його ж рідний син. У відповідь на логічне запитання, як так сталось – тиша.
В Одесу прибув поїзд «Одеса -Запоріжжя», який 24 червня був пошкоджений через російський обстріл Дніпра. Саме в той час потяг прямував повз місто. Через атаку та вибухи в ньому вибило вікна, двері, погнуло та пробило корпуси вагонів. Травмовані пасажири разом із дітьми та працівниками Укрзалізниці вибігали на вулицю. У плацкарті та купе і досі залишаються уламки скла, деревини та застиглі сліди крові .
Юлія Римаренко у війську з 2017 року. Вона хотіла бути там бухгалтеркою, але довелось стати зв’язківицею. Після цього до фінансів не хотіла повертатись. Юлія була сержанткою 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», а після поранення ніг стала ветеранкою. Вона втратила п’ятку та проходить довгу реабілітацію попри те, що лікарі планували ампутацію. Та головне – Юлія виховує доньку, яка з півтора року чекала маму у відпустки та з ротацій. Для проєкту «Nostos. Повернення героїв» Юлія Римаренко поділилась тим, як бути мамою і водночас захищати країну, розповіла про службу, відношення до неї у війську, довгий шлях реабілітації та сприйняття себе після поранення.
Це репортаж-трагедія, репортаж-жах. Він показує, до яких наслідків призводить людська впертість і дурість. Екіпаж поліції "Білий янгол" продовжує спроби евакуювати цивільних із Покровська. Російська артилерія, керовані авіабомби та ударні дрони перетворюють місто на руїну. Під завалами, напевно, вже сотні людей. Геннадій Юдін, командир екіпажу: "Ми їх вивозимо, а вони знову повертаються. Ще й із дітьми". Під прикриттям дощу ми приїхали з "Білими янголами" до п’ятиповерхівки в Покровську, де вчора КАБ завалив одразу два під’їзди, в яких жили люди. Сусідам доводиться розбирати завали вручну – спецтехніка сюди просто не доїде. Усе розібрати не вийде. Частина трупів залишиться заблокована. "Це ви нам не відкривали під'їзд минулого разу?" - запитує поліцейський із "Білих янголів" жінку на лавці. Вона ридає: так. "Тепер у нас дев'ять людей під завалами. Мої діти там..." Поліцейський пояснює, що дістати загиблих з-під руїн неможливо - над ними тонни бетонних уламків. Пропонує виїжджати самій. Вона все одно не хоче - каже, що "чекатиме" дітей, щоб поховати їх тут, у дворі. Так само, як поховали двох сусідів. "Але чого чекати? Хто ж їх дістане?!" Однак, побачивши лихо і смерть на власні очі, п’ятеро жителів сусідньої панельки таки зголосилися виїжджати в евакуацію. Цього разу "Білий янгол" їздив у зруйноване місто не даремно. Крім великої групи людей, героїчні поліцейські врятували та вивезли в тил собаку. Про все це - у великому репортажі "Новинарні" із фронтових Покровська й Мирнограда, де залишається загалом майже 5 тисяч цивільних.
Євген Коновалець — людина, яка змогла об'єднати українців навколо ідеї держави в умовах її відсутності.
Він став лідером та символом українського спротиву імперіям, його боялися у Варшаві та Кремлі. Коновалець створив одну з найвпливовіших організацій XX століття, яка навіть через багато років після його смерті продовжувала боротьбу за незалежність України.
Бої за Часів Яр у інтенсивному режимі тривають вже понад рік. Це одне з найгарячіших місць на мапі бойових дій на Донеччині. Місто знаходиться на висоті, тож має стратегічне значення.
У цьому документальному фільмі я подорожую Київською областю України, простежуючи шлях, яким російські війська рухалися в перші дні вторгнення 2022 року. Від Бучі до Бородянки та Ірпіня я відвідую міста, які стали одними з перших — і найжахливіших — місць російських воєнних злочинів.
Це місця, які світ бачив у заголовках. Страти цивільного населення. Масові поховання. Цілі райони, зрівняні з землею. Але заголовки не показують, що залишилося позаду — і хто досі тут.
Це відео не лише про руйнування. Воно про виживання. Воно про людей, які залишилися… які відбудували… і які досі живуть під щоденною загрозою війни.
Коли я рухаюся крізь руїни будинків, шкіл та життів, ця подорож стає чимось глибшим — сирим, нефільтрованим поглядом на те, що війна насправді робить зі звичайними людьми.
Це перший епізод багатосерійного документального серіалу про Україну. Далі я вирушаю на схід — до Харкова, одного з найважливіших міст України на передовій.
Взяла гранатомет, звела чеку, побігла і вистрілила в вікно», – як знищила групу російських військових розповідає бойова медикиня Світлана. Ця історія трапилася навесні минулого року при обороні Старомайорського на Донеччині.
Почувши по рації, що до будинку поруч зайшла російська ДРГ, жінка зрозуміла, що їх потрібно звідти вибити, тому взяла гранатомет і вистрілила у будівлю, де перебували четверо російських військових. Згодом Світлана дізналася – усі вони загинули. Цим вчинком медикиня врятувала побратимів від оточення.
Нині жінка продовжує служити в 230 батальйоні 128 бригади ТрО «Дике поле», до якого долучилася ще на початку повномасштабної війни. За свою службу Світлана, зокрема, нагороджена Золотим хрестом II ступеня.
Український інститут національної пам'яті
3 хв ·
22 червня розпочалась німецько-радянська війна - одна з наймасштабніших кампаній Другої світової війни.
Для українців червень 1941 року став подвійною трагедією. Поки нацистський режим бомбардував українські населені пункти, більшовицький режим вдався до масових страт в’язнів у тюрмах.
Підготували матеріал про те, як відбувались масові страти НКВД перед відступом радянських військ.
Viktor Taran
5 год ·
росіяни хитрий народ, який постійно маніпулює з фактами, щоб приховати свої злочини.
Вони вигадали 41-й рік, щоб не згадувати про те як у 39-му напали на Польщу
Вони вигадали Велику вітчизняну, щоб не згадувати про Другу світову на початку, якої вони були союзниками гітлерівськоі Німеччини.
А ми памʼятаємо, як вони окуповували країни Балтії чи Фінляндію у 1939-1940-их рр
Вони вигадали бандеровеців, щоб не згадувати про власівців.
До речі, у Русской Освободитльной Армии (РОА) воювало близько 800 000 вояків
Вони вигадали ще багато фальшивих фактів, щоб не згадувати про власні злочини.
але ми памʼятаємо…
і світ памʼятає….
Yan Dobronosov
2 год ·
Наслідки ворожого обстрілу по Краматорську. Всю ніч ворог обстрілював Краматорськ та Словʼянськ. Це одна з локацій. Будинок з людьми ймовірно постраждав в результаті влучання КАБа. Під завалами можуть бути люди(
Артилеристи 153-го окремого батальйону територіальної оборони “Дев’ятка” несуть зараз службу на кордоні з росією.
В ніч на 17 червня Одесу атакували російські безпілотники. Тоді загинули дві жінки, за медичною допомогою звернулися 26 людей. Було пошкоджено житлову інфраструктуру. В одному з дворів приватних будинків, куди влучив БпЛА, мешкав Олександр Ламекін - рятувальник ДСНС Одеської області.
Чоловік проживав там 27 років. Тієї ночі та наступного дня він був вихідним. Олександр врятував свою родину зі зруйнованого будинку та допоміг сусідам вибратись з-під завалів.
Місто Білгород-Дністровський на Одещині. Вчора в цьому ліцеї провели випускний вечір, сьогодні тут руїни - росіяни поцілили в будівлю балістикою. Загинуло 3 людей, ще 14 - отримали поранення.
Кожен їхній рух — на межі смерті! Це не кіно з дротами — це холодний розрахунок, коли автомат чи телефон можуть бути замаскованою пасткою. Ukrainian Witness відвідав позиції саперів 115 ОМБР. Під обстрілами, під дронами, в полях — вони лежать без руху по 40 хвилин, виживають і продовжують свою справу. Часто саме “свої” відкривають вогонь по саперам, бо плутають бійців в лісі. Вони першими, знімали розтяжки з тіл, виводили “трьохсотих” під градом. В них немає права на помилку, героїзм — це не для них. Новий репортаж на каналі Ukrainian Witness про тих, кого не замінюють. І хто йде до кінця — мовчки.
У новому випуску «Зі своїми по суті» говоримо про те, що стоїть за світлинами, що показують реалії війни, зокрема — фото наслідків російських обстрілів. Що мотивує фотографа під час війни? Як ухвалюються рішення: фотографувати чи ні? Які цінності стоять за камерою — і чи існують внутрішні межі, яких не можна перетинати? Також піднімаємо складні теми: як поводитися з фото постраждалих чи загиблих? Що каже закон? Чи можна позиватися на фотографа або медіа через моральну шкоду? І головне — чи варто виробляти чіткі стандарти публікації воєнних фото? Як зрозуміти, коли межа перейдена? Що важливіше — інформування світу чи повага до постраждалого? Про все це — чесно, глибоко і з різних перспектив.
В ніч на 24 червня росіяни повністю знищили вулицю у селі Великий Бобрик. Троє людей загинули, серед яких 5-річна дитина. Ще шестеро людей отримали поранення. Били безпілотниками – місцеві жителі нарахували до десяти ударів.
Трагедія на Чорнобильській АЕС — одна з багатьох катастроф, що сталися на території срср і які партійні чиновники всіма силами намагалися приховати від власного народу.
Однак якщо про Чорнобиль знають усі, то про "радіоактивний будинок" у Краматорську, Куренівську трагедію та підземні ядерні вибухи на території України — далеко не всі.
В ніч на 20 червня російський дрон влетів у багатоповерхівку в Одесі. Спалахнула пожежа. З будинку рятувальники евакуювали 600 мешканців. Серед них — Олена.
Вона вижила після влучання безпілотника в її помешкання.
Полонений російський солдат родом з Інгушетії. За іронією долі його батько воював у Чечні та боровся за її свободу. За це ж і був убитий росіянами - росіянами, на боці яких тепер воює його ж рідний син. У відповідь на логічне запитання, як так сталось – тиша.
Це репортаж-трагедія, репортаж-жах. Він показує, до яких наслідків призводить людська впертість і дурість. Екіпаж поліції "Білий янгол" продовжує спроби евакуювати цивільних із Покровська. Російська артилерія, керовані авіабомби та ударні дрони перетворюють місто на руїну. Під завалами, напевно, вже сотні людей. Геннадій Юдін, командир екіпажу: "Ми їх вивозимо, а вони знову повертаються. Ще й із дітьми". Під прикриттям дощу ми приїхали з "Білими янголами" до п’ятиповерхівки в Покровську, де вчора КАБ завалив одразу два під’їзди, в яких жили люди. Сусідам доводиться розбирати завали вручну – спецтехніка сюди просто не доїде. Усе розібрати не вийде. Частина трупів залишиться заблокована. "Це ви нам не відкривали під'їзд минулого разу?" - запитує поліцейський із "Білих янголів" жінку на лавці. Вона ридає: так. "Тепер у нас дев'ять людей під завалами. Мої діти там..." Поліцейський пояснює, що дістати загиблих з-під руїн неможливо - над ними тонни бетонних уламків. Пропонує виїжджати самій. Вона все одно не хоче - каже, що "чекатиме" дітей, щоб поховати їх тут, у дворі. Так само, як поховали двох сусідів. "Але чого чекати? Хто ж їх дістане?!" Однак, побачивши лихо і смерть на власні очі, п’ятеро жителів сусідньої панельки таки зголосилися виїжджати в евакуацію. Цього разу "Білий янгол" їздив у зруйноване місто не даремно. Крім великої групи людей, героїчні поліцейські врятували та вивезли в тил собаку. Про все це - у великому репортажі "Новинарні" із фронтових Покровська й Мирнограда, де залишається загалом майже 5 тисяч цивільних.
Євген Коновалець — людина, яка змогла об'єднати українців навколо ідеї держави в умовах її відсутності.
Він став лідером та символом українського спротиву імперіям, його боялися у Варшаві та Кремлі. Коновалець створив одну з найвпливовіших організацій XX століття, яка навіть через багато років після його смерті продовжувала боротьбу за незалежність України.
Бої за Часів Яр у інтенсивному режимі тривають вже понад рік. Це одне з найгарячіших місць на мапі бойових дій на Донеччині. Місто знаходиться на висоті, тож має стратегічне значення.