Цікаво: і хто ж із «розумників» назвав період перебування вдома з маленькою дитиною після народження ВІДПУСТКОЮ? Відпустка (у моєму розумінні) – це відпочинок від роботи (поїздки на моря, дачі, до родичів, владнання якихось накопичених домашніх справ, врешті-решт бездумне валяння на пляжі біля найближчої водойми під запах шашличку). А відпустка по догляду за дитиною – це та ж сама робота, але більш відповідальна та виснажлива. Щоправда і платня за неї незрівнянно більша та приємніша – перша свідома посмішка, перше слово, перший самостійний крок твоєї малечі. Сподіваюсь батьки маленьких (і не тільки) діточок зрозуміють ступінь фізичного та морального виснаження молодих (по статусу) батьків, які самотужки, без дідусів та бабусь, виховують маленьку донечку.
Грошей (втім як і часу) для вирішення побутових проблем постійно не вистачає. І тому коли постало питання чи затівати ремонт у вітальні чи плюнути на все і поїхати кудись відпочити від відпустки (пардон за каламбур), шальки терезів однозначно схилились у бік подорожі. Водночас автоматично знімалось питання подарунку та святкування Дня народження моєї дружини (врешті-решт жили ж ми якось без тієї нової підвісної стелі).
Але досить лірики та філософських роздумів. Повернемося до «наших баранів», тобто до теми нашої розповіді. До питання планування майбутньої поїздки ми підійшли дуже ретельно та зважено, оскільки збирались у цю подорож уже в оновленому складі – з маленькою донечкою. Для неї це перша велика мандрівка (якщо не враховувати виснажливий, майже 10-годинний переліт у мами в животику із Шрі Ланки, про що я писав у своєму попередньому «опусі»).
Проконсультувавшись із нашим педіатром щодо намірів гайнути за кордон на моря із масявою, ми отримали вердикт: «А чому б і ні? Але пам’ятайте, що це більше відпочинок для батьків, аніж для дітей, хоча зайва доза вітаміну «Д» від лагідного травневого сонця дитині не завадить. Проте остерігайтесь басейнів і антисанітарії, приймати водні процедури необхідно обов’язково у плавках!». Зі старанністю «очкарика-відмінника» ми ретельно «перелопатили» Інтернет щодо закордонних подорожей із маленькими дітьми. Більшість дописувачів схилялись до висновків, що оптимальними країнами для таких поїздок є Греція, Туреччина, Болгарія...
Проаналізувавши усі «за» і «проти», ми зупинили свій вибір на Туреччині - готель Club Zigana категорії HV-1, що розташований у мальовничому містечку Бєльдібі біля Кемера. Але давайте про все по порядку. Оскільки нашій доньці на момент запланованої поїздки виповнилось 1 рік і 7 місяців, то вона вважалася інфантом (це тільки у мене це слово вперто асоціюється із відомою картиною Веласкеса?), отже була можливість трохи зекономити на вартості путівок – відпочинок дитини обійшовся у 75 умовних (страховка+аеропортний збір). На питаннях оформлення документів детально зупинятись не буду, оскільки і без мене було багато написано про необхідність вписати дитину у паспорт хоча б одного із батьків, необхідність заздалегідь замовити дитяче ліжко та вписати це у ваучер і т.д.
Отже, уладнавши усі формальності та отримавши від нашого турагента на електронну пошту необхідні документи, ми почали збиратись у дорогу. Перш за все потребувала суттєвого поповнення та оновлення наша туристична аптечка (з поправкою на маленького туриста). Придбати більш-менш пристойні та підходящі за розміром дитячі плавки за адекватною ціною виявилось проблемою (можливо, не сезон?); минулорічний круг для плавання виявився прокушеним його власницею (і коли вона встигла?); колись гарнюня рожева дитяча панамка з ніжними рюшиками (подарунок куми) на другу добу ретельних пошуків була виявлена за пральною машиною зі слідами від якогось маркера чи фломастера ядовитого кольору і т.д. і т.п. На оновлення літнього гардеробу доньки та пляжних аксесуарів для майбутньої мандрівки довелось витратити пару днів «мандруючи» Київськими магазинами у пошуках необхідного.
Як слухняні учні, керуючись настановами нашого турагента, напередодні вильоту ми вияснили у туроператора чи не змінився час вильоту та уточнили про всяк випадок номер телефону їхнього представника в аеропорту. І от, нарешті, аеропорт Бориспіль зустрічає нас рамками та суворими (лише на перший погляд) «сек’юріті». Зарядившись від батьків (тобто від нас) якимось драйвом в очікувані подорожі, наша доця з ентузіазмом, достойним Стаханова, вперто та завзято намагається викорчувати рамки металошукачів футляром від маминих окулярів. Цей вчинок не був розцінений охоронцями як спроба вчинити терористичний акт і ми у супроводі їхніх посмішок заходимо у зал очікування вильоту.
Представником туроператора виявився приємний молодий чоловік (здається, Женя), який вислухавши наше прохання посприяти у отриманні кращих місць у літаку, дохідливо пояснив, що за правилами безпеки польотів розташування пасажирів з дітьми у 1-му ряду та біля дверей аварійного виходу заборонено, але ще до початку реєстрації підійшов до стійки реєстрації та «застовпив» за нами місця у 3 ряду, що позбавило нас необхідності стояти у черзі на реєстрацію – за що йому великий «респект». Варто зазначити, що працівники митниці, побачивши масяву на руках, лояльно віднеслись до надлишку мінералки у ручній поклажі та не надто прискіпливо оглядали наш багаж.
В очікуванні посадки ми відвідали досить таки пристойну (на відміну від Анталійської) кімнату матері та дитини, побродили по «дютіку», разів з 10 покатались на рухомій доріжці і от нарешті наш літак (екібанистий - з вишиванкою на хвості) подали на посадку. Начитавшись форумів, перед злетом закапали нашій ляльці носика Риназоліном (0,25мг/мл) – щоб не так закладали вушка, приготували пляшечку з улюбленим компотом, пару книжечок та папин телефон з завбачливо завантаженим 5-м сезоном Лунтіка. У літаку, окрім нас, було десятка зо два сімей із дітьми різного віку - від кількамісячних немовлят до підлітків-тінейджерів із безумовними атрибутами сучасної молоді – неприступно-презирливим поглядом, капюшоном на голові та навушниками у вухах.
І от нарешті злітна смуга залишилась позаду – ми у повітрі. Наша манюня вперто намагається позбутись дитячих ременів безпеки, сидячи у мами на руках, не особливо переймаючись краєвидами за ілюмінатором. Нагадаю, що пасажири віком до 2-х років, себто інфанти (знову цей Веласкес лізе у голову), подорожують без надання окремого місця, тобто на руках у батьків. Якийсь 6-місячний соліст, смачно виплюнувши свою соску, завів арію, яку миттєво підхопили здається усі члени імпровізованого дитячого ансамблю нашого Боїнга. Наша масява теж трішечки долучилася до цього дійства своїм сопрано, але не довго, бо запропонований компотик, а згодом і Лунтік у телефоні, присмачений маминим молочком зробили свою справу. І до моменту подачі їжі наша доця уже мирно посапувала, рахуючи рожевих слоненят у своєму сні.
Перед посадкою ми розбуркали наше мацьопство, знову закапали носика та підсунули Лунтіка і от вона - Туреччина! Отримавши багаж та уладнавши усі митні формальності, прямуємо до столика із табличкою нашого туроператора. Привітні, але заморені дівчата розподіляють нас між автобусами для подальшого трансферу до готелів.
Трохи лірики. Ми багато читали у відзивах про те, що турки дуже небайдужі до маленьких діточок, а надто до дівчаток, так от: це правда! За години півтори (допоки тривала формальна метушня, пов’язана з прильотом) до посадки у автобус зо 5 турків, побачивши наше чадо, підморгуючи, намагались скуйовдити її блондинисте волоссячко та робили їй якесь їхнє турецьке «усі-пусі». А забігаючи наперед скажу, що за весь час нашого недільного відпочинку з десяток турків мало не на повному серйозі запитували чи не потрібен нам зять, бо у них вдома підростає такий файний хлопчик!
Але повернемось у аеропорт Анталії. Варто зазначити, що у роботі місцевих гідів нашого туроператора була якась неузгодженість і ми більше години просиділи у автобусі, хоча решта туристів уже давно роз’їхались, а на наші запитання: «Кого ми очікуємо і чому не їдемо?» дівчина-гід ухильно відповідала, що зараз поїдемо, а якщо хочете пити, то у водія у холодильнику є чудова мінералка усього за 2 доляри за маленьку пляшечку. У результаті цих перепитій, до нашого готелю ми дісталися уже знесилені та стомлені пізно увечері.
При заселенні сподівались, що нас заселять у першу чергу (з огляду на маленьку дитину), але адміністраторам на рецепції, втім як і більшості нашим колегам-туристам було начхати, аж допоки наша доця не почала демонстрацію своїх вокальних даних, увімкнувши своє сопрано (переходячи місцями на ультразвук) на усі децибели. Ми з дружиною і не здогадувались про таку могутність та діапазон голосу нашої крихітки! Під такий вокальний супровід ми заповнили запропоновані папірці та намагались домовитись, щоб у якості компліменту від готелю на День народження моїй дружині, (який мав бути за 2 дні) нам дозволили пізнє виселення у день від’їзду, але вже злегка очманілий від такого співу адміністратор сказав, що він не вирішує ці питання та підхопивши наші валізи власноруч потяг їх у номер для поселення.
У номер ми потрапили уже на початку дванадцятої ночі. Наступного ранку, прямуючи на сніданок, ми нарешті роздивились куди ж це ми потрапили. Сам готель розташований у колишньому заповіднику і має велику, затишну та охайну територію. Щоправда «ложечка дьогтю» у вигляді запаху каналізації на території біля рецепції таки була присутня. А може то смерділа не каналізація? Хоча місцеві запевняли, що така проблема існує в усіх готелях в районі Кемера. Кожне дерево пронумероване, деякі корпуси будувалися таким чином, що посеред східців на другий поверх росте дерево.
Лагідне Середземне море та власний, закритий для сторонніх пляж, щоправда одна із драбинок для входу у море розхитана та потребує ремонту, але є і дитячий «жаб’ятник» із намивним піском, де ми в основному і купалися із нашою маленькою. Є 2 дитячих басейни, чудовий дитячий майданчик із покриттям із штучної трави... Про сам готель в інтернеті і так уже багато написано і можна було б ще багато розповідати, але облишимо хвалебну риторику туроператорам, які продають сюди тури.
На наш погляд, загалом готель доволі пристойний та відповідає заявленій категорії HV-1, проте є ряд запитань переважно до персоналу готелю та гідів (а може і до політики керівництва готелю в цілому?). Так от, після сніданку мої дівчата делегували мене на зустріч з гідом. Проте розповіді про визначні місця Туреччини та «мізерні» (тільки для нас, як для своїх) ціни на екскурсії здається нікого із присутніх туристів не вразили, бо усіх манило кого лагідне і тепле море, а кого шаровий ультраолінклюзівський алкоголь у барах.
Після цієї зустрічі я підійшов до гідів та «завів свою шарманку»: «Люди добрые, спамажите, мы сами люди не местные…», коротко кажучи, звернувся із проханням посприяти у вирішенні питання, щоб у якості компліменту від готелю на День народження дружини нам дозволили (без додаткових капіталовкладень з нашого боку) звільнити номер у день від’їзду об 14.00, а не у 12.00, як це встановлено, оскільки наша масява у цей час має поспати. Проте вони відверто «відморозились» та сказали, що взагалі то ці питання у компетенції адміністраторів, та запропонували підійти за день до від’їзду, мовляв подивимось що можна зробити, принагідно поцікавившись про всяк випадок чи мене точно не зацікавила чудова одноденна екскурсія в Ізраїль в Єрусалим усього за 230 у.о.? Я відповів, що подумаю і ми розпрощались – розійшлись думати.
Звичайно, дуже хотілось здійснити паломництво до святих місць, але така мандрівка дуже виснажлива для дорослих (уже не кажучи про маленьку дитину) та і за один день не встигнеш побувати скрізь де б хотілось, а ще думки про розмальовані та місцями обідрані нашою манюньою шпалери у вітальні, які потребували заміни (а ще й підвісна стеля…) опускали нас на землю від мрійливих думок про Землю обітовану та стримували від незапланованих витрат.
Скажу відразу, що усі наші намагання вирішити на шару питання пізнього виселення не мали успіху. Кожну годину перебування у номері понад встановлений термін турки оцінили у 30 умовних. Більш того, у день від’їзду у нас стався доволі неприємний інцидент з адміністрацією: ми, як добропорядні туристи, завчасно зібрали валізи та віднесли їх у кімнату біля рецепції для зберігання до моменту виїзду. О пів на дванадцяту розшукали покоївку, яка обслуговувала наш номер, вручили їй доляр та (за совковою звичкою) намагались здати їй номер. Вона ні слова не розуміла ані англійською, ані російською, вже не кажучи про українську. Жестами показала, що у неї є ключ від нашого номера. І ми з почуттям виконаного обов'язку і чистою совістю, забравши решту речей, попрямували на пляж, оскільки домовились із новими знайомими-земляками, що наша крихітка зможе поспати під шатром на березі, який вони завбачливо «анексували» ще у перший день свого приїзду. Але десь о пів на другу якийсь хробак сумніву (правда, класно звучить!) таки закрався: може ключ від номеру треба здавати на рецепцію зараз, а не перед від’їздом? І моя дружина вирішила таки віднести їм цього ключа.
Яким же було її здивування коли адміністратори почали вимагати від неї 60 у.о. за те, що ми не звільнили номер вчасно а користувались ним ще майже 2 години!!! Наші аргументи: «Запитайте у покоївки коли ми звільнили номер!» - не діяли і вони перейшли до відвертих погроз: «Ми вас просто не випустимо!!!» Дружина їм на це: «Як ви собі це уявляєте?» Потім вона взяла їхню пам’ятку туристу та почала при них у голос прискіпливо (як і належить справжньому юристу) читати. У цій пам’ятці написано, що турист зобов’язаний звільнити номер до 12.00! Але ніде жодного слова не написано, що він повинен здати ключ на рецепцію до 12.00! На це у них не знайшлося жодних контраргументів. Поплямкавши мов риба ротом (мабуть ковтаючи якісь свої турецькі матюки), вони таки погодились, що були не праві.
Врешті усе вирішилось для нас благополучно, але неприємний осад залишився. Вийшло як у тому анекдоті про двох корінних одеситів:
- Абрам, после вашего визита на День рождения нашей Софочки мы таки не досчитались серебряной ложечки!
- И шо Вы себе такое имеете мне сказать? Шо мы случайно взяли вашу ложечку? Ой, не делайте мне смешно! Да у нас свое фамильное серебро…!
- Да не, ложечку мы таки нашли, но неприятный осадок остался!
Доречі, нашу маму з Днем народження все-таки привітали - принесли у номер пляшку вина, фрукти та вітальну листівку – дрібничка, але приємно! Цілі дні зазвичай проводили на пляжі купалися у морі та засмагали, потягуючи безалкогольне Мохіто, чи молочні коктейлі, завбачливо окупувавши пару лежаків під навісом, та пару на сонці (благо із цим проблем не було – завжди знаходились вільні). Коли нашій маленькій набридало – ходили на дитячий майданчик, де вона із задоволенням гралася, каталася на гойдалках, спускалася із гірок…
Під час нашого відпочинку у Туреччині відзначали День народження Ататюрка – першого президента Туреччини. До цього дня територію готелю прикрасили турецькими прапорами, повітряними кульками і проводили гала-вечерю на вулиці біля басейну зі святковим концертом. Щовечора проходила дитяча дискотека, яку ми полюбляли відвідувати. Дружина дивувалася: «І хто її так навчив трясти гузном?», дивлячись як наша малеча витанцьовує під хіти якогось «Крейзі Фрог».
Варто зазначити, що наша доця із категорії дітей, які і секунду не всидять на місці та знайде калюжу із багнюкою і посеред пустелі та обов’язково у неї влізе. Так от уже на другий день перебування у готелі наша масява посадила собі синяка на лобі, послизнувшись на мокрій від поливу доріжці (доречі вона дійсно стає дуже слизькою після вранішнього поливу і ми теж кілька разів мало не падали, демонструючи майстерні піруети та чудеса еквілібристики). Окрім того, такий щедрий полив спричиняє значну вологість на усій території готелю, а надто у номерах, які розташовані на 1-му поверсі.
На території готелю багато затишних місцин із гамаками, лавками, парковими скульптурами усіляких оленів, ведмедиків, кенгуру… Тому, природно, що кожен наш «трансфер» до ресторану, чи на пляж розтягувався у часі інколи на пів години – треба ж було привітатись із усіма цими ведмедиками та накормити дерев’яних черепашок завбачливо зірваними квіточками та травичкою! Для дорослих відпочивальників теж створено всі умови для відпочинку: кілька басейнів (один із них зі штучними хвилями), 3 водяних гірки, кілька барів, непоганий хамам, сауна, на території є холодильники із прохолоджувальними напоями тощо.
До харчування, як і до якості та асортименту продуктів у нас претензій не було. Хоча неприємно здивувала політика керівництва готелю щодо заборони виносити будь-які харчі із ресторану. Зрозуміло було б не дозволяти відпочивальникам виносити пляшки із алкоголем аби дійти до потрібної кондиції десь за межами ресторану, адже для цього є бари. Але коли грізний «сек’юріті» на виході із ресторану відбирає айран (доречі дуже смачний) у дідуся із явними ознаками проблемного шлунково-кишечного тракту, чи банан у дитини – це вже занадто! Благо нас ніхто ніколи не чіпав, але ставши свідком такої картини, я не зміг не втрутитись: «І це по-вашому ультраолінклюзів?», на що цей «сек’юріті» безапеляційно відповів: «Єс!». Причому за інформацією туристів, які уже не перший рік приїздять у цей готель, ситуація у цьому плані з кожним роком лише погіршується.
Вражали туристи, які з ранку до вечора безвилазно просиджували у барах, дегустуючи міцні напої та намагались хоч трохи протверезіти, під час «мандрівок» між барами у позі літери «Л» (обіпершись головами одне об одне), позаяк «мандрувати» у позі літери «І» (тобто, самостійно) вони були не спроможні. Роботу аніматорів оцінити важко, оскільки біля басейнів, де вони тусувались, ми бували лише кілька разів, та і то лише заради фотосесії, або для того, щоб залізти в Інтернет.
З огляду на обставини - доволі короткий термін нашої поїздки та наявність масяви (за ремонт у вітальні взагалі мовчу) ми свідомо відмовились від намірів поїхати на екскурсії, тому за територію готелю виходили тільки двічі – звичайно ж на найближчий місцевий базар (перший раз - «пристрілятися», другий – скупитися).
Начитавшись в інтернеті рекомендацій «гуру від туризму», що на єгипетські базари слід ходити із привабливою блондинистою кралею у міні спідниці, а на турецькі – із крихіткою на руках – і буде тобі щастя у вигляді шалених знижок, ми так і зробили: причепурили донечку, про всяк випадок поклали у рюкзак пару великих ашанівських пакетів (для майже дармових покупок та подарунків для масяви від турецьких торгашів). Ага, не тут то було (чи може ми не на той базар ходили?). Ціни не набагато відрізняються від київських і взагалі, таке враження, що потрапив на Троєщинський базар: десь третина продавців - колишні наші СНГівські співвітчизники, а люб’язність місцевих продавців зазвичай закінчується коли ти намагаєшся збити ціну на їхній товар. Хоча і траплялись місцеві продавці у яких було приємно не тільки щось купувати, а й просто розмовляти із ними. У результаті такого «шопінгу» усі наші покупки (сувеніри, турецькі солодощі та модняве рожеве пончо для нашої крихітки) помістились у рюкзак, а бонус у вигляді шматочка рахат лукума наша лялька відразу «зхом’ячила» на зворотному шляху до готелю.
А тепер трохи із власного досвіду щодо організації харчування нашої малечі – можливо хтось знайде для себе щось корисне: ЇЖА для дитини. Є дитячий стіл: картопля (пюре та смажена); макарони (при чому на дорослому столі можна було знайти тверді сорти); овочі тушені та відварені; як правило, пара видів рідких страв (супи); відварені м'ясо або риба; йогурти (на обід – фасовані та на розлив); сири (тверді та творожок, до речі, не смачний, наша манюня не захотіла їсти); печиво. Молоко зранку завжди було на дорослому столі або у пакетах, або у кавомашині, або у молочних кашах (рис, вівсянка). Масло (як вершкове так і рослинне) та хлібобулочні вироби були завжди у великій кількості. Завбачливо привезені з дому дві банки паштету з індички та кролика (HAME) добре послугували, адже наша масява ще не їла м'ясо без обробки, а у ресторані, навіть на дитячому столі, м’ясне пюре було відсутнє.
Окремої наявності якихось блендерів чи іншого приладдя, як читали у інших відгуках по готелях, не віднайшли, і обслуга у ресторані нічого про таке не знала. Іноді виходили із ситуації так: брали бульйон із відвареного м’яса чи риби + картопля + подрібнена зелень = такий собі супчик. Спробували давати трошки тушковану рибу (на вечерю). Наша манюня із задоволенням їла їхні млинці (готують при тобі на сніданок). Дуже вподобала яблука (червоні – запашні та солодкі), були такі випадки коли тільки-но хтось із батьків починав гризти цей фрукт, як відразу лунало «дай». Відкрили для себе огірок: просто несамовита спокуса для дитини оте свіже, почищене зелене диво (під враженням навіть «оічок» почали говорити). Інші фрукти та овочі були завжди: банани, апельсини, помідори, полуниця, але ми на них чомусь не дуже запали.
Ми брали із собою 2-х літрову пляшку дитячої води, але вона нам, по суті, не стала у нагоді. На пляжі у автоматах бутильована вода не погана, та і зупинити наше дитятко, коли вона тягнеться до дорослої пляшки, була не сила. ІСТОТНИЙ, як на нашу думку, НЮАНС: масяві дозволялося їсти ложкою, пити з чашки та пляшки, тобто вчитися їсти з посуду «дорослих». Думається, мало хто б вдома дозволив так смітити, як виходило у нас, але доброзичливе ставлення прибиральників ресторану нас до такого підходу лишень спонукало. Певний час недалеко біля нашого столу (радше – стільчика масяви) просто «чергувала» тітонька зі шваброю. У результаті такої «вседозволеності» мали за сім днів дитину (нагадуємо вік: 1 рік і 7 міс), яка самостійно та вправно пила рідину з чашки і пляшки та орудувала столовим приладдям!
Наша манюня навчилася самостійно одягати круг та майже вправно плавати на ньому! ЇЇ словарний запас поповнився кількома новими словами та новими танцювальними «Па» і т.д.! Соціалізація у новому середовищі (оце завернув!) за один тиждень дала для розвитку нашої крихітки набагато більше аніж місяць прогулянок, ігор та спілкування із однолітками на дитячому майданчику нашого будинку. На зворотному шляху в аеропорту Анталії ми накормили нашу масяву завбачливо припасеною ще з дому швидкорозчинною кашею (вівсянка з молоком), яку ми тільки тут і відкрили, приправивши її фасованим брикетиком масла, прихваченим напередодні у нашому ресторані. У найближчому кафе попросили «хот воте» для «припеарін фуд фо літтел бебі» і нам ніхто не відмовив (безкоштовно).
Поради по дитячому харчуванню (вік до 2 років, хоча бувають і особливі потреби):
1. Взяти із собою необхідну кількість готового м’ясного пюре.
2. Подбати про харчування дитини у дорозі.
Зворотній шлях додому пройшов спокійно і без особливих ексцесів. Трохи виснажливим виявився трансфер до аеропорту (із заїздом у якийсь «прикормлений» торгівельний центр) та ще й з піддатими сусідами по автобусу з якихось другосортних (і не зовсім) готелів, яких ми підбирали по дорозі. Всю дорогу вони голосно ділились враженнями від свого шикарного відпочинку, намагаючись переконати одне одного, що їхній готель був крутіший, інтенсивно жестикулюючи при цьому та явно хизуючись не зрізаними браслетами, які, вочевидь, мали демонструвати їх приналежність до олінклюзівської касти.
Сам переліт до Борисполя пройшов спокійно та якось ненавантажливо. Нам пощастило, що у літаку були вільні місця, і ми зайняли третє крісло поруч із нашими. Знову капельки у носика та мамине молочко і дитя разом із мамою, протягнувшись на 2-х кріслах, проспали майже весь переліт.
А зараз пропонуємо загальні рекомендації, що базуються на власному досвіді щодо пляжного відпочинку за кордоном із маленькою дитиною:
1. На нашу думку Туреччина є доволі непоганою альтернативою Чорноморським курортам, тим паче, якщо плануєте вирушити у таку поїздку із маленькою дитиною: немає проблем з акліматизацією, переліт трохи більше 2-х годин, один часовий пояс, немає проблем із мовою – значна частина персоналу розуміє та частково розмовляє російською.
2. Район Кемера є досить вдалим вибором для відпочинку із дітьми, але потрібно вибирати готель, де на пляжі є дитячі «жаб’ятники» із намивним піском, оскільки галька не зовсім комфортна для дітей. Взагалі у нас не було відчуття, що ми побували за кордоном, оскільки місцевий клімат та ландшафт дуже нагадує південне узбережжя Криму чи Кавказькі курорти, а російськомовні відпочивальники та персонал взагалі вводили у стан якогось «дежавю» - десь я це уже бачив.
3. Друга половина травня (початок курортного сезону) – ідеальний час для такого відпочинку – уже доволі тепле море (21-25 градусів) та лагідне (не палюче сонце). Нова (часом навіть із етикетками) готельна білизна. Вичищені та без усіляких там вірусів, про які писали у інтернеті басейни, ще не розтрощені лежаки.
4. Не забувайте про аптечку, креми чи інші прибамбаси від комарів та дитячий засіб для/після засмаги. Нам із аптечки знадобились лише ранозагоюючі засоби, оскільки наша доця немилосердно розчухала комарині укуси.
5. Якщо дитина ще хоч інколи потягує мамине молочко, то побалуйте її ним під час злету та посадки у літаку – це, мабуть, найкращий засіб від закладених вушок та й заспокійливий ефект не аби який.
6. Візьміть із собою дитячий візочок-тростину (коляску-трость)! Його можна навіть брати із собою у салон літака як ручну поклажу. Ми не брали із собою, про що дуже шкодували. Бачили, що у деяких готелях є прокат візочків, але у нашому ми не виявили.
7. Плануйте поїздку хоча б днів на 10-12, у всякому разі нам 7-8 днів видалося замало.
8. У кого є сумніви: їхати чи ні – звичайно ж їхати!!! Це буде корисно не тільки для батьків, але у першу чергу і для вашої дитини. Врешті-решт, ми вважаємо, що для того, щоб не виховати закінченого егоїста із дитини, батькам не варто повністю ставити хрест на якихось своїх потребах та бажаннях заради свого чада і дитину потрібно поступово адаптувати до потреб батьків (сім’ї), вчити поважати їх та рахуватися із ними. Та й для мам така поїздка дасть можливість не тільки відпочити морально та фізично від кухонних і домашніх турбот, а й більше часу та уваги приділити дитині.
9. Вирушайте на відпочинок лише із позитивним настроєм! Це - чи не основна запорука вдалої поїздки!!!
Знову трохи лірики: І зараз, коли календар невпинно показує наближення Нового року, а за вікном - то холод і сирість, - то сонце і +12 та починають розпускатись бруньки на кущах і деревах, інколи здається, що сам Гідрометцентр уже вагається щодо визначення пори року: чи то осінь, чи зима, а може і весна - ми із особливою ностальгією згадуємо цю нашу мандрівку та періодично влаштовуємо вечори спогадів, вкотре переглядаючи фото та відео із цієї поїздки. А подумки (десь у своїх мріях) уже прокладаємо нові маршрути наших майбутніх подорожей у самі різноманітні куточки нашої планети…
Загалом ми та наша донечка залишились дуже вдоволені цією поїздкою, а досі не переклеєні розмальовані шпалери у вітальні та якісь незначні неприємні моменти анітрохи не пригнічують наших спогадів. Можливо комусь ця розповідь і видасться трохи нудноватою та критичною, але ми свідомо ретельно описали неприємні моменти, які мали місце під час цієї поїздки, адже від впливу «людського фактору» ніхто із нас не застрахований. Втім, якщо хоч кого-небудь наші застереження та набутий досвід убезпечать хоча б від зіпсованого настрою – то значить не дарма було витрачено і мій і ваш час. Якщо у когось будуть якісь запитання – пишіть, ми з радістю відповімо. Вдалих вам подорожей!!!
P.S. Сидимо з дружиною відбираємо фото, щоб проілюструвати цю розповідь. Наша масява це узріла, стала в позу «вождя народів» (з витягнутою рукою у бік телевізора) та вимогливо заявляє: «Папа, кутіть ді-ді і мама Туті!». Перекладаю: «Папа, включи доця і мама в Туреччині!». Пішов вмикати телевізор…
Į domu: kas iš „protingų jų “ buvimo namuose su maž u vaiku laikotarpiu laikotarpį po gimimo vadino ATOSTOGAIS? Atostogos (mano nuomone) – tai atostogos nuo darbų (kelionė s prie jū ros, nameliai, giminė s, kai kurių susikaupusių buities darbų turė jimas, galiausiai neapgalvotas vė limas paplū dimyje prie artimiausio tvenkinio iki š aš lykų kvapo). O vaiko priež iū ros atostogos – tas pats darbas, tik atsakingesnis ir alinantis. Tač iau kaina už jį nepalyginamai didesnė ir malonesnė – pirma są moninga š ypsena, pirmas ž odis, pirmas savarankiš kas maž ylio ž ingsnelis. Tikiuosi, kad maž ameč ių (ir ne tik) vaikų tė vai supras jaunų (pagal statusą ) tė vų , auginanč ių maž ametę dukrą savarankiš kai, be senelių , fizinio ir moralinio iš sekimo laipsnį .
Namų problemoms iš sprę sti visada neuž tenka pinigų (kaip ir valandų ).
Ir taip iš kilus klausimui, ar pradė ti remontą svetainė je, ar spjauti į viską ir eiti kur nors pailsė ti nuo atostogų (atsipraš au už kalambū rą ), svarstyklė s aiš kiai pakrypo važ iavimo kryptimi. Tuo pač iu ir ž monos dovanos bei gimtadienio š ventimo klausimai buvo automatiš kai paš alinti (juk kaž kaip gyvenome be tų naujų pakabinamų lubų ).
Bet už teks dainų tekstų ir filosofinių apmą stymų . Grį ž kime prie „mū sų avelė s“, ty prie mū sų istorijos temos. Kitos kelionė s planavimo klausimą ž velgė me labai atsargiai ir apgalvotai, nes į š ią kelionę vykome atnaujintoje rikiuotė je – su maž amete dukryte. Jai tai pirma didelė kelionė (iš skyrus alinantį , beveik 10 metų trukusį skrydį gimdoje iš Š ri Lankos, apie kurį raš iau ankstesniame savo „opuse“).
Pasitarę su savo pediatre dė l ketinimo su miš iomis vykti į už sienį prie jū ros, sulaukė me verdikto: „O kodė l gi ne?
Tač iau atminkite, kad tai daugiau atostogos tė vams, o ne vaikams, nors papildoma vitamino „D“ dozė nuo š velnios geguž ė s saulė s vaikui nepakenks. Tač iau saugokitė s baseinų ir antisanitarinių są lygų , vandens procedū ras bū tina atlikti maudymosi kelnė se! ». „Puikų akinių “ kruopš tumu kruopš č iai „kasė me“ internetą kelionė ms į už sienį su maž ais vaikais. Dauguma atsakiusių jų buvo linkę daryti iš vadą , kad geriausios š alys tokioms kelionė ms yra Graikija, Turkija, Bulgarija...
Iš analizavę visus pliusus ir minusus, pasirinkome Turkiją – Club Zigana Hotel HV-1, esantį vaizdingame Beldibi miestelyje netoli Kemero. Bet susitvarkykime viską . Kadangi planuotos kelionė s metu mū sų dukrytei buvo 1 metai ir 7 mė nesiai, ji buvo laikoma kū dikiu (tai tik mano ž odis atkakliai siejamas su garsiuoju Velá zquezo paveikslu? ).
), tad buvo galima š iek tiek sutaupyti nuo č ekių kainos - vaiko atostogos kainavo 75 są lyginai (draudimas + oro uosto mokesč iai). Detaliau prie popierizmo klausimų nesigilinsiu, nes be manę s daug raš yta apie tai, kad reikia į raš yti vaiką į bent vieno iš tė vų pasą , reikia iš anksto už sisakyti lovelę ir į raš yti į č ekį . ir tt
Taigi, sutvarkę visus formalumus ir elektroniniu paš tu gavę reikalingus dokumentus iš kelionių agento, pradė jome keliauti. Visų pirma, mū sų pirmosios pagalbos vaistinė lė (pritaikyta maž am turistui) reikė jo gerokai papildyti ir atnaujinti. Nusipirkti daugiau ar maž iau tinkamas ir tinkamo dydž io vaikiš kas maudymosi kelnaites už adekvač ią kainą buvo problema (gal ne sezono metu? ); praeitų metų plaukimo ratą į kando jo savininkė (o kada ji susipaž ino?
); kaž kada už skalbimo maš inos buvo rasta graž i rož inė vaikiš ka panamos kepurė su apatiniais raukiniais (krikš to mamos dovana) antrą dieną kruopš taus paieš kų su nuodingos spalvos ž ymeklio ar flomasterio pė dsakais ir pan. , ir tt Atnaujinti vasarą artė janč ios kelionė s spintos dukra ir paplū dimio aksesuarai turė jo porą dienų „keliauti“ Kijevo parduotuvė se ieš kant reikalingo.
Bū dami paklusnū s studentai, vykdydami mū sų kelionių agento nurodymus, iš vykimo iš vakarė se iš kelionių organizatoriaus iš siaiš kinome, ar nepasikeitė iš vykimo laikas ir patikslinome bet kuriuo atveju jų atstovo oro uoste telefono numerį . Ir galiausiai Boryspilio oro uostas mus pasitinka karkasu ir griež tu (tik iš pirmo ž vilgsnio) „saugumu“.
Tė vų (tai yra iš mū sų ) apkrauta kaž kokiu už sidegimu laukiant kelionė s, mū sų dukra su entuziazmu, verta Stachanovo, už sispyrusiai ir atkakliai bando iš mamos akinių iš rauti metalo detektorių rė mus su dė klu. Š io poelgio apsaugininkai nevertino kaip pasikė sinimo į vykdyti teroro aktą , o lydimi jų š ypsenų patenkame į laukiamą jį .
Kelionių organizatoriaus atstovas buvo simpatiš kas jaunuolis (atrodo, Eugenijus), kuris, iš klausę s mū sų praš ymą padė ti gauti geriausias vietas lė ktuve, aiš kiai paaiš kino, kad pagal skrydž ių saugos taisykles keleivių buvimo vieta. vaikams prie 1 eilė s ir avarinio iš ė jimo durų draudž iama , tač iau dar prieš registracijos pradž ią jis priė jo prie registratū ros ir "už strigo" už mū sų vietų.3 eilė je, dė l ko mums teko stovė ti eilė je registracijai - už ką jis turi didelę „pagarbą “.
Verta paž ymė ti, kad muitininkai, matydami masę ant rankų , buvo iš tikimi mineralinio vandens pertekliui prie rankinio bagaž o ir nelabai pedantiš kai ž iū rė jo į mū sų bagaž ą .
Laukdami nusileidimo aplankė me gana neblogą (skirtingai nuo Antalijos) mamos ir vaiko kambarį , paklaidž iojome „dutiku“, 10 kartų pasivaž inė jome judanč iu takeliu ir galiausiai mū sų lė ktuvas (ekibanisty – su siuvinė tais marš kiniais ant uodega) patiekiama nusileidus. Perskaič ius forumus, prieš skrydį mū sų lė lytei buvo laš inamas Rinazolinas (0.25 mg/ml) - kad ausys bū tų už kimš tos, paruoš ė buteliuką mė gstamo kompoto, porą knygų ir tė č io telefoną su kruopš č iai prikrautu 5-ojo sezono Luntik. Lė ktuve, be mū sų , dar buvo keliolika ar dvi š eimų su į vairaus amž iaus vaikais – nuo kelių mė nesių kū dikių iki paauglių su besą lygiš kais š iuolaikinio jaunystė s atributais – neprieinamu ž vilgsniu, gobtuvu ant galvos ir ausinė mis ausyse. .
Ir galiausiai pakilimo takas liko už nugaros – mes esame ore. Mū sų maž ylė atkakliai bando atsikratyti vaikiš kų saugos dirž ų , sė dė dama ant mamos rankų , ne itin susirū pinusi už iliuminatoriaus atsiverianč iais vaizdais. Priminsiu, kad keleiviai iki 2 metų , ty kū dikiai (vė lgi š is Velazquezas lipa į galvą ), keliauja be atskiros sė dynė s, ty ant tė vų rankų . 6 mė nesių solistas, skaniai spjaudantis spenelį , vyniojantis ariją , kurią akimirksniu pakė lė visi mū sų Boeing improvizuoto vaikų ansamblio nariai. Prie š ios akcijos prisijungė ir mū sų masė su savo sopranais, bet neilgam, nes pasiū lytas kompotas, o vė liau ir Luntikas telefonu, pagardintas mamos pienu, padarė savo darbą . O kol buvo patiektas maistas, mū sų dukra jau ramiai š nopavo, sapne skaič iavo rož inius dramblius.
Prieš nusileisdami sujudinome tė vynę , vė l už kasė me nosį ir nustū mė me Luntik, o nuo jos - Turkiją!
Gavę bagaž ą ir sutvarkę visus muitinė s formalumus, einame prie staliuko su mū sų kelionių organizatoriaus ž enklu. Draugiš kos, bet pavargusios merginos mus paskirsto tarp autobusų tolimesniam pervež imui į vieš buč ius.
Š iek tiek dainų ž odž ių . Apž valgose daug skaitome, kad turkai labai neabejingi maž iems vaikams, o ypač merginoms, tad iš : tai tiesa! Pusantros valandos (kol tę sė si oficialus š urmulys, susiję s su atvykimu) prieš į lipant į.5 turkų autobusą , pamatę , kad mū sų vaikas mirkč ioja, bandė suš ukuoti jos š viesius plaukus ir padarė jai jų turkiš ką „viską pū lingą “. . O ž velgdama į priekį pasakysiu, kad per visą mū sų sekmadienio atostogų valandą keliolika turkų beveik rimtai paklausė , ar mums reikia ž ento, nes jų namuose auga toks mielas berniukas!
Bet atgal į Antalijos oro uostą.
Verta paminė ti, kad mū sų kelionių organizatoriaus vietinių gidų darbe kilo tam tikrų nesutarimų ir mes sė dė jome autobuse daugiau nei valandą , nors likusieji turistai jau seniai iš vykę , o į mū sų klausimus: Gidė mergina iš sisukinė jo, kad eisime dabar, o jei nori atsigerti, vairuotojas š aldytuve turi nuostabaus mineralinio vandens tik už.2 USD už maž ą buteliuką . Dė l š ių girtavimo vė lų vakarą atvykome į vieš butį iš sekę ir pavargę .
Registracijos metu tikė jomė s, kad pirmieji apsigyvensime (atsiž velgiant į maž ą vaiką ), bet registratorė s, kaip ir dauguma kitų turistų , turė jo č iaudė ti, kol dukra pradė jo demonstruoti savo vokalinius į gū dž ius, į jungdama sopraną . (vietomis perjungimas į ultragarsą ) visais decibelais. Mano ž mona ir aš neį sivaizdavome apie mū sų kū dikio balso galią ir diapazoną!
Taip vokalu akompanuojant pildė me siū lomus popierius ir bandė me susitarti, kad kaip komplimentą iš vieš buč io per ž monos gimtadienį (kuri turė jo bū ti po 2 dienų ) mums buvo leista vė lai iš keldinti iš vykimo dieną , bet jau Š iek tiek apsvaigę s nuo tokio dainuojanč io administratoriaus, sakydamas, kad jis š ių klausimų nesprendė ir pats pasiė mė mū sų lagaminus, iš tempė juos į kambarį atsiskaitymui.
Į kambarį patekome dvyliktos nakties pradž ioje. Kitą rytą , eidami pusryč iauti, pagaliau pamatė me, kur esame. Pats vieš butis į sikū rę s buvusiame draustinyje ir turi didelę , jaukią ir š varią teritoriją . Tač iau „deguto š aukš tas“ nuotekų kvapo pavidalu š alia registratū ros vis dar buvo. O gal kanalizacija nesmirdė jo? Tač iau vietiniai teigė , kad tokia problema yra visuose Kemero apylinkė s vieš buč iuose.
Odinė mediena sunumeruota, kai kurie pastatai pastatyti taip, kad tarp laiptų į antrą aukš tą auga medis.
Š velnus Vidurž emio jū ra ir savas, paš aliniams už daras paplū dimys, nors vienos iš laiptų į važ iuoti į jū rą dreba ir reikia remonto, bet yra vaikiš ka "varlytė " su aliuviniu smė liu, kur daž niausiai plaukė me su savo Maž asis. Č ia yra 2 baseinai vaikams, nuostabi ž aidimų aikš telė , padengta dirbtine ž ole...Apie vieš butį jau daug raš oma internete ir dar daug ką galima papasakoti, bet palikime pagiriamą ją retoriką kelionių organizatoriams, kurie č ia parduoda ekskursijas.
/>
Mū sų nuomone, apskritai vieš butis yra gana padorus ir atitinka HV-1 kategorijos teiginį , tač iau yra nemaž ai klausimų , daugiausia vieš buč io personalui ir gidams (o gal ir dė l vieš buč io vadovybė s politikos). apskritai? ). Taigi po pusryč ių mano merginos delegavo mane susitikti su gidu.
Tač iau pasakojimai apie Turkijos į ž ymybes ir „menkas“ (tik mums kaip savų ) kelionių kainas, regis, nė vieno iš susirinkusių turistų nesuž avė jo, nes visus traukė š velni ir š ilta jū ra, o kas sluoksniuotas itin iš skirtinis alkoholis batonė liuose.
Po š io susitikimo priė jau prie gidų ir „už vedž iau fleitą “: „Ž monė s geri, atsipraš au, mes ne vietiniai... “ Ž monos gimimas leido mums (be papildomų investicijų ) atlaisvinti kambarį iš vykimo dieną.14. 00, o ne 12.00, kaip nustatyta, nes mū sų miš ios š iuo metu turė tų miegoti.
Tač iau jie atvirai „suš alo“ ir pasakė , kad apskritai š ie klausimai yra administratorių kompetencija, o pasiū lė kreiptis likus dienai iki iš vykimo, sako, paž iū rė sim ką galima padaryti, tik tuo atveju pasiteirauti ar tik tuo atveju nesidomė jo nuostabia dienos kelione į Izraelį Jeruzalė je tik 230 m. adresu. ?
Atsakiau, kad pagalvosiu ir atsisveikinome – iš siskyrė me.
Ž inoma, labai norė jau pakeliauti į š ventas vietas, bet tokia kelionė labai iš vargina suaugusiuosius (jau nekalbant apie maž ą vaiką ) ir per vieną dieną nespė si nukeliauti kur tik nori, o mintys apie mū sų nudaž ytus ir nuluptus viliojanč ius tapetus svetainė je, kuriuos reikė jo pakeisti (taip pat ir pakabinamas lubas... ) nuleido mus ant ž emė s nuo svajingų minč ių apie Paž adė tą ją ž emę ir apsaugojo nuo neplanuotų iš laidų .
Iš karto pasakysiu, kad visos mū sų pastangos iš sprę sti vė lyvojo iš keldinimo klausimą ž lugo. Kiekvieną valandą buvimo kambaryje virš termino turkai į vertino 30 są lyginių . Be to, iš vykimo dieną turė jome gana nemalonų incidentą su administracija: mes, kaip padorū s turistai, iš anksto susikrovė me lagaminus ir nuneš ė me į kambarį prie registratū ros saugoti iki iš vykimo.
Apie pusę vienuolikos ieš kojome kambarinė s, aptarnaujanč ios mū sų kambarį , padavė me dolerį ir (kaip į prasta) bandė me perduoti kambarį . Ji nesuprato nė ž odž io angliš kai ar rusiš kai, juo labiau ukrainietiš kai. Ji parodė , kad turi raktą nuo mū sų kambario.
„Tada ji paė mė jų turistinę atmintinę ir ė mė kruopš č iai (kaip ir dera tikram teisininkui) jiems skaityti. Š iame atmintinė je paraš yta, kad turistas privalo atlaisvinti kambarį iki 12:00! Bet niekur neparaš yta, kad raktą jis turi atiduoti iki 12.00 val. ! Jie nerado tam jokių kontrargumentų . Suploję kaip ž uvis burnomis (matyt, prariję kai kurias savo motinas turkes), jie sutiko, kad klydo.
Galiausiai mums viskas klostė si gerai, bet nemalonū s likuč iai liko. Iš ė jo kaip tame anekdote apie du vietinius odesieč ius:
- Abramai, po tavo apsilankymo mū sų Sofoč kos gimtadienyje, mes negavome sidabrinio š aukš to!
– O ką tu turi man pasakyti? Kad mes netyč ia paė mė me tavo š aukš tą ? O, nesijuok iš manę s! Taigi mes turime savo š eimos sidabrą ... !
– Taip, ne, mes radome š aukš tą , bet nemalonū s likuč iai liko!
Beje, mū sų mama visgi buvo pasveikinta su gimtadieniu - š alia kambario atneš ė butelį vyno, vaisių ir sveikinimo atviruką - smulkmena, bet malonu! Paprastai iš tisas dienas praleisdavome paplū dimyje, maudydamiesi prie jū ros ir degindamiesi, gurkš nodami nealkoholinį Mojito ar pieno kokteilius, apdairiai už imdavome porą gultų po baldakimu, o porą – saulė je (na, problemų nebuvo – visada laisva ). Kai mū sų maž ylei pasidarė nuobodu, eidavome į ž aidimų aikš telę , kur ji su malonumu ž aidė , jodinė jo sū pynė mis, leidosi č iuož yklomis...
/>
Per atostogas Turkijoje š ventė me Ataturko – pirmojo Turkijos prezidento – gimtadienį . Iki š iol vieš butį puoš ia Turkijos vė liavos, oro balionai ir š ventinis vakaras gatvė je prie baseino su š ventiniu koncertu. Kiekvieną vakarą vykdavo vaikų diskoteka, kurioje mė gdavome lankytis.
Ž mona stebė josi: „O kas ją iš mokė taip garsiai kratytis? “, Stebime, kaip mū sų maž ylis š oka pagal kaž kokius „Paš ė lusios varlė s“ hitus.
Reikė tų paž ymė ti, kad mū sų dukra iš vaikų kategorijos, kuri nė sekundė s nesė di vietoje ir suras purvo balą vidury dykumos ir bū tinai į ją į eis. Taigi nuo antros vieš nagė s vieš butyje dienos mū sų masė pasodino mė lynes ant kaktos, paslydusi š lapiu taku nuo laistymo (beje, po rytinio laistymo tikrai pasidaro labai slidu ir mes taip pat kelis kartus vos nenukritome, parodydami meistriš kai piruetai ir balansavimo stebuklai).
Be to, toks gausus laistymas sukelia didelę drė gmę visame vieš butyje, ypač kambariuose, kurie yra 1 aukš te.
Vieš butyje yra daug jaukių vietų su hamakais, suoliukais, parko skulptū romis iš visų rū š ių elnių , meš kų , kengū rų...Pasveikinkite visus š iuos lokius ir pamaitinkite medinius vė ž lius apdairiai nuskintomis gė lė mis ir ž ole! Suaugusiems poilsiautojams taip pat sukurtos visos są lygos poilsiui: keli baseinai (vienas su dirbtinė mis bangomis), 3 vandens kalneliai, keli barai, graž ios bū delė s, pirtis, yra š aldytuvai su gaiviaisiais gė rimais ir kt.
/>
Neturė jome priekaiš tų maistui, taip pat produktų kokybei ir asortimentui.
Tač iau mane nemaloniai nustebino vieš buč io vadovybė s politika dė l draudimo iš restorano iš sineš ti bet kokį maistą.
Bū tų suprantama neleisti poilsiautojams iš sineš ti alkoholinių gė rimų butelių , kad pasiektų reikiamą bū klę kur nors už restorano ribų , nes tam yra barai. Bet kai grė smingas „saugumas“ iš einant iš restorano iš senelio atima kefyrą (beje, labai skanų ) su akivaizdž iais probleminio virš kinamojo trakto pož ymiais, ar bananą vaikui – jau per daug! Laimei, mū sų niekas niekada nelietė , bet, matydama tokį vaizdą , negalė jau neį sikiš ti: „O tai, jū sų nuomone, itin iš skirtinė ? , į ką š is „saugumas“ vienareikš miš kai atsakė : „Taip! ». Ir, pasak turistų , atvykstanč ių į š į vieš butį ilgiau nei metus, situacija š iuo atž vilgiu kasmet tik blogė ja.
Mane nustebino turistai, kurie „kelionė se“ tarp barų „L“ raidė s pozicijoje (atrė mę galvas vienas prieš kitą ) baruose sė dė jo nuo ryto iki vakaro, ragavo stiprių jų gė rimų ir bandė š iek tiek blaivė ti. ), nes „keliauti“ raidė s „I“ pozicijoje (ty savarankiš kai) jie negalė jo. Animatorių darbą vertinti sunku, nes baseinuose, kur jie kabė jo, buvome vos kelis kartus, ir tik fotosesijai, ar pakliū ti į internetą .
/>
Atsiž velgiant į aplinkybes - gana trumpą mū sų kelionė s laikotarpį ir daug buvimą (remontams svetainė je paprastai tylu), mes są moningai atsisakė me vykti į ekskursijas, todė l vieš butis vyko tik du kartus - ž inoma į artimiausias vietinis turgus (pirmą kartą ) – „š audyti“, antrą – taupyti).
Perskaič ius internete „turizmo guru“ rekomendacijas, kad į Egipto turgus eikite su patrauklia š viesiaplauke graž uole su mini sijonu, o į turką - su kū dikiu ant rankų - ir bū site laimingi. beprotiš kų nuolaidų pavidalu padarė me: tik tuo atveju, į kuprines į dė jo porą didelių Ashani pakuoč ių (beveik nemokamiems pirkiniams ir dovanoms masė ms iš turkų prekeivių ). Taip, č ia jo nebuvo (gal mes ne į tą turgų ė jome? ). Kainos nedaug skiriasi nuo Kijevo ir apskritai susidaro į spū dis, kad patekus į Troieschyna Bazaar: maž daug treč dalis pardavė jų yra mū sų buvę NVS tautieč iai, o vietinių pardavė jų mandagumas daž niausiai baigiasi bandant numuš ti kainą . jų prekes. Nors buvo ir vietinių pardavė jų , kurie dž iaugdavosi ne tik ką nors nupirkę , bet tiesiog su jais pasikalbė ję.
Dė l š io „apsipirkimo“ visi mū sų pirkiniai (suvenyrai, turkiš ki saldainiai ir madingi rož iniai ponč ai kū dikiui) tilpo į kuprinę , o premija – rahat lukumo gabalė lis, mū sų lė lė iš kart „sutraš kė “ pakeliui. atgal į vieš butį .
O dabar š iek tiek iš mū sų pač ių patirties organizuojant mū sų kū dikio maitinimą – gal kas nors ras ką nors naudingo sau: Maistas kū dikiui. Yra vaikiš kas stalas: bulvė s (trintos ir pateptos riebalais); makaronai (o ant suaugusių jų stalo galite rasti kietų veislių ); troš kintos ir virtos darž ovė s; daž niausiai poros rū š ių skystų patiekalų (sriubų ); virta mė sa arba ž uvis; jogurtai (pietums - supakuoti ir iš pilstyti); sū riai (beje, kietas ir varš kė s sū ris, neskanus, mū sų mergytė nenorė jo valgyti); sausainiai. Ankstyvas pienas visada bū davo ant suaugusių jų stalo arba maiš eliuose, arba kavos aparate, arba pieno koš ė je (ryž ių , aviž inių dribsnių ). Sviesto (tiek grietinė lė s, tiek augalinių ) ir duonos gaminių visada buvo dideli kiekiai.
O dabar siū lome bendras rekomendacijas, pagrį stas mū sų pač ių patirtimi atostogaujant paplū dimyje už sienyje su maž u vaiku:
1. Mū sų nuomone, Turkija yra gera alternatyva Juodosios jū ros kurortams, ypač jei į tokią kelionę planuojate leistis su maž u vaiku: jokių problemų su aklimatizacija, skrydis kiek daugiau nei 2 val. , viena laiko juosta, kalbos problemų nė ra. - Daugelis darbuotojų supranta ir iš dalies kalba rusiš kai.
2. Kemero rajonas yra gana geras pasirinkimas atostogoms su vaikais, tač iau reikė tų rinktis vieš butį , kuriame paplū dimyje yra vaikiš kų „varlių “ su aliuviniu smė liu, nes akmenukai vaikams nė ra labai patogū s.
Apskritai nesijautė me, kad lankė mė s už sienyje, nes vietinis klimatas ir kraš tovaizdis labai panaš us į pietinę Krymo pakrantę ar Kaukazo kurortus, o rusakalbiai poilsiautojai ir darbuotojai apskritai stovykloje į vedė „deja vu“ Kaž kur mač iau.
3. Geguž ė s antroji pusė (š ventinio sezono pradž ia) – idealus metas tokioms atostogoms – gana š ilta jū ra (21-25 laipsniai) ir š velni (nekaitina saulė ). Nauji (net su etiketė mis) vieš buč io patalynė . Iš valyta ir be jokių ten virusų , apie kuriuos buvo raš oma interneto baseinuose, dar nesudauž yti gultai.
4. Nepamirš kite pirmosios pagalbos vaistinė lė s, kremų ar kitų uodus atbaidanč ių priemonių ir kū dikių apsaugos nuo saulė s. Mums prireikė tik ž aizdas gydanč ių priemonių iš vaistinė lė s, nes mū sų gydytoja negailestingai subraiž ė uodų į kandimus.
Jei maž ylis vis dar č iulpia mamos pieną , palepinkite jį pakilimo ir tū pimo metu lė ktuve – tai bene geriausia priemonė nuo už sikimš usių ausų ir raminantis poveikis.
6. Atsineš kite cukranendrių vež imė lį (cukranendrių vež imė lį )! Jū s netgi galite pasiimti su savimi į saloną kaip rankinį bagaž ą . Su savimi jo nepasiė mė me, dė l ko labai gailė jomė s. Matė me, kad kai kuriuose vieš buč iuose yra vež imė lių nuoma, o pas mus neradome.
7. Kelionę planuokite bent 10-12 dienų , mums neuž teko bent 7-8 dienų .
8. Kas abejoja: eiti ar ne – ž inoma, eiti! ! ! ! ! Tai bus naudinga ne tik tė vams, bet ypač jū sų vaikui.
Juk manome, kad norė dami neiš auginti iš vaiko visiš ko jogo, tė vai neturė tų visiš kai nutraukti kai kurių savo poreikių ir norų dė l savo vaiko ir vaikas turė tų palaipsniui prisitaikyti prie tė vų poreikių ( š eima), iš mokite juos gerbti ir su jais atsiskaityti. O mamoms tokia kelionė suteiks galimybę ne tik morališ kai ir fiziš kai pailsė ti nuo virtuvė s bei buities rū pesč ių , bet ir skirti daugiau valandų bei dė mesio vaikui.
9. Atostogauti eikite tik nusiteikę teigiamai! Tai kone pagrindinis sė kmingos kelionė s garantas! ! ! ! !
Vė l keletas dainų : O dabar, kai kalendoriuje nuolat rodomas artė jantis Naujieji metai, o už lango - š altis ir drė gmė - saulė ir +12 ir pradeda ž ydė ti pumpurai ant krū mų ir medž ių , kartais tai atrodo, kad meteorologijos centras jau dvejoja dė l metų laiko nustatymo: ar ruduo, ž iema, o gal pavasaris – š ią kelionę prisimename su ypatinga nostalgija ir periodiš kai organizuojame prisiminimų vakarus, dar kartą perž iū rė dami nuotraukas ir vaizdo į raš us iš š ios kelionė s. . Ir mintyse (kaž kur savo svajonė se) mes jau klojame naujus marš rutus bū simoms kelionė ms į į vairias mū sų planetos vietas...
Apskritai su dukra likome labai patenkinti š ia kelione, o vis dar neiš klijuoti daž yti tapetai svetainė je ir kai kurios nedidelė s nemalonios akimirkos neuž gož ia mū sų prisiminimų.
Galbū t kai kam š i istorija atrodo kiek nuobodi ir kritiš ka, tač iau mes są moningai smulkiai apraš ė me nemalonias akimirkas, kurios nutiko š ios kelionė s metu, nes niekas nesame apsaugotas nuo „ž mogiš kojo faktoriaus“ į takos. Tač iau jei bent ką nors nuo mū sų sugadintos nuotaikos saugo mū sų į spė jimai ir patirtis, vadinasi, mano ir jū sų laikas buvo praleistas veltui. Jei kam kyla klausimų - raš ykite, mielai atsakysime. Geros kelionė s! ! ! ! !
П. S. Sė dė dami su ž mona iš renkame nuotrauką š iai istorijai iliustruoti. Mū sų masė s tai pamatė , atsistojo į „tautų vado“ pozą (iš tiesta ranka prieš televizorių ) ir reikalaujamai pareiš kia: „Tė ti, nukirpk di-di ir mama Tuti! ». Verč iu: „Tė ti, į trauk mano dukrą ir mamą į Turkiją ! ». Nuė jau į jungti televizoriaus...
