"Я стоматолог. Такий, знаєте, сам без зубів. Все повибивали, собаки", – говорить 64-річний донеччанин Ігор Кірʼяненко.
Він жартує і перепрошує за тюремний жаргон, який іноді проскакує в його мові – 7 років у неволі даються взнаки. Лікар-політвʼязень з Донецька, якого окупанти увʼязнили за проукраїнську позицію, повернувся на волю в рамках обміну 14 серпня 2025 року.
Про роки за колючим дротом нагадують вибиті зуби, худорлява статура й підірване здоров’я. Та попри все, почуття гумору й харизма Ігоря наповнюють світлом лікарняну палату, де ми з ним зустрілися.
На його зап’ястку – синьо-жовтий браслет. Поруч у шафі – шопер із написом "Донецьк" і чорна вишиванка, подарована після звільнення. Його історія за посиланням.
Ця стрічка розповідає про вимушену еміграцію та непростий вибір українських переселенців — залишатися в Європі чи повертатися додому.
З початком повномасштабної війни дві українки опиняються в Європі. 45-річна Тетяна живе в Познані та працює в макаронній, вивчаючи мову. Тим часом 29-річна Альона осідає у Вайденберзі, змушуючи себе вивчати німецьку мову, щоб відволіктися. Чоловік Альони воює в Україні.
Українки не знайомі одна з одною, але їх пов’язує статус вимушених переселенок. Після 1,5 року очікування настав час зробити вибір – залишитися за кордоном чи повернутися в Україну, де триває війна. Кожна жінка зробить свій вибір.
Дев'ятеро поранених, з них четверо — діти, за інформацією поліції області у Фейсбуці. Російські військові зранку 29 листопада обстріляли дитячу лікарню у Дніпровському районі Херсона. Атакували о 9:15. Наслідки бачили кореспонденти Суспільного.
Одна з наймасованіших атак росіян на Запоріжжя - 8 ракет та 20 БПЛА. Пошкодження мають два великих промислових підприємства та житлові будинки. Загинули 2 людини, ще 23 постраждали, з них - 6 дітей.
Спалені дронами автівки посеред вулиць, розбиті авіабомбами будинки - така реальність життя вже буквально за кілька кілометрів від Сум в сторону кордону. Репортаж зі Стецьківки Сумської громади.
Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші.
Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам.
Знаєте за що? За те, що московити (тодішні росіянці) 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом.
Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі.
Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці.
До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами.
Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини).
Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір.
Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими.
У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході.
У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено.
У війні з чукчами брав участь навіть російський флот.
Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує?
Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив.
Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників
І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника.
Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість.
І росіяни обісралися.
Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною.
Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу.
Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало.
І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс.
У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю».
У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу.
І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію.
Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях.
Трохи фактів:
1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб.
2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше.
3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року.
4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову.
5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка.
6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь.
7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном.
8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії.
9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих.
10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО.
11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті.
12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори.
13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».
Документальна стрічка про боротьбу за Часів Яр, стратегічне місто на Донеччині, в період від червня 2024 року й до сьогодні. На тлі спустошених вулиць, зруйнованих будинків та розбитих доріг ви побачите справжню картину війни: не лише цифри та зведення, а історії про людяність у нелюдських умовах.
Перша серія циклу «Ті, хто лишаються вдома» розповідає про жителів Херсонщини, які пережили окупацію та після звільнення не поїхали з регіону. Головні герої — водій таксі, очільниця волонтерської організації для дітей з особливими потребами та ветеринар-військовослужбовець. Усі вони не дають перетворити Херсон на безлюдне місто.
Герої розповідають про зруйновані сім'ї, відсутність зв'язку з рідними, дітей під обстрілами, спогади в окупації, досвід перебування в полоні й порятунок покинутих тварин після підриву Каховської ГЕС.
«Сафарі на цивільних» — епізод про людяність і стійкість місцевих, які своєю щоденною роботою чинять опір в прифронтовому місті, де ворог усього за кілометр.
Документальний серіал «Ті, хто лишаються вдома» показує рутину українців, які попри війну продовжують жити й працювати у прифронтових регіонах. Кожна з п’яти серій знайомить нас із жителями одного з регіонів, що перебуває на лінії вогню: Чернігівська, Херсонська, Харківська, Миколаївська та Донецька області.
так кричала. Не могло мою Руслану вбити. Цього не повинно було бути… Вони ж, мразі, бачили, куди стріляли», — каже Олена. Вона з доньками втекла з окупованого Єнакієвого в 2014-му в Нікополь. 11 жовтня цього року її старшу доньку, 24-річну Руслану росіяни вбили ударом дрона.
Нікополь щодня під прицілом росіян. Російські оператори дронів відпрацьовують свої навички на цивільних, поліцейських та рятувальниках. Б’ють по житлових будинках та критичній інфраструктурі. За останні півроку кількість атак збільшилась вдвічі.
У розпорядженні редакції «Слідства.Інфо» опинились відео з російських дронів, які атакують місто. Нам також вдалося віднайти, хто вбиває цивільних. Це робота 345-го десантно-штурмового полку армії РФ.
У цьому розслідуванні ми розкажемо про командирів полку та їхні родини, а також покажемо ексклюзивні кадри з перехоплень російських БпЛА, які вбивають цивільних українців.
Одного разу його життя врятували звичайнісінькі льодяники. Він з побратимом був на позиції. Василь згадав, що у них залишалися дві цукерки і встав за ними. У цей момент у місце, на якому він сидів, влучив міномет. Василя засипало землею по груди. "Я прийшов до тями, відкриваю очі, вгорі дірка, а над нею висить дрон. Я відштовхнув побратима. Кричу: біжи, бо обоє тут залишимося! Але він не втік, відкопав мене і ми встигли врятуватися. Ми потім ще багато з ним разом усього пройшли", – розповідає Кум.
"Я стоматолог. Такий, знаєте, сам без зубів. Все повибивали, собаки", – говорить 64-річний донеччанин Ігор Кірʼяненко.
Він жартує і перепрошує за тюремний жаргон, який іноді проскакує в його мові – 7 років у неволі даються взнаки. Лікар-політвʼязень з Донецька, якого окупанти увʼязнили за проукраїнську позицію, повернувся на волю в рамках обміну 14 серпня 2025 року.
Про роки за колючим дротом нагадують вибиті зуби, худорлява статура й підірване здоров’я. Та попри все, почуття гумору й харизма Ігоря наповнюють світлом лікарняну палату, де ми з ним зустрілися.
На його зап’ястку – синьо-жовтий браслет. Поруч у шафі – шопер із написом "Донецьк" і чорна вишиванка, подарована після звільнення. Його історія за посиланням.
Чернігівщина все частіше зазнає системних атак росіян. Про одну з останніх атак розповіли очевидці.
Ця стрічка розповідає про вимушену еміграцію та непростий вибір українських переселенців — залишатися в Європі чи повертатися додому.
З початком повномасштабної війни дві українки опиняються в Європі. 45-річна Тетяна живе в Познані та працює в макаронній, вивчаючи мову. Тим часом 29-річна Альона осідає у Вайденберзі, змушуючи себе вивчати німецьку мову, щоб відволіктися. Чоловік Альони воює в Україні.
Українки не знайомі одна з одною, але їх пов’язує статус вимушених переселенок. Після 1,5 року очікування настав час зробити вибір – залишитися за кордоном чи повернутися в Україну, де триває війна. Кожна жінка зробить свій вибір.
Повномасштабне вторгнення росії в Україну стало продовженням іншої, гібридної війни проти України, яка триває чи не з перших днів незалежності нашої держави. Важливий її елемент – інформаційна війна, що ведеться через наративи, пропаганду, дезінформацію, кібероперації та цифрові технології. Якою є ця війна – на четвертому році конвенційного протистояння та 34-му році існування незалежної України?
Дев'ятеро поранених, з них четверо — діти, за інформацією поліції області у Фейсбуці. Російські військові зранку 29 листопада обстріляли дитячу лікарню у Дніпровському районі Херсона. Атакували о 9:15. Наслідки бачили кореспонденти Суспільного.
Одна з наймасованіших атак росіян на Запоріжжя - 8 ракет та 20 БПЛА. Пошкодження мають два великих промислових підприємства та житлові будинки. Загинули 2 людини, ще 23 постраждали, з них - 6 дітей.
Спалені дронами автівки посеред вулиць, розбиті авіабомбами будинки - така реальність життя вже буквально за кілька кілометрів від Сум в сторону кордону. Репортаж зі Стецьківки Сумської громади.
Zoya Kazanzhy
Вибране ·1 дн. ·
Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів?
Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші.
Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам.
Знаєте за що? За те, що московити (тодішні росіянці) 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом.
Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі.
Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці.
До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами.
Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини).
Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір.
Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими.
У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході.
У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено.
У війні з чукчами брав участь навіть російський флот.
Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує?
Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив.
Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників
І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника.
Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість.
І росіяни обісралися.
Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною.
Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу.
Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало.
І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс.
У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю».
У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу.
І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію.
Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях.
Трохи фактів:
1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб.
2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше.
3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року.
4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову.
5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка.
6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь.
7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном.
8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії.
9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих.
10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО.
11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті.
12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори.
13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».
Документальна стрічка про боротьбу за Часів Яр, стратегічне місто на Донеччині, в період від червня 2024 року й до сьогодні. На тлі спустошених вулиць, зруйнованих будинків та розбитих доріг ви побачите справжню картину війни: не лише цифри та зведення, а історії про людяність у нелюдських умовах.
Миколаїв під ударом росіян. Одна людина загинула, 19 поранених, серед них — дитина, стан якої середньої тяжкості.
Перша серія циклу «Ті, хто лишаються вдома» розповідає про жителів Херсонщини, які пережили окупацію та після звільнення не поїхали з регіону. Головні герої — водій таксі, очільниця волонтерської організації для дітей з особливими потребами та ветеринар-військовослужбовець. Усі вони не дають перетворити Херсон на безлюдне місто.
Герої розповідають про зруйновані сім'ї, відсутність зв'язку з рідними, дітей під обстрілами, спогади в окупації, досвід перебування в полоні й порятунок покинутих тварин після підриву Каховської ГЕС.
«Сафарі на цивільних» — епізод про людяність і стійкість місцевих, які своєю щоденною роботою чинять опір в прифронтовому місті, де ворог усього за кілометр.
Документальний серіал «Ті, хто лишаються вдома» показує рутину українців, які попри війну продовжують жити й працювати у прифронтових регіонах. Кожна з п’яти серій знайомить нас із жителями одного з регіонів, що перебуває на лінії вогню: Чернігівська, Херсонська, Харківська, Миколаївська та Донецька області.
так кричала. Не могло мою Руслану вбити. Цього не повинно було бути… Вони ж, мразі, бачили, куди стріляли», — каже Олена. Вона з доньками втекла з окупованого Єнакієвого в 2014-му в Нікополь. 11 жовтня цього року її старшу доньку, 24-річну Руслану росіяни вбили ударом дрона.
Нікополь щодня під прицілом росіян. Російські оператори дронів відпрацьовують свої навички на цивільних, поліцейських та рятувальниках. Б’ють по житлових будинках та критичній інфраструктурі. За останні півроку кількість атак збільшилась вдвічі.
У розпорядженні редакції «Слідства.Інфо» опинились відео з російських дронів, які атакують місто. Нам також вдалося віднайти, хто вбиває цивільних. Це робота 345-го десантно-штурмового полку армії РФ.
У цьому розслідуванні ми розкажемо про командирів полку та їхні родини, а також покажемо ексклюзивні кадри з перехоплень російських БпЛА, які вбивають цивільних українців.
Бійці 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ на околицях Костянтинівки.
Прикордонник Василь на псевдо Кум боронить Україну від ворога з 2023 року. Історії, байки та правда про службу за посиланням.
Одного разу його життя врятували звичайнісінькі льодяники. Він з побратимом був на позиції. Василь згадав, що у них залишалися дві цукерки і встав за ними. У цей момент у місце, на якому він сидів, влучив міномет. Василя засипало землею по груди. "Я прийшов до тями, відкриваю очі, вгорі дірка, а над нею висить дрон. Я відштовхнув побратима. Кричу: біжи, бо обоє тут залишимося! Але він не втік, відкопав мене і ми встигли врятуватися. Ми потім ще багато з ним разом усього пройшли", – розповідає Кум.