18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу та День боротьби за права кримськотатарського народу - 79 роковини депортації кримськотатарського народу 1944 року / May 18 - Day of Remembrance of the Victims of the Crimean Tatar Genocide and Day of struggle for the rights of the Crimean Tatar people - 79th anniversary of the deportation of the Crimean Tatar people in 1944.
Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня).
Цинічний геноцид корінного населення Криму. Типова тактика завойовника: викинути з хат власників, заселитися і проголосити себе господарем. Це сповна зрозуміє лише той, хто пройшов крізь таке. І все це в дусі російсько-радянської практики знищення неугодних. Так робили царі, генсеки, зараз це робить черговий мешканець кремля. При чому мова тут не лише про фізичне знищення народу.
СРСР боровся не лише з людьми, а й з бібліотеками, культурними цінностями - усім, що є доказом і носієм інформації та культури. На дрібноту не розмінювалися. Стояло завдання знищити народ. Якому була уготована доля вижити, повернутися і знову зіткнутися із окупацією.
18 травня відзначаємо сумні роковини - 79 роковини депортації киримли, корінного народу Криму.
Метроном пам'яті... Цок-цок. Тук-тук... Так - одного за одним, а частіше партіями по кілька сотень і тисяч людей - російські окупанти знищували корінний кримський народ киримли, щоб оголосити Крим своїм.
Так само російські окупанти знищували корінний український народ, розстрілюючи і вбиваючи голодом, вивозячи українців до Сибіру, щоб оголосити, що "Украины никогда не было" та "укрАинский язык придумал ленин".
Сьогодні кати сотень народів, непокарані вбивці мільйонів людей знов вчиняють акт геноциду проти українського та кримськотатарського народів.
Але ми - пам'ятаємо. Киримли, які знову не можуть повернутися додому, в СВІЙ Крим, теж пам'ятають.
Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один з найбільших злочинів комуністичного радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни зокрема, й під час ХХ століття загалом. Понад 20 років в СРСР повністю заперечувався злочинний характер цих дій.
Плани з депортації кримських татар керівництво СРСР розробляло вже з самого початку вигнання нацистських окупантів із Криму. На шостий день Кримської наступальної операції, 13 квітня 1944 року був підписаний спільний наказ наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії та наркома держбезпеки СРСР Всеволода Меркулова “Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів”. Мова йшла насамперед про кримських татар, звинувачених у зраді Батьківщини та “пособництві на користь німецьких окупантів”. Для виконання завдання до Криму прибули 5 тисяч оперативних працівників НКВС і НКДБ СРСР, до таємної операції також залучили 20 тисяч бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС.
У Постанові Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року про виселення кримських татар брехливо й підступно зазначалося: депортацію проводять тому, що в період війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії та переходили на бік противника.
Варто нагадати, що насправді найбільше дезертирів та зрадників було саме серед росіян: на боці Німеччини їх воювало понад 400 тисяч. Однак російський народ, на відміну від кримських татар, не зазнав масових примусових виселень.
Ухвалюючи рішення про депортацію цілого народу, не бралося до уваги, що до складу Червоної Армії напередодні німецько-радянської війни призвали понад 5 тисяч кримських татар, а у період 1941–1945 років – ще близько 16 тисяч.
Щонайменше п’ятеро з них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, двоє стали повними кавалерами ордена Слави і прирівнювалися до Героїв Радянського Союзу, а видатний льотчик-ас Амет-Хан Султан, який особисто збив 30 німецьких літаків (один із них – повітряним тараном), став двічі Героєм Радянського Союзу. За різними даними, від 17 до 25 тисяч кримських татар були учасниками партизанського і підпільного рухів.
Вкрай цинічно вчинив сталінський режим з кримськими татарами, що воювали в частинах Червоної Армії. Після демобілізації їх було піддано депортації. Так, одразу після перемоги над нацистською Німеччиною, у травні 1945 року з дієвих частин Червоної Армії було депортовано кілька тисяч кримських татар. Ця доля спіткала навіть найбільш заслужених воїнів – Героїв Радянського Союзу: так, старшину Узеїра Абдураманова виселили до Узбекистану, а старшину Сейтнафе Сейтвелієва – до Таджикистану. Траплялися винятки, коли окремих офіцерів не депортували (наприклад, льотчики Амет-Хан Султан і Емір Усеїн Чалбаш), проте їм заборонили жити в Криму. Усього до місць депортації було заслано майже 9 тисяч кримських татар – ветеранів війни, з них понад 500 офіцерів.
Депортації було піддано навіть тих кримських татар, які евакуювалися з Криму ще до приходу німецьких військ у 1941 році і встигли повернутися з евакуації за квітень-травень 1944 року – попри те, що вони ніколи не жили в окупації і не могли брати участь в колабораційних формуваннях. Також було депортовано всіх керівників та працівників Кримського обкому ВКП(б) і уряду Кримської Автономної РСР. Це було пояснено тим, що на новому місці все одно потрібні керівні працівники.
Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16-й годині 20 травня. Депортованим давали від кількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці.
Дорогою вигнанців годували рідко, а у деяких ешелонах вони отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничними коліями, або просто викидали з вагонів.
У телеграмі НКВС на ім’я Йосипа Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (без урахування військових Червоної Армії, яких відправили на спецпоселення після демобілізації 1945 року).
За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Більшу частину було виселено до Узбекистану та прилеглі райони Казахстану і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (нині республіка Марій Ел у російській федерації), в Костромську область росії. Значну частину кримських татар передали “для трудового використання” на шахтах, заводах і будівництвах, де більшість з них не мали елементарних умов для життя і праці.
Справжні людські втрати під час перевезення кримських татар на схід могли бути набагато більшими. До 45 тисяч переселенців померли в місцях заслання від голоду і хвороб протягом перших двох років. Аж до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення.
Після депортації у Криму перейменували всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків і Судака) населені пункти, назви яких мали кримськотатарське походження.
На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину під час хрущовської “відлиги”, кримських татар позбавили цього права надовго. 23 червня 1978 року на знак протесту проти дискримінації кримських татар здійснив акт самоспалення Муса Мамут.
Його похорон перетворився на велелюдний протест проти політики комуністичного режиму. Про вчинок дізналися у світі. 685 кримських татар підписали звернення до Президії Верховної Ради СРСР із вимогою скасувати усі обмеження щодо кримськотатарського народу. Дисидент Мустафа Джемілєв написав звернення до світової громадськості, Решат Джемілєв – до короля Саудівської Аравії та до всесвітньо відомого боксера Мухаммеда Алі.
Однак, лише 14 листопада 1989 року, на хвилі процесів горбачовської Перебудови, Верховна Рада СРСР прийняла декларацію, в якій засудила депортацію кримських татар, визнала її незаконною і злочинною. Почалося масове повернення кримських татар на Батьківщину. Нині у Криму їх щонайменше 230–250 тисяч, а це становить понад 10 % населення півострова.
У наш час російська окупаційна влада продовжує репресивну політику щодо кримських татар. Тимчасова окупація Криму російською федерацією у березні 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права.
Протягом 2014 року понад 150 кримських татар були піддані “вибірковому правосуддю”, 21 зник без відома або був убитий. 2016 року Меджліс кримськотатарського народу був безпідставно визнаний екстремістською організацією. Його діяльність заборонили на території Криму та росії. Незважаючи на те, що Міжнародний суд ООН у Гаазі 19 квітня 2017 року зобов’язав росію утриматися від обмежень кримських татар у представництві своїх інтересів та відновити Меджліс, керівництво росії під різними приводами не виконує це рішення.
В таких умовах як вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, так і демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.
Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.
Кримськотатарський народ подарував світу не тільки видатних воїнів, таких як військовий льотчик-ас Амет-Хан Султан. Але й видатних інтелектуалів, як Ісмаїл Гаспринський. Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв є живим символом незламності і самовідданого служіння своєму народові.
Духовні нащадки сталіна в кремлі сьогодні знову намагаються знищити все, що пов‘язане з корінним народом. Вони спотворюють палац у Бахчисараї та лякаються блакитного прапору з тамгою. Вони кидають за ґрати невинних людей.
Обов’язок України – зробити усе необхідне для кримськотатарського народу, аби їхні права, культура, мова і традиції були збережені.
Право кримських татар вільно жити на своїй землі буде відновлено - інакшого не дано. Ми не припинемо боротьбу допоки не повернемо з-під російського гніту український півострів Крим
З Днем вишиванки, ! Національний оберіг та традиційний зв'язок поколінь — сьогодні все більше людей носить вишиваний одяг не лише на свята, а й у повсякденному житті. Тож нехай сьогодні він об'єднає українців по всьому світу! Єднаймося і покажімо світові красу української культури.
Вишиванка - не лише одяг, але й символ історії, мистецтва та національної самосвідомості українців. Вона втілює красу українського рукоділля, унікальність регіональних вишивок та розмаїття народних мотивів. День вишиванки став платформою для виявлення ідентичності, підтримки та гордості за свою країну. Це свято - про спільні цінності, культуру та традиції, що об'єднує наш народ, незалежно від віку, статі чи релігії.
18 травня 2023 року – в День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – кримськотатарський політик та активіст, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял уже 622 дні перебуває у російській в’язниці в окупованому Криму. «Лабораторія журналістики суспільного інтересу» у партнерстві з «КримSOS» презентує прем’єру документального фільму «Голос Криму. Наріман Джелял», який розповідає історію ув'язненого Нарімана Джеляла. Наріман був одним з небагатьох голосів Криму, завдяки якому ми дізнавалися правду про життя на тимчасово окупованому півострові. Окупаційна влада затримала його за надуманими звинуваченнями восени 2021 року після участі Нарімана у саміті Кримської платформи в Києві. У вересні цього року так званий суд окупаційної влади в Криму виніс вирок у справі Нарімана Джеляла. Його засудили до 17 років ув’язнення. Дружина Левіза, друзі та активісти національного кримськотатарського руху, журналісти, політики Ільмі Умеров та Рефат Чубаров та лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв розповідають історію Нарімана Джеляла. А також сам Наріман говорить про своє у листах до близьких. Листах – сповнених надії, настанов жити та продовжувати боротьбу з окупаційною владою за право на гідне вільне життя у вільному Криму. Фільм «Голос Криму. Наріман Джелял» – це історія спротиву, який триває уже 9 років. Спротиву, який окупанти не змогли зупинити навіть, кинувши за грати та катуючи.
Сафіє Лентер-Кизи - популяризаторка кримськотатарської культури розповіла Еммі Антонюк про історію своєї родини, дитинство у зросійщеному Криму, спільного врога та боротбу за український Крим.
Дзвінок на телефон від Побратима у якого ампутація ноги та руки
- Сань, знаю що ти легкий на підйом…Давай допоможемо Київському шпиталю і зберемо грошей на ГАСТРОСКОП у приймальне відділення Київського шпиталю…
- Серий, а скільки він коштує…?
- Не знаю, пару мільйонів…
- А як ти це бачиш, яким чином зібрати такі гроші?
- А ми будемо йти один одному на зустріч, ти до мене з Житомира, а я до тебе з Києва…
- Так я ж вже ходив…
- Сань, пройдешся ще раз….))
P.S. Ми обовʼязково це зробимо , просимо українців і всіх небайдужих допомогти нам в цьому, і хай це нове обладнання у військовому шпиталі допомагає рятувати життя наших Братанів та Сестер
Слава Богу
Слава Україні
Героям Слава
Вони зустрілися сьогодні, на п'ятий день свого шляху.
Переходьте до профілю героя, долучайтеся до збору.
In Ukraine there is a belief that children are brought by the stork. Now there is a war going on, a lot of Russian soldiers are dying in the fields. Russia does not have enough coffins for them. That is why the Russian Ministry of Defense uses only black bags to transport the corpses. In Ukraine they are called "garbage bags". So storks carry babies to the good people and black bags to the occupants. People make their own choice to carry new life into the world or to be killed
Відкрито проїзд новозбудованим мостом у напрямку Київ – Іванків – Овруч в Київській області.Міст розташований на трасі Р-02 та значно спростить логістику для Іванківської громади та довезення вантажів за маршрутом Київ – Іванків.
В цей день 2022 року завершилась оборона українськими віськами Азовсталі у Маріуполі. 2439 захисників потрапили в полон, з них біля 600 поранених. Станом на сьогодні більше ніж 1900 військових Маріупольського гарнізону і досі залишаються у російському полоні.
Наші "очі" в Бахмуті - оператор дрона із позивним "Єнот" - не лише розвідує місце знаходження противника і коригує нашу арти. Він ще фіксує, як гине місто від дій російських окупаційних військ.
Для контрасту Бахмут 2020 рік. Після цього відео Бахмут для мене не тільки фортеця та ігристі вина, а місто троянд. У відео також є кадри з дрону, тож є що порівняти. Росія повністю знищила Бахмут (і не тільки). Сподіваюсь, що відбудований український Бахмут, буде сучасним і зручним містом. А ще під час перегляду думаєш що з людиною зараз, як склалася її доля.
1,8 млн людей у твітері подивились мій тренд і він навіть перекочував у фейсбук, де його доводиться еммм пояснювати)))
Багато військових долучились і дуже круто дивитись, які вони всі різні і класні!
Чомусь багато людей вбачають в ньому «розділення» (здебільшого ті хто навіть не придивився що на фото одна й та сама людина)) або навпаки вважають, шо це військові дають індульгенцію тим, хто хоче жити життя.
Що ж, кожен зрозуміє як захоче, найближче ж до правди те, що ніхто з нас не «народжений для війни», і у всіх військових було життя до війни, яке вони тимчасово поміняли на честь захищати Україну. І так, я хотіла б, щоб більше людей ставали на цей шлях, щоб потім усі жили собі своє розгульне життя.
Якщо ви хочете підтримати єбашинг із подальшим розгульним життям, можете підписатися на мій buymeacoffee, це сервіс для разових/регулярних донатів, вони підуть на закупівлю майна для навчань військових медиків.
Маріуполь у щільному оточенні. «Азовсталь» — останній бастіон Маріупольського гарнізону — знаходиться під постійними обстрілами ворожої авіації та артилерії. На території заводу кілька тисяч українських воїнів відчайдушно бʼються з противником. В бункерах в муках, без можливості отримати належну допомогу, гинуть поранені. Про що бійці «Азову» думали тоді? На що сподівались? Які варіанти розглядали? Піти на прорив чи залишатись на «Азовсталі» до кінця? Прийняти останній бій означало лишити важкопоранених побратимів напризволяще. У цьому відео бійці «Азову», які пройшли полон та повернулись додому, згадують останні дні оборони «Азовсталі». Це розповідь про відданість і справжнє братерство; про вміння приймати складні рішення, від яких залежать життя сотень людей; про величезну відповідальність, яку можуть брати на себе лише справжні командири. Останні дні «Азовсталі». Життя або смерть.
Росіяни продовжують знищувати "рускагаварящій" Донбас. Під обстрілами Авдіївка, Часів Яр, Торецьк, Нью Йорк та Георгіївка. Били зі ствольної артилерії та фугасними авіабомбами ФАБ-250. Загинули двоє чоловіків 46 і 55 років. Ще двоє місцевих чоловіків і четверо жінок поранені.
Про те, як зустрів повномасштабне вторгнення, як встановлював прапор України на острові Зміїний і яким має бути патріотичне виховання після війни, розповів Суспільному Іван «Залізняк» Пилипчук, майстер спорту з карате кіокушинкай і військовослужбовець ГУР.
Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine
1 год ·
#НіколиЗнову #Asil_da_olmasin #NeverAgain #КримУкраїна #CrimeaUkraine Bizim ve siziñ azatlığıñız içün - За вашу і нашу свободу!
18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу та День боротьби за права кримськотатарського народу - 79 роковини депортації кримськотатарського народу 1944 року / May 18 - Day of Remembrance of the Victims of the Crimean Tatar Genocide and Day of struggle for the rights of the Crimean Tatar people - 79th anniversary of the deportation of the Crimean Tatar people in 1944.
Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня).
Цинічний геноцид корінного населення Криму. Типова тактика завойовника: викинути з хат власників, заселитися і проголосити себе господарем. Це сповна зрозуміє лише той, хто пройшов крізь таке. І все це в дусі російсько-радянської практики знищення неугодних. Так робили царі, генсеки, зараз це робить черговий мешканець кремля. При чому мова тут не лише про фізичне знищення народу.
СРСР боровся не лише з людьми, а й з бібліотеками, культурними цінностями - усім, що є доказом і носієм інформації та культури. На дрібноту не розмінювалися. Стояло завдання знищити народ. Якому була уготована доля вижити, повернутися і знову зіткнутися із окупацією.
18 травня відзначаємо сумні роковини - 79 роковини депортації киримли, корінного народу Криму.
Метроном пам'яті... Цок-цок. Тук-тук... Так - одного за одним, а частіше партіями по кілька сотень і тисяч людей - російські окупанти знищували корінний кримський народ киримли, щоб оголосити Крим своїм.
Так само російські окупанти знищували корінний український народ, розстрілюючи і вбиваючи голодом, вивозячи українців до Сибіру, щоб оголосити, що "Украины никогда не было" та "укрАинский язык придумал ленин".
Сьогодні кати сотень народів, непокарані вбивці мільйонів людей знов вчиняють акт геноциду проти українського та кримськотатарського народів.
Але ми - пам'ятаємо. Киримли, які знову не можуть повернутися додому, в СВІЙ Крим, теж пам'ятають.
Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один з найбільших злочинів комуністичного радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни зокрема, й під час ХХ століття загалом. Понад 20 років в СРСР повністю заперечувався злочинний характер цих дій.
Плани з депортації кримських татар керівництво СРСР розробляло вже з самого початку вигнання нацистських окупантів із Криму. На шостий день Кримської наступальної операції, 13 квітня 1944 року був підписаний спільний наказ наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії та наркома держбезпеки СРСР Всеволода Меркулова “Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів”. Мова йшла насамперед про кримських татар, звинувачених у зраді Батьківщини та “пособництві на користь німецьких окупантів”. Для виконання завдання до Криму прибули 5 тисяч оперативних працівників НКВС і НКДБ СРСР, до таємної операції також залучили 20 тисяч бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС.
У Постанові Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року про виселення кримських татар брехливо й підступно зазначалося: депортацію проводять тому, що в період війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії та переходили на бік противника.
Варто нагадати, що насправді найбільше дезертирів та зрадників було саме серед росіян: на боці Німеччини їх воювало понад 400 тисяч. Однак російський народ, на відміну від кримських татар, не зазнав масових примусових виселень.
Ухвалюючи рішення про депортацію цілого народу, не бралося до уваги, що до складу Червоної Армії напередодні німецько-радянської війни призвали понад 5 тисяч кримських татар, а у період 1941–1945 років – ще близько 16 тисяч.
Щонайменше п’ятеро з них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, двоє стали повними кавалерами ордена Слави і прирівнювалися до Героїв Радянського Союзу, а видатний льотчик-ас Амет-Хан Султан, який особисто збив 30 німецьких літаків (один із них – повітряним тараном), став двічі Героєм Радянського Союзу. За різними даними, від 17 до 25 тисяч кримських татар були учасниками партизанського і підпільного рухів.
Вкрай цинічно вчинив сталінський режим з кримськими татарами, що воювали в частинах Червоної Армії. Після демобілізації їх було піддано депортації. Так, одразу після перемоги над нацистською Німеччиною, у травні 1945 року з дієвих частин Червоної Армії було депортовано кілька тисяч кримських татар. Ця доля спіткала навіть найбільш заслужених воїнів – Героїв Радянського Союзу: так, старшину Узеїра Абдураманова виселили до Узбекистану, а старшину Сейтнафе Сейтвелієва – до Таджикистану. Траплялися винятки, коли окремих офіцерів не депортували (наприклад, льотчики Амет-Хан Султан і Емір Усеїн Чалбаш), проте їм заборонили жити в Криму. Усього до місць депортації було заслано майже 9 тисяч кримських татар – ветеранів війни, з них понад 500 офіцерів.
Депортації було піддано навіть тих кримських татар, які евакуювалися з Криму ще до приходу німецьких військ у 1941 році і встигли повернутися з евакуації за квітень-травень 1944 року – попри те, що вони ніколи не жили в окупації і не могли брати участь в колабораційних формуваннях. Також було депортовано всіх керівників та працівників Кримського обкому ВКП(б) і уряду Кримської Автономної РСР. Це було пояснено тим, що на новому місці все одно потрібні керівні працівники.
Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16-й годині 20 травня. Депортованим давали від кількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці.
Дорогою вигнанців годували рідко, а у деяких ешелонах вони отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничними коліями, або просто викидали з вагонів.
У телеграмі НКВС на ім’я Йосипа Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (без урахування військових Червоної Армії, яких відправили на спецпоселення після демобілізації 1945 року).
За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Більшу частину було виселено до Узбекистану та прилеглі райони Казахстану і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (нині республіка Марій Ел у російській федерації), в Костромську область росії. Значну частину кримських татар передали “для трудового використання” на шахтах, заводах і будівництвах, де більшість з них не мали елементарних умов для життя і праці.
Справжні людські втрати під час перевезення кримських татар на схід могли бути набагато більшими. До 45 тисяч переселенців померли в місцях заслання від голоду і хвороб протягом перших двох років. Аж до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення.
Після депортації у Криму перейменували всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків і Судака) населені пункти, назви яких мали кримськотатарське походження.
На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину під час хрущовської “відлиги”, кримських татар позбавили цього права надовго. 23 червня 1978 року на знак протесту проти дискримінації кримських татар здійснив акт самоспалення Муса Мамут.
Його похорон перетворився на велелюдний протест проти політики комуністичного режиму. Про вчинок дізналися у світі. 685 кримських татар підписали звернення до Президії Верховної Ради СРСР із вимогою скасувати усі обмеження щодо кримськотатарського народу. Дисидент Мустафа Джемілєв написав звернення до світової громадськості, Решат Джемілєв – до короля Саудівської Аравії та до всесвітньо відомого боксера Мухаммеда Алі.
Однак, лише 14 листопада 1989 року, на хвилі процесів горбачовської Перебудови, Верховна Рада СРСР прийняла декларацію, в якій засудила депортацію кримських татар, визнала її незаконною і злочинною. Почалося масове повернення кримських татар на Батьківщину. Нині у Криму їх щонайменше 230–250 тисяч, а це становить понад 10 % населення півострова.
У наш час російська окупаційна влада продовжує репресивну політику щодо кримських татар. Тимчасова окупація Криму російською федерацією у березні 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права.
Протягом 2014 року понад 150 кримських татар були піддані “вибірковому правосуддю”, 21 зник без відома або був убитий. 2016 року Меджліс кримськотатарського народу був безпідставно визнаний екстремістською організацією. Його діяльність заборонили на території Криму та росії. Незважаючи на те, що Міжнародний суд ООН у Гаазі 19 квітня 2017 року зобов’язав росію утриматися від обмежень кримських татар у представництві своїх інтересів та відновити Меджліс, керівництво росії під різними приводами не виконує це рішення.
В таких умовах як вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, так і демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.
Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.
Кримськотатарський народ подарував світу не тільки видатних воїнів, таких як військовий льотчик-ас Амет-Хан Султан. Але й видатних інтелектуалів, як Ісмаїл Гаспринський. Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв є живим символом незламності і самовідданого служіння своєму народові.
Духовні нащадки сталіна в кремлі сьогодні знову намагаються знищити все, що пов‘язане з корінним народом. Вони спотворюють палац у Бахчисараї та лякаються блакитного прапору з тамгою. Вони кидають за ґрати невинних людей.
Обов’язок України – зробити усе необхідне для кримськотатарського народу, аби їхні права, культура, мова і традиції були збережені.
Право кримських татар вільно жити на своїй землі буде відновлено - інакшого не дано. Ми не припинемо боротьбу допоки не повернемо з-під російського гніту український півострів Крим
Унікальний орнамент на військовому пікселі. Незламний символ національної свідомості, ідентичності, єдності та майбутньої Перемоги нашого народу.
Головнокомандувач ЗС України / CinC AF of Ukraine генерал Валерій Залужний
Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine
3 год ·
Вишиванка – це символ нескореності, наша зброя, нерозривний зв’язок поколінь.
Сьогодні День вишиванки має особливе значення, коли ворог продовжує широкоомасштабну війну проти України.
Одягнена вишиванка символізує незламність українського духу, заявляє на весь світ про те, що українці - вільний народ. Збережемо свою ідентичність!
Переможемо ворога разом!
18 травня 2023 року – в День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – кримськотатарський політик та активіст, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял уже 622 дні перебуває у російській в’язниці в окупованому Криму. «Лабораторія журналістики суспільного інтересу» у партнерстві з «КримSOS» презентує прем’єру документального фільму «Голос Криму. Наріман Джелял», який розповідає історію ув'язненого Нарімана Джеляла. Наріман був одним з небагатьох голосів Криму, завдяки якому ми дізнавалися правду про життя на тимчасово окупованому півострові. Окупаційна влада затримала його за надуманими звинуваченнями восени 2021 року після участі Нарімана у саміті Кримської платформи в Києві. У вересні цього року так званий суд окупаційної влади в Криму виніс вирок у справі Нарімана Джеляла. Його засудили до 17 років ув’язнення. Дружина Левіза, друзі та активісти національного кримськотатарського руху, журналісти, політики Ільмі Умеров та Рефат Чубаров та лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв розповідають історію Нарімана Джеляла. А також сам Наріман говорить про своє у листах до близьких. Листах – сповнених надії, настанов жити та продовжувати боротьбу з окупаційною владою за право на гідне вільне життя у вільному Криму. Фільм «Голос Криму. Наріман Джелял» – це історія спротиву, який триває уже 9 років. Спротиву, який окупанти не змогли зупинити навіть, кинувши за грати та катуючи.
Майстриня Ольга Бердник-Отнякіна брала глину для своїх звіряток у Слов’янську.
На унікальній місцевій глині там працював найсучасніший завод з виробництва плитки "Зевс кераміка".
Поки росіяни не рознесли його вщент ракетами. Асвабаділі.
Сафіє Лентер-Кизи - популяризаторка кримськотатарської культури розповіла Еммі Антонюк про історію своєї родини, дитинство у зросійщеному Криму, спільного врога та боротбу за український Крим.
Єдиний у світі бойовий Марш киримли Boysunmağan (Нескорені)
Oleksandr Shvetsov зараз тут: Центральный Клиничный Военный Госпиталь.
8 травень о 20:01 · Київ ·
Тиждень назад
Дзвінок на телефон від Побратима у якого ампутація ноги та руки
- Сань, знаю що ти легкий на підйом…Давай допоможемо Київському шпиталю і зберемо грошей на ГАСТРОСКОП у приймальне відділення Київського шпиталю…
- Серий, а скільки він коштує…?
- Не знаю, пару мільйонів…
- А як ти це бачиш, яким чином зібрати такі гроші?
- А ми будемо йти один одному на зустріч, ти до мене з Житомира, а я до тебе з Києва…
- Так я ж вже ходив…
- Сань, пройдешся ще раз….))
P.S. Ми обовʼязково це зробимо , просимо українців і всіх небайдужих допомогти нам в цьому, і хай це нове обладнання у військовому шпиталі допомагає рятувати життя наших Братанів та Сестер
Слава Богу
Слава Україні
Героям Слава
Вони зустрілися сьогодні, на п'ятий день свого шляху.
Переходьте до профілю героя, долучайтеся до збору.
В цей день 2022 року завершилась оборона українськими віськами Азовсталі у Маріуполі. 2439 захисників потрапили в полон, з них біля 600 поранених. Станом на сьогодні більше ніж 1900 військових Маріупольського гарнізону і досі залишаються у російському полоні.
93-тя ОМБр Холодний Яр
Наші "очі" в Бахмуті - оператор дрона із позивним "Єнот" - не лише розвідує місце знаходження противника і коригує нашу арти. Він ще фіксує, як гине місто від дій російських окупаційних військ.
Для контрасту Бахмут 2020 рік. Після цього відео Бахмут для мене не тільки фортеця та ігристі вина, а місто троянд. У відео також є кадри з дрону, тож є що порівняти. Росія повністю знищила Бахмут (і не тільки). Сподіваюсь, що відбудований український Бахмут, буде сучасним і зручним містом. А ще під час перегляду думаєш що з людиною зараз, як склалася її доля.
Masha Nazarova
1,8 млн людей у твітері подивились мій тренд і він навіть перекочував у фейсбук, де його доводиться еммм пояснювати)))
Багато військових долучились і дуже круто дивитись, які вони всі різні і класні!
Чомусь багато людей вбачають в ньому «розділення» (здебільшого ті хто навіть не придивився що на фото одна й та сама людина)) або навпаки вважають, шо це військові дають індульгенцію тим, хто хоче жити життя.
Що ж, кожен зрозуміє як захоче, найближче ж до правди те, що ніхто з нас не «народжений для війни», і у всіх військових було життя до війни, яке вони тимчасово поміняли на честь захищати Україну. І так, я хотіла б, щоб більше людей ставали на цей шлях, щоб потім усі жили собі своє розгульне життя.
Якщо ви хочете підтримати єбашинг із подальшим розгульним життям, можете підписатися на мій buymeacoffee, це сервіс для разових/регулярних донатів, вони підуть на закупівлю майна для навчань військових медиків.
Посилання в коментарі
Оксана Чорная
Слідуючи останньому військовому тренду…
Ця героїчна Пані горить на фронті, щоб оці ліниві маміни булочки вешталися в гамаку
Маріуполь у щільному оточенні. «Азовсталь» — останній бастіон Маріупольського гарнізону — знаходиться під постійними обстрілами ворожої авіації та артилерії. На території заводу кілька тисяч українських воїнів відчайдушно бʼються з противником. В бункерах в муках, без можливості отримати належну допомогу, гинуть поранені. Про що бійці «Азову» думали тоді? На що сподівались? Які варіанти розглядали? Піти на прорив чи залишатись на «Азовсталі» до кінця? Прийняти останній бій означало лишити важкопоранених побратимів напризволяще. У цьому відео бійці «Азову», які пройшли полон та повернулись додому, згадують останні дні оборони «Азовсталі». Це розповідь про відданість і справжнє братерство; про вміння приймати складні рішення, від яких залежать життя сотень людей; про величезну відповідальність, яку можуть брати на себе лише справжні командири. Останні дні «Азовсталі». Життя або смерть.
Росіяни продовжують знищувати "рускагаварящій" Донбас. Під обстрілами Авдіївка, Часів Яр, Торецьк, Нью Йорк та Георгіївка. Били зі ствольної артилерії та фугасними авіабомбами ФАБ-250. Загинули двоє чоловіків 46 і 55 років. Ще двоє місцевих чоловіків і четверо жінок поранені.