Що відбувалося в Одесі за часів Великого терору? За що репресовували поляків? Де поховані жертви комуністичного режиму? Як люди в Одесі відреагували на смерть Сталіна?
У пʼятій частині спеціального проєкту Суспільне Одеса розкажемо про ключові події з історії Одеси, які відбулися у період Великого терору 1937-1938 рр. Познайомимо з одеситом польського походження Станіславом Добровольським, який є нащадком репресованої родини.
А також розповімо історію українського політв’язня Олекси Різникова, якого заарештували за розповсюдження агітаційних листівок.
двічі втрачав дім, але не віру у перемогу. Володимир Вдовенко — один із тих, хто пройшов пекельні бої за Маріуполь. На початку повномасштабного вторгнення був помічником командира катера першого рангу, однак перейшов до піхоти — коли цього вимагала боротьба за Україну. Назавжди приземлив ворожий штурмовик Су-25. Щоб не допустити ворога до Маріуполя, де перебували дружина й діти, був готовий піти з життя з гранатою в руці. Побратими не дали цього зробити. Під час танкового обстрілу опинився на межі життя й смерті. Потім — «Азовсталь». Три місяці без світла, без ліків, у підземеллі, яке стало символом незламності. Після — полон. росіяни відправили його туди, звідки все починалося — в рідне місто, яке було вже під окупацією. Нині Володимир Вдовенко продовжує службу в морській охороні.
Українцям не варто очікувати, що європейці припинять читати Достоєвського, натомість є сенс більше пропагувати українську культуру на Заході, вважає український письменник Андрій Курков.
«Європейські інтелектуали і політики кажуть: «А навіщо ви воюєте з Пушкіним? Ви краще пропагуйте своє»... Я в цьому теж бачу більше сенсу, тому що ми не зможемо і не повинні казати людям не читати Достоєвського. Я не читаю Достоєвського,
але він є в продажу в кожній книгарні кожної країни. І боротися з цим нема сенсу», – сказав Курков в інтерв'ю Радіо Свобода під час книжкового ярмарку «Світ книги» у Празі.
В інтерв'ю Курков також розмірковує про те, якою має бути «лагідна українізація», в чому секрет успіху українського автора за кордоном, і як захисти українських дітей від російської пропаганди.
Вцілів лише прапор батальйону і «Госпітальєри» вважають це символом, що їм все вдасться відновити. Так говорить начальниця штабу медичного батальйону Анна Федянович про удар по їх базі у Павлограді. Місце, яке створювали та обживали понад 10 років, було знищене внаслідок подвійного удару «Шахедами» 25 квітня – згоріли всі три поверхи будівлі разом з усім, що було всередині. Анна «Багіра» Федянович очолює штаб «Госпітальєрів» 8 останніх років. Вона певна – російські військові били по ним прицільно. Наскільки важко буде відновити все, що було знищене, а також про свій власний шлях добровольця та роботу у батальйоні – «Багіра» розповіла Радіо Свобода.
Як працює бойова артилерія на Харківщині? Чому стара радянська «Гвоздика» досі тримає лінію вогню? І як дрони типу «Лелека» допомагають виявляти та нищити ворога буквально в режимі реального часу? У новому репортажі Ukrainian Witness з передової журналісти показали бойову роботу артилеристів 116-ї бригади:
— Як виглядає робота зв’язки «дрон – розвідка – гармата»?
— Чому командири кажуть, що зараз іде справжня «дронова війна»?
— Скільки позицій доводиться міняти артилеристам за пів року і чому?
— Яку роль відіграють САУ «Гвоздика», і чому вона досі незамінна?
— Що загрожує пілотам дронів і чому їхня підготовка така дорога?
— Як змінилася війна за два роки — від класичної артилерії до оптоволоконних систем?
— І що насправді відбувається на Харківщині: чи вдається утримати позиції?
Маргарита Бурковська — акторка, яка доєдналася до війська. Відома, зокрема, за головною роллю у фільмі «Бачення метелика». Під час повномасштабної війни працювала з іноземними журналістами як локальна продюсерка, а 2024 року пішла у 3 ОШБр, щоб розвивати медійний компонент медичної служби. Інтервʼю про віру в те, що робиш, жінку в маскулінному середовищі армії, Леся Курбаса й часи, коли в Києві акторів готували для російського кіно. А також про собаку з Бучі, який разом із Маргаритою навіть у війську. Інтервʼюерка — продюсерка документального проєкту «Підрозділи перемоги», фотографка та журналістка Карина Пілюгіна. Текстова версія: https://www.ukrainer.net/marharyta-bu...
У новому випуску ми говоримо не про зброю. Ми говоримо про те, чого боїться росія понад усе — про памʼять. Про тих, кого окупанти вбили, але не змогли стерти. Про Тиграна Оганнісяна і Микиту Ханганова — підлітків, яких розстріляли в окупованому Бердянську за спротив. І поховали таємно. Без імен. Бо навіть їхні могили — це загроза для кремля.
Ми розповідаємо, як росіяни знищують місця памʼяті: викопують могили, зрізають хрести, ллють бетон на портрети українських захисників. Ми фіксуємо, як окупанти змінюють назви вулиць, щоб стерти сліди України, і ставлять фанерні стели “героям сво” на кістках наших.
Цей випуск — про культурний і історичний геноцид. Про те, чому памʼять — це фронт. І ми його тримаємо. Бо памʼять не закопати в целофан. Вона проростає. І веде до Перемоги.
Це не просто історія – це словоспів про тих, хто воює і на землі, і на воді, і в повітрі. Морські піхотинці — це меч, якір і крила. Це мужність, витримка і шляхетна брутальність. Особиста розповідь, сповнена поваги, глибокого розуміння і любові до побратимів. Чому морпіх – це більше, ніж військовий. Це український характер, сила і честь у словоспіві актора, офіцера ЗСУ Дмитра Лінартовича.
Шановні воїни-морпіхи!
Сьогодні ми дякуємо вам. Дякуємо тим, хто у найважчих боях проявляє найвищий рівень мужності та доблесті. Тим, хто бере на себе найвідповідальніші завдання. Дякуємо «вірним завжди» — нашій героїчній морській піхоті!
З першого дня війни — з 2014 року — ви стали втіленням стійкості і прикладом непереможного бойового духу.
Ви щодня доводите свою силу на полі бою. На землі, на морі, у повітрі — немає місця, де окупант може почуватися в безпеці, коли працює морська піхота.
Ваш рід військ увійшов в історію України завдяки героїчним операціям, які змінили перебіг бойових дій на фронті: битви за острів Зміїний та місто Маріуполь, захист українського півдня, Курська операція, оборонні операції на нашому Сході.
Всюди, де триває боротьба за свободу України, ми відчуваємо ваш внесок, вашу силу, вашу жертву.
Слава морським піхотинцям, які прямо зараз боронять нашу землю. Схиляю голову перед кожним морпіхом, який віддав життя за свободу України.
Від імені Українського народу — щира вдячність за вашу службу. Україна вічно пишатиметься подвигом українських морпіхів.
Вітаю з вашим професійний святом!
Слава морській піхоті! Слава Україні!
Після окупації Криму росією частина кримчан-військовиків Збройних сил України, які служили на півострові, перейшли на бік росії. Крим.Реалії з'ясували, як склалась їх подальша доля.
Щодня в Херсонській обласній дитячій лікарні спеціалісти рятують життя дітям, які отримали поранення через російські обстріли. Попри безпекову ситуацію пацієнти отримують таку саму спеціалізовану медичну допомогу, як і до повномасштабного вторгнення. У закладі продовжують лікуватися діти з хронічними захворюваннями, новонароджені з патологіями та діти з інфекціями.
Три жінки. Один хліб. Одна пісня. У серії про кримських татар ми занурюємось у світ, де хліб — це не просто страва, а нитка, що зʼєднує родину, громаду й батьківщину. Лєране створила «Кримський дворик» — простір, де звучить мова предків, де пахне традицією і зберігається ідентичність. Разом із подругами, які пройшли через втрату дому, вона відроджує ритуали, молитви і кулінарні обряди. Це фільм про жіночу силу, яка тримає культуру. Про хліб, що живе навіть у вигнанні. «Наш хліб» — це культурний документальний проєкт Суспільного, що акцентує на праві національних спільнот і корінних народів зберігати, плекати та розвивати свою ідентичність. У центрі уваги — не лише традиція, а й діалог про співіснування, взаємну повагу та культурне різноманіття в межах України. Кожна серія проєкту присвячена окремій спільноті, що мешкає в Україні: болгари, кримські татари, євреї та надазовські греки. Через традиційні рецепти, обрядовість, родинні історії та свідчення носіїв культури автори показують, як хліб стає частиною повсякденного життя та релігійних або святкових практик. Він допомагає зберігати мову, віру і зв’язок із рідною землею — особливо в умовах історичних втрат та переселень.
25 травня — Міжнародний день зниклих безвісти дітей.
Для України ця дата болить особливо. З початку повномасштабного вторгнення росія викрала тисячі українських дітей — із тимчасово окупованих територій, дитячих будинків, родин. Частину вдалося повернути додому, але сотні досі залишаються незаконно утримуваними або депортованими.
Ми зібрали факти й цифри, які не можна залишати поза увагою. Бо кожна така цифра — це не просто статистика. Це чиєсь дитинство.
На Донеччині служать "Кіндер" і "Сюрприз". Це позивні братів-близнюків аеророзвідників 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Усе життя пліч-о-пліч, боронити Україну також пішли разом.
Роман Бойко півтора року воював на сході, зазнав важкого поранення ніг, але, попри інтенсивний обстріл, отруєння газом, вибрався з території, яка контролювалась ворогом. Його розповідь за посиланням.
Мені приємно бачити засіяні поля, які я розмінував». За словами операторів швейцарсько-німецької машини розмінування GCS-200, одна така платформа за рік очищає від мін приблизно 80–100 гектарів землі. У 808 Дністровській бригаді підтримки є десять таких платформ.
Для різних завдань машина має змінне навісне обладнання — наприклад, культиватор, трал або роботизовану руку-маніпулятор.
Що відбувалося в Одесі за часів Великого терору? За що репресовували поляків? Де поховані жертви комуністичного режиму? Як люди в Одесі відреагували на смерть Сталіна?
У пʼятій частині спеціального проєкту Суспільне Одеса розкажемо про ключові події з історії Одеси, які відбулися у період Великого терору 1937-1938 рр. Познайомимо з одеситом польського походження Станіславом Добровольським, який є нащадком репресованої родини.
А також розповімо історію українського політв’язня Олекси Різникова, якого заарештували за розповсюдження агітаційних листівок.
Терор мирного населення триває, росіяни б’ють по комунальній та цивільній інфраструктурі, знищуть приватний бізнес.
двічі втрачав дім, але не віру у перемогу. Володимир Вдовенко — один із тих, хто пройшов пекельні бої за Маріуполь. На початку повномасштабного вторгнення був помічником командира катера першого рангу, однак перейшов до піхоти — коли цього вимагала боротьба за Україну. Назавжди приземлив ворожий штурмовик Су-25. Щоб не допустити ворога до Маріуполя, де перебували дружина й діти, був готовий піти з життя з гранатою в руці. Побратими не дали цього зробити. Під час танкового обстрілу опинився на межі життя й смерті. Потім — «Азовсталь». Три місяці без світла, без ліків, у підземеллі, яке стало символом незламності. Після — полон. росіяни відправили його туди, звідки все починалося — в рідне місто, яке було вже під окупацією. Нині Володимир Вдовенко продовжує службу в морській охороні.
Командир батальйону спецпризначення 12-ї бригади НГУ "Азову" Лев Пашко на бойове псевдо "Хорус" про останні дні оборони Маріуполя.
Українцям не варто очікувати, що європейці припинять читати Достоєвського, натомість є сенс більше пропагувати українську культуру на Заході, вважає український письменник Андрій Курков.
«Європейські інтелектуали і політики кажуть: «А навіщо ви воюєте з Пушкіним? Ви краще пропагуйте своє»... Я в цьому теж бачу більше сенсу, тому що ми не зможемо і не повинні казати людям не читати Достоєвського. Я не читаю Достоєвського,
але він є в продажу в кожній книгарні кожної країни. І боротися з цим нема сенсу», – сказав Курков в інтерв'ю Радіо Свобода під час книжкового ярмарку «Світ книги» у Празі.
В інтерв'ю Курков також розмірковує про те, якою має бути «лагідна українізація», в чому секрет успіху українського автора за кордоном, і як захисти українських дітей від російської пропаганди.
Вцілів лише прапор батальйону і «Госпітальєри» вважають це символом, що їм все вдасться відновити. Так говорить начальниця штабу медичного батальйону Анна Федянович про удар по їх базі у Павлограді. Місце, яке створювали та обживали понад 10 років, було знищене внаслідок подвійного удару «Шахедами» 25 квітня – згоріли всі три поверхи будівлі разом з усім, що було всередині. Анна «Багіра» Федянович очолює штаб «Госпітальєрів» 8 останніх років. Вона певна – російські військові били по ним прицільно. Наскільки важко буде відновити все, що було знищене, а також про свій власний шлях добровольця та роботу у батальйоні – «Багіра» розповіла Радіо Свобода.
Як працює бойова артилерія на Харківщині? Чому стара радянська «Гвоздика» досі тримає лінію вогню? І як дрони типу «Лелека» допомагають виявляти та нищити ворога буквально в режимі реального часу? У новому репортажі Ukrainian Witness з передової журналісти показали бойову роботу артилеристів 116-ї бригади:
— Як виглядає робота зв’язки «дрон – розвідка – гармата»?
— Чому командири кажуть, що зараз іде справжня «дронова війна»?
— Скільки позицій доводиться міняти артилеристам за пів року і чому?
— Яку роль відіграють САУ «Гвоздика», і чому вона досі незамінна?
— Що загрожує пілотам дронів і чому їхня підготовка така дорога?
— Як змінилася війна за два роки — від класичної артилерії до оптоволоконних систем?
— І що насправді відбувається на Харківщині: чи вдається утримати позиції?
Маргарита Бурковська — акторка, яка доєдналася до війська. Відома, зокрема, за головною роллю у фільмі «Бачення метелика». Під час повномасштабної війни працювала з іноземними журналістами як локальна продюсерка, а 2024 року пішла у 3 ОШБр, щоб розвивати медійний компонент медичної служби. Інтервʼю про віру в те, що робиш, жінку в маскулінному середовищі армії, Леся Курбаса й часи, коли в Києві акторів готували для російського кіно. А також про собаку з Бучі, який разом із Маргаритою навіть у війську. Інтервʼюерка — продюсерка документального проєкту «Підрозділи перемоги», фотографка та журналістка Карина Пілюгіна. Текстова версія: https://www.ukrainer.net/marharyta-bu...
Перша частина обміну 1000 на 1000. Сьогодні з полону повернулись 390 українців.
Заступник командира батальйону 47 бригади ЗСУ «Маґура» розповідає про одну з операцій ЗСУ «Шерхан».
У новому випуску ми говоримо не про зброю. Ми говоримо про те, чого боїться росія понад усе — про памʼять. Про тих, кого окупанти вбили, але не змогли стерти. Про Тиграна Оганнісяна і Микиту Ханганова — підлітків, яких розстріляли в окупованому Бердянську за спротив. І поховали таємно. Без імен. Бо навіть їхні могили — це загроза для кремля.
Ми розповідаємо, як росіяни знищують місця памʼяті: викопують могили, зрізають хрести, ллють бетон на портрети українських захисників. Ми фіксуємо, як окупанти змінюють назви вулиць, щоб стерти сліди України, і ставлять фанерні стели “героям сво” на кістках наших.
Цей випуск — про культурний і історичний геноцид. Про те, чому памʼять — це фронт. І ми його тримаємо. Бо памʼять не закопати в целофан. Вона проростає. І веде до Перемоги.
Це не просто історія – це словоспів про тих, хто воює і на землі, і на воді, і в повітрі. Морські піхотинці — це меч, якір і крила. Це мужність, витримка і шляхетна брутальність. Особиста розповідь, сповнена поваги, глибокого розуміння і любові до побратимів. Чому морпіх – це більше, ніж військовий. Це український характер, сила і честь у словоспіві актора, офіцера ЗСУ Дмитра Лінартовича.
Шановні воїни-морпіхи!
Сьогодні ми дякуємо вам. Дякуємо тим, хто у найважчих боях проявляє найвищий рівень мужності та доблесті. Тим, хто бере на себе найвідповідальніші завдання. Дякуємо «вірним завжди» — нашій героїчній морській піхоті!
З першого дня війни — з 2014 року — ви стали втіленням стійкості і прикладом непереможного бойового духу.
Ви щодня доводите свою силу на полі бою. На землі, на морі, у повітрі — немає місця, де окупант може почуватися в безпеці, коли працює морська піхота.
Ваш рід військ увійшов в історію України завдяки героїчним операціям, які змінили перебіг бойових дій на фронті: битви за острів Зміїний та місто Маріуполь, захист українського півдня, Курська операція, оборонні операції на нашому Сході.
Всюди, де триває боротьба за свободу України, ми відчуваємо ваш внесок, вашу силу, вашу жертву.
Слава морським піхотинцям, які прямо зараз боронять нашу землю. Схиляю голову перед кожним морпіхом, який віддав життя за свободу України.
Від імені Українського народу — щира вдячність за вашу службу. Україна вічно пишатиметься подвигом українських морпіхів.
Вітаю з вашим професійний святом!
Слава морській піхоті! Слава Україні!
Після окупації Криму росією частина кримчан-військовиків Збройних сил України, які служили на півострові, перейшли на бік росії. Крим.Реалії з'ясували, як склалась їх подальша доля.
Щодня в Херсонській обласній дитячій лікарні спеціалісти рятують життя дітям, які отримали поранення через російські обстріли. Попри безпекову ситуацію пацієнти отримують таку саму спеціалізовану медичну допомогу, як і до повномасштабного вторгнення. У закладі продовжують лікуватися діти з хронічними захворюваннями, новонароджені з патологіями та діти з інфекціями.
Нікіта Тітов
18 год ·
УКРІНФОРМ
8 год ·
25 травня — Міжнародний день зниклих безвісти дітей.
Для України ця дата болить особливо. З початку повномасштабного вторгнення росія викрала тисячі українських дітей — із тимчасово окупованих територій, дитячих будинків, родин. Частину вдалося повернути додому, але сотні досі залишаються незаконно утримуваними або депортованими.
Ми зібрали факти й цифри, які не можна залишати поза увагою. Бо кожна така цифра — це не просто статистика. Це чиєсь дитинство.
На Донеччині служать "Кіндер" і "Сюрприз". Це позивні братів-близнюків аеророзвідників 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Усе життя пліч-о-пліч, боронити Україну також пішли разом.
Роман Бойко півтора року воював на сході, зазнав важкого поранення ніг, але, попри інтенсивний обстріл, отруєння газом, вибрався з території, яка контролювалась ворогом. Його розповідь за посиланням.
Мені приємно бачити засіяні поля, які я розмінував». За словами операторів швейцарсько-німецької машини розмінування GCS-200, одна така платформа за рік очищає від мін приблизно 80–100 гектарів землі. У 808 Дністровській бригаді підтримки є десять таких платформ.
Для різних завдань машина має змінне навісне обладнання — наприклад, культиватор, трал або роботизовану руку-маніпулятор.