Вранці 24 лютого 2022 року кращі підрозділи російської армії потужним кулаком кинулись брати Київ. Але замість легкої триденної «прогулянки» вони отримали майже 40 діб пекельного спротиву і відступили з шаленими втратами. Ціна відбиття столиці була високою, проте, сили оборони, до яких входили й прикордонники, зробили усе, аби Київ вистояв.
Домінік плете сітки: історія француза, який волонтерить у Кропивницькому
У Кропивницькому в альтернативній школі «Крок», де плетуть маскувальні сітки для захисників і захисниць, допомагає і француз Домінік Броше. Чому він долучився до волонтерства? “Гречка” дізналась його історію.
Мсьє Домінік, пенсіонер, який 8 років живе у Кропивницькому. Він об’їздив 102 країни, працюючи консультантом по деревообробним та пластинковим станкам та менеджером по наладці станків.
Франція-Україна
Домінік переїхав у Кропивницький до своєї дружини Танії, з якою познайомився в аеропорту. «Я працювала, поверталася додому і зустріла Домініка. Я абсолютно не знала ні англійської, ні тим паче французької. Спілкувалися ми за допомогою перекладача. З’явились почуття і ось уже 8 років як ми разом проживаємо у Кропивницькому», - ділиться пані Танія.
На другий день повномасштабного вторгнення росії в Україну, 25 лютого подружжя вирішило виїхати з України. Рішення прийняли після того, як почули гул літаків та почали дуже хвилюватись.
«Всією родиною погрузились в автівку, забрали собак, зібрали найнеобхідніше: одяг, документи, продукти. Було куди їхати: в мене донька в Парижі та двоє доньок Домініка. Через тиждень прийшли до тями: ходили на вокзали, зустрічали біженців з України, допомагали «Червоному Хресту», приблизно місяць працювала перекладачкою. Було багато пенсіонерів, матерів з дітьми, переважна більшість яких не знала французької», - згадує пані Танія.
Згодом, подружжя фасувало продукти, гігієнічні набори. Так, щотижня відправляли повні вантажівки гуманітарної допомоги для українців. Але жінка скучила за домом.
Бракує спілкування і знання української
«Якби мені там було добре, ми би лишилися. А так, прийняли рішення повернутись назад», - зазначає жінка.
Домінік підтримав дружину і вони повернулись назад до Кропивницького.
Коли подружжя повернулось додому, допомагали чим могли. Наприклад, взимку робили вдома окопні свічки
«Про те, що потрібні вільні руки для плетіння маскувальних сіток нам сказала наша квартальна. І от ми сьогодні вранці вирішили прийти та допомогти. Домінік дуже комунікабельний і завжди радий спілкуванню, він охоче спілкується з незнайомими людьми. Ось я плету, а він ріже тканину та звісно, розмовляє», - говорить жінка.
За словами дружини, Домінік мріє знайти французів у Кропивницькому. Тому як волонтер з 25 березня Домінік викладає французьку мову в бібліотеці імені Дмитра Чижевського. До розмовного клубу до нього, як носія мови, можуть долучитись бажаючі з різним рівнем володіння мовою, навіть початківці.
Курси працюють щосуботи, проте учасники клубу просять додати ще один день для навчання. До клубу приходили студенти, які знають німецьку, англійську, але хочуть вивчити ще й французьку.
А сам Домінік і дружина планують вивчати українську.
«Ми записалися на безкоштовні курси української, нам мають перетелефонувати та дати відповідь, чи можемо ми долучитись», - зазначила пані Танія.
За її словами, вона тривалий час спілкувалася російською, тому наразі перехід на українську є дуже актуальним. Вона з чоловіком шукають україномовних співрозмовників, бо його запас української доволі примітивний.
Плетіння маскувальних сіток
Директорка альтернативної школи «Крок» Зоя Лебідь каже, що наразі на плетінні маскувальних сіток задіяні 70% переселенців з Краматорська, Харкова, Лиману, Донецька, Херсону. Долучаючись до плетіння сіток, вони бажають пришвидшити своє повернення додому
«Вони працюють, але приходять на кілька годин допомогти. Решта волонтерів – це кропивничани, які доєднались до цього процесу ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Нам постійно треба люди, ми навіть працюємо у три зміни: зранку до обіду, з обіду до вечора, і в третю зміну приходять люди після свого робочого дня, щоб також зробити свій внесок», - зазначила Зоя Лебідь.
До прикладу, за словами директорки школи, є жінка, яка приходить щодня до школи і бере тканину, а на роботі, під час тривог в підвалі ріже тканину на шматочки необхідних розмірі. Так, до неї долучились і інші співробітниці. Тому, допомогти може кожен.
Радянський суд сукупно дав 550 років ув’язнення для 39 учасників цієї організації. Фактично вони просиділи у таборах, в’язницях та психіатричних лікарнях понад 170 років. Четверо дисидентів з цієї групи померли у таборах, а один покінчив життя самогубством. Це все про Українську гельсінську групу — правозахисну організацію, яка відкрито боролася за дотримання прав і свобод людини в срср. Члени УГГ знали, що на них чекає ув’язнення за свою діяльність, але вони обирали боротьбу. Тому їх називали дисидентами-камікадзе. Фантаст Артур Кларк давав персонажам другої частини Космічної Одіссеї прізвища відомих радянських дисидентів. Серед них був і засновник Української гельсінської групи — Микола Руденко. Чому у союзі так боялись кількох десятків активістів, які навіть під наглядом кдб провадили свою антисовєтську діяльність? Ми вирішили у цьому розібратися і поговорили з одним із засновників Української гельсінської групи і особливо небезпечним державним злочинцем (за мірками срср) Мирославом Мариновичем.
У Костянтинівці на Донеччині загинуло шестеро людей (https://suspilne.media/432945-kilkist-zagiblih-ta-poranenih-zrosla-vnaslidok-obstrilu-kostantinivki/), повідомили в Офісі генпрокурора. Ще восьмеро людей отримали поранення через ранковий обстріл центру міста. Пошкоджені багатоповерхівки та приватні житлові будинки, повідомив керівник ОВА Кириленко.
Маленькі історії великих трагедій цієї війни. До повномасштабного вторгнення 6-річна Марина жила у містечку Високопілля на Херсонщині. У її будинок влучила російська ракета. Через вибух їй відірвало ногу. Довгий час у лікарні вона зовсім не рухалася. А коли нарешті підвелася, лікарі почали реабілітацію з футболу.
Місто, якого немає. Як окупанти знищили Мар’їнку та життя людей. Розповідь місцевої жительки Олени Собіщанської, яка разом з чоловіком і донечкою Мирославою жили в Мар'їнці. Стаття за посиланням.
Мар’їнка колись була містом районного значення Донецької області, до її території безпосередньо примикали західні околиці окупованого з 2014 року Донецька.
Уперше «руський мір» прийшов сюди у квітні 2014-го. Тоді родина Собіщанських вперше тікала до Києва. Уже влітку 2014 року за Мар’їнку почалися серйозні бої, у результаті яких 5 серпня місто було звільнене ЗСУ. Через рік російські найманці знову спробували повернути містечко під свій контроль, однак українські військові відбили атаку. Родина повернулася додому.
І з того часу, аж до 24 лютого 2022 року, місто жило повноцінним життям.
У перші два дні квітня російські війська, зокрема найманці ПВК "Вагнер", просунулися до центру Бахмута. Однак бої за місто тривають, Збройні сили України утримують частину населеного пункту, і кожен метр просування дається ворогові дуже дорого. Який вигляд має війна у місті - це зафіксував у великому сюжеті Стас Кухарчук, фронтовий кореспондент каналу "Інтер". У цьому відео - захисники України із 3-ї окремої штурмової бригади та 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ "Холодний Яр" та їхні коментарі; медики, допомога і пораненим; знайомі, вже зруйновані квартали; вуличні бої, міномети серед міста та багато іншого.
Марія Берлінська - керівниця Центру підтримки аеророзвідки, співзасновниця благодійного фонду Dignitas. Це інтервʼю записане для того, щоб ви задонатили на дрони. Від цього залежать життя наших захисників, захисниць та нас із вами.
UkrainerЯк Росія століттями примусово асимілювала українців·
У різні періоди великі українські спільноти так чи інакше опинялися у складі Росії. Якісь із українських територій імперія захоплювала, на деякі території цієї держави (далі на схід) могли заселятися українці, які переселилися в пошуках вільної землі або були депортованими. Всіх їх різною мірою чекала одна доля — асиміляція, тобто процес, коли український народ поступово переймав культуру російського народу і розчинявся в ньому. Розберімося, як саме Росія століттями асимілювала українців там, де могла їх контролювати https://ukrainer.net/rosiia-asymiliuvala-ukraintsiv/?fbclid=IwAR0UWcbt2rlIrZ3InWG1wDuVM5hr-PsGzAzkd1fLi4XRJouxJCoBX8MYMZQЗагалом Росія завжди користувалася схожими засобами русифікації для всіх захоплених територій. Встановлення російської як офіційної мови, заборона навчатися, друкувати пресу й книги українською, примусова паспортизація, зміна прізвищ на російські, репресії і штучний голод — росіяни не гребували жодним із цих засобів. Крім того, застосовувалися маніпуляції з фактами, які мали доводити, що нібито українців на цих землях майже або зовсім немає.https://ukrainer.net/rusyfikatsiia-skhodu/
Тема полонених – дуже делікатна. Держава намагається не розголошувати всіх моментів, пов’язаних із пошуком бранців. Водночас існує думка, що саме розголос може прискорити визволення. Про те, яку інформацію про полонених можна публікувати, а яку не варто; про труднощі з визволенням цивільних заручників, а також чому медики є однією з найвразливіших категорій полонених. Стаття за посиланням.
Це 43-річний полковник, командир 99-го самохідного артилерійського полку 3-ої мотострілецької дивізії 20-ої загальновійськової армії Західного військового округу росії - Еміль Ахмеров, та двоє його підлеглих: 20-річний рядовий, який був водієм - Костянтин Шляпніков, та 24-річний молодший сержант, командир відділення командно-бойової машини - Маммі Маммієв.
За даними слідства, торік окупанти прийшли до будинку, де проживала дівчина з родиною. Спочатку вони погрожували людям зброєю, а потім почали стрілянину з автоматів в бік господарських приміщень. Після цього вони наказали віддати їм усі засоби зв’язку для перевірки.
Переконавшись, що це – цивільне населення, російські військові залишили домоволодіння. Однак ввечері того ж дня загарбники повернулися, наказали родичам дівчини залишатися вдома, а потерпілу силоміць посадили до БТР та повезли її до одного з будинків, де їх чекав командир. Росіяни змусили дівчину поїхати з ними, погрожуючи розстріляти її родину.
Вони закрили дівчині очі капюшоном, щоб вона не розуміла, куди її везуть, та не запам‘ятала маршрут. Коли вони прибули до будинку, де знаходився 43-річний командир, окупанти по черзі ґвалтували дівчину.
Після деокупації дівчина звернулась до правоохоронних органів з метою притягнення до відповідальності ґвалтівників.
Український боєць-десантник в майже цілковито зруйнованій Білогорівці рятує бджіл.
Відео воїна, який опікується пошкоджений вуликом оприлюднив воєнний кореспондент Андрій Цаплієнко.
"Білогорівка це одне з кількох сіл Луганщини, які втримали наші. Бої тут постійно.
Знаю цього бійця особисто. Щирий, пасіонарний хлопець. Небайдужий до страждань людей. Виявляється, не лише людей", - написав Цаплієнко.https://t.me/Tsaplienko/29179
Рік тому село Ягідне на Чернігівщині звільнили від російських окупантів. Жителі села – майже 400 людей – місяць пробули в заручниках. Їх тримали в шкільному підвалі площею 200 метрів. Стрес, задуха, відсутність ліків і їжі. Нелюдські умови не перенесли 11 людей і померли. Ще 10 були розстріляні окупантами. Відтоді весь світ знає підвал у Ягідному як «підвал смерті».
«Росіянин навів автомат і спитав: що важче – блокада Ленінграда чи Маріуполя?» Історія жительки Маріуполя, яка дивом вижила
Будинок Інни Затолоки в Маріуполі розбомбили ще 18 березня 2022 року, а 8 квітня прямим влученням з міномета було зруйновано будівлю в порту, де жінка ховалася з 86-річною тіткою, що пережила Голокост, і її 93-річним чоловіком-блокадником. Артилерія, крилаті ракети, міномети, корабельна артилерія — вони витерпіли все, дивом вирвавшись з обложеного міста. Через кожні 200 метрів стояли ворожі блокпости, де один з окупантів поцікавився у старого, коли важче було — в ту чи цю блокаду? Микола Олексійович помер уже в Києві, Ельвіра Михайлівна, як і раніше, живе з племінницею, а нещодавно Інна нарешті побачила сина Марка — бійця з Азовсталі, який понад пів року провів у російському полоні на окупованій території Донеччини і нещодавно був звільнений у рамках обміну.https://lb.ua/world/2023/04/04/550506_rosiyanin_naviv_avtomat_i_spitav_shcho.html?fbclid=IwAR3rZ7AHJd0mPznWNgWQkczA0TVHXtfz9pl2VSEl_CWEpTLIn2eCBXhliZg
У 18 років Руслана Данілкіна добровільно пішла на війну. Відслужила в ЗСУ майже рік, поки не потрапила під обстріл на Херсонщині і втратила ногу. Нині "незламна Руся", як її охрестили в соцмережах, перебуває на лікуванні й готується до протезування. Ось її історія.
Історію військових, які першими йшли за російськими загарбникам, коли ті поспіхом тікали з-під Києва, у першій частині збірки “Рік великої війни".
Битва за Мощун. Рік потому.
https://gre4ka.info/statti/73487-msie-dominik-plete-sitky-istoriia-frantsuza-shcho-volonteryt-u-kropyvnytskomu-foto?fbclid=IwAR1YBiqKqj5EvylcctUPpaERMpB0t4fDVX48AwWQI1RPI-uD_Rlhk0ZoMhs
Домінік плете сітки: історія француза, який волонтерить у Кропивницькому
У Кропивницькому в альтернативній школі «Крок», де плетуть маскувальні сітки для захисників і захисниць, допомагає і француз Домінік Броше. Чому він долучився до волонтерства? “Гречка” дізналась його історію.
Мсьє Домінік, пенсіонер, який 8 років живе у Кропивницькому. Він об’їздив 102 країни, працюючи консультантом по деревообробним та пластинковим станкам та менеджером по наладці станків.
Франція-Україна
Домінік переїхав у Кропивницький до своєї дружини Танії, з якою познайомився в аеропорту.
«Я працювала, поверталася додому і зустріла Домініка. Я абсолютно не знала ні англійської, ні тим паче французької. Спілкувалися ми за допомогою перекладача. З’явились почуття і ось уже 8 років як ми разом проживаємо у Кропивницькому», - ділиться пані Танія.
На другий день повномасштабного вторгнення росії в Україну, 25 лютого подружжя вирішило виїхати з України. Рішення прийняли після того, як почули гул літаків та почали дуже хвилюватись.
«Всією родиною погрузились в автівку, забрали собак, зібрали найнеобхідніше: одяг, документи, продукти. Було куди їхати: в мене донька в Парижі та двоє доньок Домініка. Через тиждень прийшли до тями: ходили на вокзали, зустрічали біженців з України, допомагали «Червоному Хресту», приблизно місяць працювала перекладачкою. Було багато пенсіонерів, матерів з дітьми, переважна більшість яких не знала французької», - згадує пані Танія.
Згодом, подружжя фасувало продукти, гігієнічні набори. Так, щотижня відправляли повні вантажівки гуманітарної допомоги для українців. Але жінка скучила за домом.
Бракує спілкування і знання української
«Якби мені там було добре, ми би лишилися. А так, прийняли рішення повернутись назад», - зазначає жінка.
Домінік підтримав дружину і вони повернулись назад до Кропивницького.
Коли подружжя повернулось додому, допомагали чим могли. Наприклад, взимку робили вдома окопні свічки
«Про те, що потрібні вільні руки для плетіння маскувальних сіток нам сказала наша квартальна. І от ми сьогодні вранці вирішили прийти та допомогти. Домінік дуже комунікабельний і завжди радий спілкуванню, він охоче спілкується з незнайомими людьми. Ось я плету, а він ріже тканину та звісно, розмовляє», - говорить жінка.
За словами дружини, Домінік мріє знайти французів у Кропивницькому. Тому як волонтер з 25 березня Домінік викладає французьку мову в бібліотеці імені Дмитра Чижевського. До розмовного клубу до нього, як носія мови, можуть долучитись бажаючі з різним рівнем володіння мовою, навіть початківці.
Курси працюють щосуботи, проте учасники клубу просять додати ще один день для навчання. До клубу приходили студенти, які знають німецьку, англійську, але хочуть вивчити ще й французьку.
А сам Домінік і дружина планують вивчати українську.
«Ми записалися на безкоштовні курси української, нам мають перетелефонувати та дати відповідь, чи можемо ми долучитись», - зазначила пані Танія.
За її словами, вона тривалий час спілкувалася російською, тому наразі перехід на українську є дуже актуальним. Вона з чоловіком шукають україномовних співрозмовників, бо його запас української доволі примітивний.
Плетіння маскувальних сіток
Директорка альтернативної школи «Крок» Зоя Лебідь каже, що наразі на плетінні маскувальних сіток задіяні 70% переселенців з Краматорська, Харкова, Лиману, Донецька, Херсону. Долучаючись до плетіння сіток, вони бажають пришвидшити своє повернення додому
«Вони працюють, але приходять на кілька годин допомогти. Решта волонтерів – це кропивничани, які доєднались до цього процесу ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Нам постійно треба люди, ми навіть працюємо у три зміни: зранку до обіду, з обіду до вечора, і в третю зміну приходять люди після свого робочого дня, щоб також зробити свій внесок», - зазначила Зоя Лебідь.
До прикладу, за словами директорки школи, є жінка, яка приходить щодня до школи і бере тканину, а на роботі, під час тривог в підвалі ріже тканину на шматочки необхідних розмірі. Так, до неї долучились і інші співробітниці. Тому, допомогти може кожен.
Річниця визволення Київської області від російських окупантів
У Костянтинівці на Донеччині загинуло шестеро людей (https://suspilne.media/432945-kilkist-zagiblih-ta-poranenih-zrosla-vnaslidok-obstrilu-kostantinivki/), повідомили в Офісі генпрокурора. Ще восьмеро людей отримали поранення через ранковий обстріл центру міста. Пошкоджені багатоповерхівки та приватні житлові будинки, повідомив керівник ОВА Кириленко.
Фоторепортаж Петра Батанова з Авдіївки, де зараз тривають запеклі бої.
Маленькі історії великих трагедій цієї війни. До повномасштабного вторгнення 6-річна Марина жила у містечку Високопілля на Херсонщині. У її будинок влучила російська ракета. Через вибух їй відірвало ногу. Довгий час у лікарні вона зовсім не рухалася. А коли нарешті підвелася, лікарі почали реабілітацію з футболу.
Місто, якого немає. Як окупанти знищили Мар’їнку та життя людей. Розповідь місцевої жительки Олени Собіщанської, яка разом з чоловіком і донечкою Мирославою жили в Мар'їнці. Стаття за посиланням.
Мар’їнка колись була містом районного значення Донецької області, до її території безпосередньо примикали західні околиці окупованого з 2014 року Донецька.
Уперше «руський мір» прийшов сюди у квітні 2014-го. Тоді родина Собіщанських вперше тікала до Києва. Уже влітку 2014 року за Мар’їнку почалися серйозні бої, у результаті яких 5 серпня місто було звільнене ЗСУ. Через рік російські найманці знову спробували повернути містечко під свій контроль, однак українські військові відбили атаку. Родина повернулася додому.
І з того часу, аж до 24 лютого 2022 року, місто жило повноцінним життям.
У перші два дні квітня російські війська, зокрема найманці ПВК "Вагнер", просунулися до центру Бахмута. Однак бої за місто тривають, Збройні сили України утримують частину населеного пункту, і кожен метр просування дається ворогові дуже дорого. Який вигляд має війна у місті - це зафіксував у великому сюжеті Стас Кухарчук, фронтовий кореспондент каналу "Інтер". У цьому відео - захисники України із 3-ї окремої штурмової бригади та 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ "Холодний Яр" та їхні коментарі; медики, допомога і пораненим; знайомі, вже зруйновані квартали; вуличні бої, міномети серед міста та багато іншого.
Марія Берлінська - керівниця Центру підтримки аеророзвідки, співзасновниця благодійного фонду Dignitas. Це інтервʼю записане для того, щоб ви задонатили на дрони. Від цього залежать життя наших захисників, захисниць та нас із вами.
Ukrainer Як Росія століттями примусово асимілювала українців·
У різні періоди великі українські спільноти так чи інакше опинялися у складі Росії. Якісь із українських територій імперія захоплювала, на деякі території цієї держави (далі на схід) могли заселятися українці, які переселилися в пошуках вільної землі або були депортованими. Всіх їх різною мірою чекала одна доля — асиміляція, тобто процес, коли український народ поступово переймав культуру російського народу і розчинявся в ньому. Розберімося, як саме Росія століттями асимілювала українців там, де могла їх контролювати https://ukrainer.net/rosiia-asymiliuvala-ukraintsiv/?fbclid=IwAR0UWcbt2rlIrZ3InWG1wDuVM5hr-PsGzAzkd1fLi4XRJouxJCoBX8MYMZQ Загалом Росія завжди користувалася схожими засобами русифікації для всіх захоплених територій. Встановлення російської як офіційної мови, заборона навчатися, друкувати пресу й книги українською, примусова паспортизація, зміна прізвищ на російські, репресії і штучний голод — росіяни не гребували жодним із цих засобів. Крім того, застосовувалися маніпуляції з фактами, які мали доводити, що нібито українців на цих землях майже або зовсім немає. https://ukrainer.net/rusyfikatsiia-skhodu/
Тема полонених – дуже делікатна. Держава намагається не розголошувати всіх моментів, пов’язаних із пошуком бранців. Водночас існує думка, що саме розголос може прискорити визволення. Про те, яку інформацію про полонених можна публікувати, а яку не варто; про труднощі з визволенням цивільних заручників, а також чому медики є однією з найвразливіших категорій полонених. Стаття за посиланням.
Українські правоохоронці ідентифікували трьох російських військових, які в 2022 році під час окупації Харківської області зґвалтували молоду дівчину.
Це 43-річний полковник, командир 99-го самохідного артилерійського полку 3-ої мотострілецької дивізії 20-ої загальновійськової армії Західного військового округу росії - Еміль Ахмеров, та двоє його підлеглих: 20-річний рядовий, який був водієм - Костянтин Шляпніков, та 24-річний молодший сержант, командир відділення командно-бойової машини - Маммі Маммієв.
За даними слідства, торік окупанти прийшли до будинку, де проживала дівчина з родиною. Спочатку вони погрожували людям зброєю, а потім почали стрілянину з автоматів в бік господарських приміщень. Після цього вони наказали віддати їм усі засоби зв’язку для перевірки.
Переконавшись, що це – цивільне населення, російські військові залишили домоволодіння. Однак ввечері того ж дня загарбники повернулися, наказали родичам дівчини залишатися вдома, а потерпілу силоміць посадили до БТР та повезли її до одного з будинків, де їх чекав командир. Росіяни змусили дівчину поїхати з ними, погрожуючи розстріляти її родину.
Вони закрили дівчині очі капюшоном, щоб вона не розуміла, куди її везуть, та не запам‘ятала маршрут. Коли вони прибули до будинку, де знаходився 43-річний командир, окупанти по черзі ґвалтували дівчину.
Після деокупації дівчина звернулась до правоохоронних органів з метою притягнення до відповідальності ґвалтівників.
Воїн ЗСУ на Луганщині побачив зруйнований вулик і почав рятувати бджілhttps://www.0642.ua/news/3574174/voin-zsu-na-lugansini-pobaciv-zrujnovanij-vulik-i-pocav-ratuvati-bdzil-video
Український боєць-десантник в майже цілковито зруйнованій Білогорівці рятує бджіл.
Відео воїна, який опікується пошкоджений вуликом оприлюднив воєнний кореспондент Андрій Цаплієнко.
"Білогорівка це одне з кількох сіл Луганщини, які втримали наші. Бої тут постійно.
Знаю цього бійця особисто. Щирий, пасіонарний хлопець. Небайдужий до страждань людей. Виявляється, не лише людей", - написав Цаплієнко.https://t.me/Tsaplienko/29179
«Росіянин навів автомат і спитав: що важче – блокада Ленінграда чи Маріуполя?» Історія жительки Маріуполя, яка дивом вижила
Будинок Інни Затолоки в Маріуполі розбомбили ще 18 березня 2022 року, а 8 квітня прямим влученням з міномета було зруйновано будівлю в порту, де жінка ховалася з 86-річною тіткою, що пережила Голокост, і її 93-річним чоловіком-блокадником. Артилерія, крилаті ракети, міномети, корабельна артилерія — вони витерпіли все, дивом вирвавшись з обложеного міста. Через кожні 200 метрів стояли ворожі блокпости, де один з окупантів поцікавився у старого, коли важче було — в ту чи цю блокаду? Микола Олексійович помер уже в Києві, Ельвіра Михайлівна, як і раніше, живе з племінницею, а нещодавно Інна нарешті побачила сина Марка — бійця з Азовсталі, який понад пів року провів у російському полоні на окупованій території Донеччини і нещодавно був звільнений у рамках обміну.https://lb.ua/world/2023/04/04/550506_rosiyanin_naviv_avtomat_i_spitav_shcho.html?fbclid=IwAR3rZ7AHJd0mPznWNgWQkczA0TVHXtfz9pl2VSEl_CWEpTLIn2eCBXhliZg
У 18 років Руслана Данілкіна добровільно пішла на війну. Відслужила в ЗСУ майже рік, поки не потрапила під обстріл на Херсонщині і втратила ногу. Нині "незламна Руся", як її охрестили в соцмережах, перебуває на лікуванні й готується до протезування. Ось її історія.