Вчора вночі російський іранський шахед влучив в маленький старенький будиночок в старому місті на вуличці, яку у 2016-му перейменували на честь загиблого героя Олександра Кутузакія.
Він звільняв Шикокине за Маріуполем зимою 2015-го. Тоді загинули троє одеситів - Кутуз, Акела - Микола Троїцький та Козак - Вʼячеслав Кирилов. На похоронах мама Кутуза попросила відкрити труну, щоб всі подивилася - що ЙР знущається навіть з тіл українців: хлопців привезли з відрізаними вухами. 
Те, що орчатня - нелюди, а країна-гній не буде тут когось жаліти - ми знали у 2014-му. Ми попереджали. Більшість нас не слухала.
За вчора в Одесі один загиблий мирний житель та троє важких поранених. У лікарнях.
Вісім років українці не помічали війну. Зараз вона прийшла у кожний дім.
Дніпро сьогодні в жалобі за двома загиблими вчора.
За висновками технічного звіту фахівців 18 квартир доведеться відселити. Місто компенсує власникам тимчасову оренду житла – як ми робили для людей зі 118-го будинку на Перемозі.
У вцілілій частині стан комунікацій дозволяє «закільцювати» воду, опалення, електрику та газ. Тож мешканці тих осель зможуть залишитися у себе.
Зараз (зі стриманим оптимізмом) можемо сказати, що, оскільки цей будинок цегляний, а не панельний, то маємо хороші шанси відносно швидко відбудувати розбиті секції та повернути людям квартири. Скоріш за все, навіть з мінімальним ремонтом.
Олексій Ковжун, медіаексперт, політичний консультант: «Якщо з нашої точки зору, живий Навальний був абсолютно безсенсовною істотою, мертвий Навальний може бути корисним».
земля, паросток і Юлія Тимошенко
моральний кодекс політконсультанта
«нав» як мрець, Навальний і культ мертвих
нові страхи Заходу
пропаганда як потьомкінская дєрєвня і дурілка картонная
наша найсильніша інформаційна зброя
русланд замість совєцького союзу
росія в сприйнятті світу як enfant terrible – жахлива дитина
До третього року війни я схуд на двадцять кілограмів.
Не через казенне харчування – в армії годують непогано. Більше того: країна має згодувати солдату три з половиною тисячі кілокалорій на день, і повірте – робить це досить наполегливо.
І не через фізичні навантаження. В армії все індивідуально – і поки одні намотують кілометри, інші можуть засидітися до дистрофії м'язів. До того ж волонтерські вуглеводи завжди під рукою: ті, хто звик заїдати стрес шоколадом, можуть без проблем погладшати на пару розмірів. Тому худнути в армії доводиться не через обставини, а всупереч їм.
Причина була в іншому.
В житті є два способи взаємовідносин із часом: він може працювати на тебе, а може працювати проти. Тебе може забрати швидка з апендицитом, і ти прокинешся після наркозу в лікарні – з усією гамою супутніх відчуттів. Але при цьому ти знатимеш, що з кожною секундою шви затягуються, організм гоїться і твоє завтра буде гарантовано кращим, ніж твоє сьогодні.
А буває й навпаки. Коли ти маєш завдання, дедлайн, але ти старанно ігноруєш і те, й інше. І з кожним днем часу залишається все менше, а обсяг роботи не змінюється. В цей момент тривожність стає твоїм постійним супутником, а час – твоїм супротивником. Тому що за інших рівних завтра буде важче, ніж сьогодні.
Так ось. В армії ти ніколи не впевнений, що час на твоїй стороні.
Зона контролю в солдата не така вже й велика. Ти не знаєш свого майбутнього. Не можеш поручитися за те, що чекає на тебе завтра. Навіть якщо усунути всі адміністративно-бюрократичні несподіванки – тобі ніколи не вдасться прорахувати траєкторію уламків.
А тому ти не можеш бути впевненим, що час – це твій гарантований союзник. Не можеш пообіцяти самому собі, що завтра буде краще, ніж сьогодні. Звичку контролювати все поспіль краще залишити на цивільне життя – в армії вона стане дуже дратівним супутником.
Рішення схуднути було лише способом зламати систему. По-перше, дієта повертає тобі самому контроль над обставинами – хай навіть він зводиться до контролю того, що лежить на тарілці. А по-друге, вона дозволяє тобі передомовитися з часом. Дозволяє зробити його – хай і на дуже локальному рівні – знову своїм союзником. Ти починаєш жити з думкою, що завтра ти виглядатимеш і почуватимешся краще, ніж зараз. Просто бо сьогодні ти вирішив не заїдати стрес.
А на третій рік служби відчувати час своїм союзником дуже важливо.
Результат війни залежить від незліченної кількості факторів. Ніхто не знає, яким буде наступний чорний лебідь. Ніхто не знає результату виборів у країнах-союзниках. Найпростіше та найефективніше – зосередитися на тому, що ти можеш робити тут і зараз. А принагідно – викреслити саморуйнування зі свого щоденного графіка. В такому разі в твоєму персональному завтра з'явиться хоч якась конкретика.
Я часто думаю про те, що такий підхід набагато універсальніший, ніж здається.
Два роки тому ми сприймали війну як тимчасове викривлення. Як ситуативний зигзаг, який незабаром буде виправлено та випрямлено. Адаптація до думки, що війна – це нова норма, виявилася досить болісною. Ситуація відгонила шулерством і підробкою. Хотілося шукати винного та вимагати бога з машини.
Невизначеність майбутнього – погана підмога для психіки. Відсутність контролю робить будь-яке сьогодні тендітним та нестійким. Ситуація нестабільності не дозволяє спертися й віддихатися. Народжує неврози та роздратування. Накопичує вигоряння та втому. І якщо у спринтерському ривку фінішна лінія проглядається добре й чітко, то в марафонському забігу думка про дистанцію стає страшнішою за саму дистанцію.
У будь-якому новому процесі спершу ти рухаєшся на мотивації, азарті та куражі. Проблема в тому, що це неминуче закінчується – і далі треба рухатися вже на дисципліні. Натхнення поступається місцем необхідності. У моєму випадку ця трансформація сталася після півтора року служби. Якщо після війни мені спаде на думку бігати марафони – я знатиму правила гри наперед.
Якщо ти не впевнений у майбутньому – концентруйся на сьогоденні. Якщо лякає дистанція – зосередься на процесі. Справи важливіші за емоції, дисципліна важливіша за мотивацію, і якщо обставини не можна скасувати – знайди собі в них застосування.
Я не знаю, скільки часу триватиме моя служба. Не знаю, коли я зможу змінити піксель на джинси. Мої немобілізовані співгромадяни цього року складатимуть тест на відповідальність – і якщо провалять, то ми всі ризикуємо затриматися в армії. Писати підручник з історії досить втомливо – і ми із задоволенням поділимося цим обов'язком. Головне, щоби було з ким.
Біографія нашого покоління знецінить музеї – адже наша епоха яскравіша за будь-який розділ із підручника історії. Люди, які стануть пам'ятниками, ходять з нами одними вулицями. Ті, чиї біографії вивчатимуть у школах, надсилають нам меми в месенджерах.
Я, як і раніше, вважаю, що ми круто справляємося – всупереч вигорянню та втомі. Як і раніше, намагаюся не втрачати віри в людей – концентруючи злість на окремих персоналіях. Так само вважаю, що мені пощастило з епохою, бо будь-яка інша тепер виглядає як прелюдія до нашої.
На початку 2022-го я планував менше працювати та більше подорожувати. Все здійснилося. Потрібно просто точніше формулювати.
На декількох континентах у різних країнах світу пройшли масові марші та мітинги на підтримку України та проти російської військової агресії і президента Путіна. Увага, це не повна добірка! Насправді мітингів було ще більше. Однак відео дає уяву про масштаби політичних демонстрацій та настрої учасників.
Членкиня журі 74-го "Берлінале" Оксана Забужко розповіла, чому під час пресконференції в Берліні у неї спрацював сигнал тривоги. Про кенселінг російської культури, враження від Берлінале та українське кіно - в інтерв'ю DW.
Фільм «Мирні люди» Оксани Карпович отримав нагороду на Берлінале! Це спеціальна відзнака екуменічного журі у секції Forum.
Ось це саме той момент, коли фраза «цю стрічку повинні побачити у світі» справді має сенс. Бо вона не про «ми так плакали», а про те, що працює на іноземну аудиторію. Робота складається із перехоплених розмов російських військових з родинами. Ось деякі фрази з рецензії Дмитро Десятерик :
«Я вже бачив ліс, повний трупів».
«Ми тут нациків ловим валом. Зранку спіймали трьох нациків, шльопнули їх».
«Ішла мати з двома дітьми, наші вальнули її при дітях. — Звісно, вона теж ворог».
«Ми туди поїдемо на смерть. Ми змирились».
«Їсте нормально? — Та нормально. Позавчора алабая захерачили».
«Настю, я можу взяти людину і вистрілити їй просто в голову — бам! Я довбойобом став».
«“Швидше вбивай усіх українців і приїзди додому”. Правильно дитина по факту сказала».
«Нема кого там жаліти. — Так, усі зрадники».
«Мені й мирне населення не шкода».
«Смажите шашлики? З цих хохлів. На шашлики їх».
«Ми вбиваємо цивільних і дітей. — Ні, не вбиваєте, ви фашистів убиваєте».
«Мені подобається людей убивати. — Це не люди».
Уявіть, в якому ахуї були глядачі, особливо ті, які ще досі перебувають у якихось ілюзіях.
Роменчанин Євген свого часу брав участь в АТО. А з перших днів повномасштабного вторгнення знов повернувся до захисту країни. Повне інтерв’ю за посиланням.
Середина-Буда - місто на самому кордоні з росією. Щодня потрапляє у зведення військових про обстріли. Але останні тижні, кажуть місцеві, вони почастішали. Якщо порівнювати із попередньою поїздкою сюди - два місяці тому, то стало набагато більше руйнувань. Центр міста увесь усіяний ямами від вибухів ворожих снарядів. Вирви навіть не встигають засипати, так само як і лагодити пошкоджені паркани чи будівлі.
За останні два роки ЗСУ створили справжнє диво – зупинили росіян, які мали кратну перевагу в озброєнні та людях. ЗСУ називають найсильнішою армією Європи, нашими хлопцями захоплюється весь світ, Україна отримує допомогу зброєю від західних партнерів. Але на початку війни росії з Україною, у 2014 році – ми фізично не могли відстоювати наші території. Як так сталося, що в момент російської агресії в Криму та на Донбасі ми не в силах були чинити опір і захищати свої кордони?
«У 2014 році я думала про те, щоб піти на війну. Навіть пробувала брати участь в тренуваннях. Але це було настільки важко, особливо фізично, що хлопці, з якими я тренувалася, казали мені «Ні, ти будеш тягарем». І тоді я з цим погодилася. Я про це дуже шкодувала», — розповідає бойова медикиня та поетка Єлизавета Жарікова. До повномасштабного вторгнення вона почала готуватися заздалегідь і 24 лютого мала підписати контракт резервістки Територіальної оборони. Але замість резерву потрапила у новосформований підрозділ, який спершу обороняв Київ, а згодом відправився на оборону Бахмута. Ми поговорили з Єлизаветою про її шлях бойової медикині, найскладніше у цій роботі, поранення і те, що змушує боротися далі. А також про поезію і ветеранську літературу.
Напередодні ввечері росія здійснила чергову атаку на місто. Оборонці збили над обласним центром 3 крилаті ракети ворога. За інформацією ОВА постраждали 4 людей. Всі у лікарнях. Пошкоджені 10 приватних будинків, декілька авто.
У лютому 2014 року, порушуючи міжнародне право та гарантії безпеки, росія принесла лихо в Україну: почала війну, захопила Крим, перетворила міста та села країни на примари, збила літак із 298 пасажирами та протягом років вчиняла злочини проти людяності. І в цей скрутний для країни час постав хвацький герой Піксель – вартовий свободи, що береже українців, наших захисників і захисниць, котрі тримають небо, землю і море. Голосом стендап-коміка та волонтера Василя Байдака герой Піксель розповість про десять років боротьби за свободу, а також про титанів, на чиїх плечах тримається країна. Мультфільм ініційований СтратКомом ЗСУ і реалізований у співпраці з проєктом «Книга-мандрівка. Україна».
"Я уб'ю тебе, мій враже, За Житомир, Київ, Львів, І ніхто мені не скаже, Що людину я убив"...
Десять років війни. Два роки від початку повномасштабного вторгнення. Спогади мешканців Сумської області.
Хронологія подій в Сумській області від місцевих журналістів. 2022 рік за посиланням.
2023 рік за посиланням.
Олена Балаба
20 хв ·
Вчора вночі російський іранський шахед влучив в маленький старенький будиночок в старому місті на вуличці, яку у 2016-му перейменували на честь загиблого героя Олександра Кутузакія.
Він звільняв Шикокине за Маріуполем зимою 2015-го. Тоді загинули троє одеситів - Кутуз, Акела - Микола Троїцький та Козак - Вʼячеслав Кирилов. На похоронах мама Кутуза попросила відкрити труну, щоб всі подивилася - що ЙР знущається навіть з тіл українців: хлопців привезли з відрізаними вухами. 
Те, що орчатня - нелюди, а країна-гній не буде тут когось жаліти - ми знали у 2014-му. Ми попереджали. Більшість нас не слухала.
За вчора в Одесі один загиблий мирний житель та троє важких поранених. У лікарнях.
Вісім років українці не помічали війну. Зараз вона прийшла у кожний дім.
Близько 34 тисяч повітряних тривог було оголошено в Україні з початку повномасштабного вторгнення.
Дніпро сьогодні в жалобі за двома загиблими вчора.
За висновками технічного звіту фахівців 18 квартир доведеться відселити. Місто компенсує власникам тимчасову оренду житла – як ми робили для людей зі 118-го будинку на Перемозі.
У вцілілій частині стан комунікацій дозволяє «закільцювати» воду, опалення, електрику та газ. Тож мешканці тих осель зможуть залишитися у себе.
Зараз (зі стриманим оптимізмом) можемо сказати, що, оскільки цей будинок цегляний, а не панельний, то маємо хороші шанси відносно швидко відбудувати розбиті секції та повернути людям квартири. Скоріш за все, навіть з мінімальним ремонтом.
Нікіта Тітов
Олексій Ковжун, медіаексперт, політичний консультант: «Якщо з нашої точки зору, живий Навальний був абсолютно безсенсовною істотою, мертвий Навальний може бути корисним».
земля, паросток і Юлія Тимошенко
моральний кодекс політконсультанта
«нав» як мрець, Навальний і культ мертвих
нові страхи Заходу
пропаганда як потьомкінская дєрєвня і дурілка картонная
наша найсильніша інформаційна зброя
русланд замість совєцького союзу
росія в сприйнятті світу як enfant terrible – жахлива дитина
адепти церкви чорного лебедя і смаженого півня
дурня, що приносить дофамін
який головний український наратив?
Україна і світ напередодні повномасштабного вторгнення. Хронологія заяв.
Ми зібрали питання від наших Спонсорів на YouTube та Патронів на Patreon і їх багато, тож влаштовуйтеся зручніше, буде цікаво. Поговоримо про:
- роботу "Повернись живим"
- безпілотні системи
- авіацію
- бронетехніку
- війну у 2024 році
До третього року війни я схуд на двадцять кілограмів.
Не через казенне харчування – в армії годують непогано. Більше того: країна має згодувати солдату три з половиною тисячі кілокалорій на день, і повірте – робить це досить наполегливо.
І не через фізичні навантаження. В армії все індивідуально – і поки одні намотують кілометри, інші можуть засидітися до дистрофії м'язів. До того ж волонтерські вуглеводи завжди під рукою: ті, хто звик заїдати стрес шоколадом, можуть без проблем погладшати на пару розмірів. Тому худнути в армії доводиться не через обставини, а всупереч їм.
Причина була в іншому.
В житті є два способи взаємовідносин із часом: він може працювати на тебе, а може працювати проти. Тебе може забрати швидка з апендицитом, і ти прокинешся після наркозу в лікарні – з усією гамою супутніх відчуттів. Але при цьому ти знатимеш, що з кожною секундою шви затягуються, організм гоїться і твоє завтра буде гарантовано кращим, ніж твоє сьогодні.
А буває й навпаки. Коли ти маєш завдання, дедлайн, але ти старанно ігноруєш і те, й інше. І з кожним днем часу залишається все менше, а обсяг роботи не змінюється. В цей момент тривожність стає твоїм постійним супутником, а час – твоїм супротивником. Тому що за інших рівних завтра буде важче, ніж сьогодні.
Так ось. В армії ти ніколи не впевнений, що час на твоїй стороні.
Зона контролю в солдата не така вже й велика. Ти не знаєш свого майбутнього. Не можеш поручитися за те, що чекає на тебе завтра. Навіть якщо усунути всі адміністративно-бюрократичні несподіванки – тобі ніколи не вдасться прорахувати траєкторію уламків.А тому ти не можеш бути впевненим, що час – це твій гарантований союзник. Не можеш пообіцяти самому собі, що завтра буде краще, ніж сьогодні. Звичку контролювати все поспіль краще залишити на цивільне життя – в армії вона стане дуже дратівним супутником.
Рішення схуднути було лише способом зламати систему. По-перше, дієта повертає тобі самому контроль над обставинами – хай навіть він зводиться до контролю того, що лежить на тарілці. А по-друге, вона дозволяє тобі передомовитися з часом. Дозволяє зробити його – хай і на дуже локальному рівні – знову своїм союзником. Ти починаєш жити з думкою, що завтра ти виглядатимеш і почуватимешся краще, ніж зараз. Просто бо сьогодні ти вирішив не заїдати стрес.
А на третій рік служби відчувати час своїм союзником дуже важливо.
Результат війни залежить від незліченної кількості факторів. Ніхто не знає, яким буде наступний чорний лебідь. Ніхто не знає результату виборів у країнах-союзниках. Найпростіше та найефективніше – зосередитися на тому, що ти можеш робити тут і зараз. А принагідно – викреслити саморуйнування зі свого щоденного графіка. В такому разі в твоєму персональному завтра з'явиться хоч якась конкретика.
Я часто думаю про те, що такий підхід набагато універсальніший, ніж здається.
Два роки тому ми сприймали війну як тимчасове викривлення. Як ситуативний зигзаг, який незабаром буде виправлено та випрямлено. Адаптація до думки, що війна – це нова норма, виявилася досить болісною. Ситуація відгонила шулерством і підробкою. Хотілося шукати винного та вимагати бога з машини.Невизначеність майбутнього – погана підмога для психіки. Відсутність контролю робить будь-яке сьогодні тендітним та нестійким. Ситуація нестабільності не дозволяє спертися й віддихатися. Народжує неврози та роздратування. Накопичує вигоряння та втому. І якщо у спринтерському ривку фінішна лінія проглядається добре й чітко, то в марафонському забігу думка про дистанцію стає страшнішою за саму дистанцію.
У будь-якому новому процесі спершу ти рухаєшся на мотивації, азарті та куражі. Проблема в тому, що це неминуче закінчується – і далі треба рухатися вже на дисципліні. Натхнення поступається місцем необхідності. У моєму випадку ця трансформація сталася після півтора року служби. Якщо після війни мені спаде на думку бігати марафони – я знатиму правила гри наперед.
Якщо ти не впевнений у майбутньому – концентруйся на сьогоденні. Якщо лякає дистанція – зосередься на процесі. Справи важливіші за емоції, дисципліна важливіша за мотивацію, і якщо обставини не можна скасувати – знайди собі в них застосування.
Я не знаю, скільки часу триватиме моя служба. Не знаю, коли я зможу змінити піксель на джинси. Мої немобілізовані співгромадяни цього року складатимуть тест на відповідальність – і якщо провалять, то ми всі ризикуємо затриматися в армії. Писати підручник з історії досить втомливо – і ми із задоволенням поділимося цим обов'язком. Головне, щоби було з ким.
Біографія нашого покоління знецінить музеї – адже наша епоха яскравіша за будь-який розділ із підручника історії. Люди, які стануть пам'ятниками, ходять з нами одними вулицями. Ті, чиї біографії вивчатимуть у школах, надсилають нам меми в месенджерах.
Я, як і раніше, вважаю, що ми круто справляємося – всупереч вигорянню та втомі. Як і раніше, намагаюся не втрачати віри в людей – концентруючи злість на окремих персоналіях. Так само вважаю, що мені пощастило з епохою, бо будь-яка інша тепер виглядає як прелюдія до нашої.
На початку 2022-го я планував менше працювати та більше подорожувати. Все здійснилося. Потрібно просто точніше формулювати.
Мені лишилося скинути ще сім кілограмів.
Павло Казарін, для УП
Прага. 24 лютого 2024 року. Фото Адагамов
На декількох континентах у різних країнах світу пройшли масові марші та мітинги на підтримку України та проти російської військової агресії і президента Путіна. Увага, це не повна добірка! Насправді мітингів було ще більше. Однак відео дає уяву про масштаби політичних демонстрацій та настрої учасників.
Членкиня журі 74-го "Берлінале" Оксана Забужко розповіла, чому під час пресконференції в Берліні у неї спрацював сигнал тривоги. Про кенселінг російської культури, враження від Берлінале та українське кіно - в інтерв'ю DW.
В догонку попередньому відео.
Лєна Чиченіна
Забула ж вам розказати.
Фільм «Мирні люди» Оксани Карпович отримав нагороду на Берлінале! Це спеціальна відзнака екуменічного журі у секції Forum.
Ось це саме той момент, коли фраза «цю стрічку повинні побачити у світі» справді має сенс. Бо вона не про «ми так плакали», а про те, що працює на іноземну аудиторію. Робота складається із перехоплених розмов російських військових з родинами. Ось деякі фрази з рецензії Дмитро Десятерик :
«Я вже бачив ліс, повний трупів».
«Ми тут нациків ловим валом. Зранку спіймали трьох нациків, шльопнули їх».
«Ішла мати з двома дітьми, наші вальнули її при дітях. — Звісно, вона теж ворог».
«Ми туди поїдемо на смерть. Ми змирились».
«Їсте нормально? — Та нормально. Позавчора алабая захерачили».
«Настю, я можу взяти людину і вистрілити їй просто в голову — бам! Я довбойобом став».
«“Швидше вбивай усіх українців і приїзди додому”. Правильно дитина по факту сказала».
«Нема кого там жаліти. — Так, усі зрадники».
«Мені й мирне населення не шкода».
«Смажите шашлики? З цих хохлів. На шашлики їх».
«Ми вбиваємо цивільних і дітей. — Ні, не вбиваєте, ви фашистів убиваєте».
«Мені подобається людей убивати. — Це не люди».
Уявіть, в якому ахуї були глядачі, особливо ті, які ще досі перебувають у якихось ілюзіях.
Рецензія - ось тут. https://detector.media/.../2024-02-21-shvydshe-vbyvay.../
Роменчанин Євген свого часу брав участь в АТО. А з перших днів повномасштабного вторгнення знов повернувся до захисту країни. Повне інтерв’ю за посиланням.
Середина-Буда - місто на самому кордоні з росією. Щодня потрапляє у зведення військових про обстріли. Але останні тижні, кажуть місцеві, вони почастішали. Якщо порівнювати із попередньою поїздкою сюди - два місяці тому, то стало набагато більше руйнувань. Центр міста увесь усіяний ямами від вибухів ворожих снарядів. Вирви навіть не встигають засипати, так само як і лагодити пошкоджені паркани чи будівлі.
Вчорашній вечір у Дніпрі був гучним.
Напередодні ввечері росія здійснила чергову атаку на місто. Оборонці збили над обласним центром 3 крилаті ракети ворога. За інформацією ОВА постраждали 4 людей. Всі у лікарнях. Пошкоджені 10 приватних будинків, декілька авто.
У лютому 2014 року, порушуючи міжнародне право та гарантії безпеки, росія принесла лихо в Україну: почала війну, захопила Крим, перетворила міста та села країни на примари, збила літак із 298 пасажирами та протягом років вчиняла злочини проти людяності. І в цей скрутний для країни час постав хвацький герой Піксель – вартовий свободи, що береже українців, наших захисників і захисниць, котрі тримають небо, землю і море. Голосом стендап-коміка та волонтера Василя Байдака герой Піксель розповість про десять років боротьби за свободу, а також про титанів, на чиїх плечах тримається країна. Мультфільм ініційований СтратКомом ЗСУ і реалізований у співпраці з проєктом «Книга-мандрівка. Україна».