В березні 2022 року сім'я прикордонника Сергія Дубова з великими труднощами евакуювалася з Маріуполя, поки він боронив місто. Обставини так склалися, що кіт Арчі залишився у місті. Але через рік бабуся Кирила проїхала з котом 3500 км з Маріуполя до Львова - через Росію, Прибалтику та Польщу. Весь цей час хлопчик та вся його сім'я чекали та вірили, що обіймуть улюбленця.
Олексій Льовкін, він же “Молоток”, на перший погляд нічим не відрізняється від звичайного українського військового - та ж форма, українські жовто-блакитні нашивки. “Немісцевого” видає в ньому хіба що характерний російський акцент. Молоток - командир мінометного підрозділу “Російського добровольчого корпусу” (РДК) на боці Сил оборони України. Етнічний росіянин, громадянин РФ. У Росії він був музикант хеві-металіст, поет, радикал, громадський активіст. Із 2015 року виїхав із Росії через політичні переслідування, спаливши всі мости. Тепер живе в Україні та воює за неї. Спершу - в полку “Азов”, згодом - у 3-й окремій штурмовій бригаді ЗСУ, тепер - у складі “РДК”. Ми розмовляємо з Молотком у київській кав'ярні, а вже наступного дня Олексій разом із мінометним підрозділом “РДК” повертається під Авдіївку. У великому інтерв'ю "Новинарні" Олексій Льовкін розповідає про війну росіян на боці ЗСУ проти російських окупантів, надає ексклюзивне відео бойових дій на Авдіївському напрямку, пояснює свій життєвий шлях та ідейну основу.
Вже восьмеро загиблих та понад пів сотні поранених: російські військові цієї ночі знову обстріляли Харків. Місто атакували двома хвилями ракет. Зруйновано цілий під'їзд житлової п'ятиповерхівки у Київському мікрорайоні міста та пошкоджена багатоповерхівка на Салтівці. Розбір завалів все ще триває. Радіо Свобода показує наслідки атаки.
Російський військовий Ніколай Соковіков весною 2022 року вбив двох мирних мешканців на Київщині. Український суд заочно засудив Соковікова до довічного ув‘язнення. Ми знайшли родичів окупанта. Його дружина активно підтримує війну та не вірить, що чоловік вбивав цивільних. А сестра росіянина заявляє, що той загинув. Водночас ми маємо підтвердження, що Соковіков живий та скоїв злочин. Більше про це дивіться у матеріалі Каріни Бугайченко.
У цей день, 9 років тому, 24 січня 2015 року, Маріуполь піддався масовому обстрілу з боку проросійських бойовиків.
Обстріл вівся з систем залпового вогню «ГРАД». Було зруйновано мирний квартал, будинки, школа, дитячий садок. 31 людина загинула, 117 людей було поранено.
Сьогодні хочемо не лише нагадати про ці трагічні події, а й поділитися двома роботами наших документалістів:
«Мікрорайон "Східний"» — документальне розслідування Роман Любий теракту в Маріуполі 24 січня 2015, створене на основі унікальних документальних матеріалів разом зі Службою безпеки України.
Фільм про людей і про місто, що загублене в часі та просторі. Про те, як швидко може змінитися життя, й про те, як навіть після непоправного є речі, які лишаються незмінними. В основі фільму лежать події після обстрілу житлового кварталу «Східний» міста Маріуполь 24 січня 2015 року. Обстріл вівся із систем залпового вогню «Град» з боку території, окупованої проросійськими бойовиками.
Вчора Харків був під обстрілами тричі. Середмістя, зокрема Київський район тільки від початку зими були атаковані вже з десяток разів. Місцеві кажуть, що така інтенсивність обстрілів емоційно повертає їх в перші місяці повномасштабного вторгнення. Багато фото тут.
Наприкінці грудня у мережі з’явилося відео розстрілу росіянами трьох українських полонених. Це сталося на запорізькому напрямку під Роботиним. Майже відразу військові заявили: катів - знищили. Нам вдалося поспілкуватись з «Прапором» та «Бородою», бійцями 47 ОМБр «Маґура». Вони брали участь у ліквідації цих окупантів, а зараз воюють в Авдіївці. Ми розпитали їх:
«Я вже не пам'ятаю, скільки було вибухів, але останній – найстрашніший. Через вибухову хвилю навіть двері сховища відкрились» – розповідає Ольга, що була з новонародженою донькою у пологовому під час російського обстрілу 29 грудня.
Молоді мами, немовлята та працівники медзакладу не постраждали під час атаки, бо всі переховувались у бомбосховищі
Січень 2024. Лиманський напрямок на межі Донецької і Луганської областей. Росіяни ще з літа намагаються тут прорвати нашу оборону. Штурми майже не припиняються. Ворог застосовує все наявне озброєння, а дрони стали справжньою пошестю для наших оборонців. Одну з ділянок на Лиманському напрямку утримують воїни житомирської 95 ОДШБр. Хлопці в холоді та багнюці, під постійними обстрілами непохитно тримають фронт. Та й із ворожими дронами вже навчилися боротись - їх збивають зі звичайної стрілецької зброї. Про те, як це відбувається і що допомагає вижити в бліндажі в лютий холод на передовій, "Новинарні" розповіли в окопах воїни 95-ї бригади Костянтин і Роман.
Це інтерв'ю нам довелося записувати в госпіталі. "Єврей" відновлювався після поранення та десяти діб на позції, з мінімумом води та їжі. Він - капітан Збройних Сил. Після служби в АТО виїхав до Ізраїлю, де облаштував нове життя. Але після повномасштабного вторгення першим же літаком вилетів в Україну та повернувся в армію. Служив у навчальному центрі, а за деякий час прийняв рішення, що принесе більше користі в піхоті. Він перевівся до нашого 1 Механізованого батальйону і попросився в окопи до піхоти. Так трапилось, що перші ж його бойові виходи були важкими. Як каже командир роти, також капітан: "Рівень складності: героїчний".
59-річний Ігор Дідух досі виконує бойові польоти. Про те, як говорив з російськими пілотами на початку повномасштабки, як у вертольот Дідуха ледь не влучила ракета та як майже пенсіонер воює поруч із 30-річними пілотами.
Олена Риж (Іваненко) – стрільчиня-санітарка у штурмовій роті 47-ї ОМБр «Маґура». Вступила до лав Збройних сил України у грудні 2022 року. До цього працювала в ресторанному бізнесі. В останні роки перед службою була тренеркою із сервісу і комунікації. Бригада, в якій служить Олена, у 2023 році брала участь у наступальній кампанії на Запоріжжі. Восени Олена та її підрозділ уже перемістилися на Донеччину. 22 листопада Олег Сенцов – кінорежисер, військовослужбовець та командир роти, в якій служить Олена, – оприлюднив відео одного з їхніх боїв під Авдіївкою. Про цей бій, втрату побратимів та про те, як вистояти в штурмових операціях — в інтерв’ю Олени Риж для проєкту «Ремовська Інтерв’ю».
Трек - присвята 3-й окремій штурмовій бригаді, на прикладі якої автори декларують подяку всім героям, які сьогодні захищають Україну, не зважаючи на складнощі, ризик, критику «диванних експертів».
Лазерне наведення, потужні ліхтарі та крупнокаліберні кулемети із трасуючими боєприпасами. Ці та інші засоби в арсеналі мобільних вогневих груп ЗСУ допомагають знищувати шахеди, якими ворог тероризує Україну.
Ми познайомились із ним, коли знімали репортаж у Серебрянському лісі.
Мішаня захищав «Азовсталь», потім потрапив у російський полон до Оленівки. Разом з іншими оборонцями Маріуполя повернувся в Україну 21 вересня 2022 року в рамках обміну.
Після полону знов пішов на фронт — захищати Україну від російської навали. Днями стало відомо, що Мішаня загинув. У нього лишились дружина та двоє доньок.
Висловлюємо співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять герою!
Військовий медик Юрій Армаш опинився в окупованих Олешках і, намагаючись вийти з оточення, потрапив у полон. Його врятувала його спеціальність – у в'язницях він надавав допомогу ув'язненим після побоїв. Його відпустили додому, зробивши «подарунок» на день народження. Пережите сильно похитнуло його здоров'я. Сьогодні Юрій активно бореться за визволення з полону військових медиків — сотні лікарів, особливо вузьких медичних спеціальностей, які ніколи не брали зброю у руки, незаконно утримуються в російських в'язницях.
Олег Покальчук, соціальний і військовий психолог: «Чим люди інтелектуальніші, тим вони більше страждають. А війна – на біологічному рівні – нічим не відрізняється від будь-якої іншої травми».
реакції на обстріли: дві великі різниці
рішення – це секунда
зростання: не плутати із загартуванням
це було зростання чи ейфорія?
«людське мислення завжди магічне»
психічне відхилення чи характер?
зміна психіки: «два з половиною роки війни – це поріг»
Перший документальний фільм Телебачення Торонто «Україна - росія: Матч життя» про одну з найепічніших подій в історії українського спорту - матч футбольних збірних України та Росії 1999 року в Москві.
Легендарні українські футболісти Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Олександр Головко, Владислав Ващук, Юрій Дмитрулін, тодішній тренер збірної Йожеф Сабо, журналісти, вболівальники ( частина з яких зараз захищають рідну землю в Силах оборони України) розкажуть невідомі подробиці подій, які відбувались під час матчу і навколо матчу. Без жодних перебільшень, це була не просто футбольна гра. Це була супер-важлива подія для розуміння українцями цінності і ваги своєї незалежності. Багатьом, можливо, вона вперше відкрила очі щодо справжнього ставлення росіян до українців.
Напередодні матчу в москві росія влаштувала справжню пропагандистську істерику, росіяни були впевнені у своїй перемозі, але в результаті отримали приниження від наших хлопців у власній столиці. Україна показала, що попри будь-який тиск, всупереч обставинам може досягати потрібного результату. І від цього факту у росіян горить до сих пір. Саме на цьому матчі путіна вперше показали простому російському народу на забитому вщент стадіоні «Лужніки». Після поразки він майже 10 років боявся відвідувати футбольні матчі.
В березні 2022 року сім'я прикордонника Сергія Дубова з великими труднощами евакуювалася з Маріуполя, поки він боронив місто. Обставини так склалися, що кіт Арчі залишився у місті. Але через рік бабуся Кирила проїхала з котом 3500 км з Маріуполя до Львова - через Росію, Прибалтику та Польщу. Весь цей час хлопчик та вся його сім'я чекали та вірили, що обіймуть улюбленця.
Історія Олексія Анулі одна із найважчих, що доводилося чути. Досі не вкладається в голові, як після всіх знущань та пройденого - можна було вижити.
Олексій Льовкін, він же “Молоток”, на перший погляд нічим не відрізняється від звичайного українського військового - та ж форма, українські жовто-блакитні нашивки. “Немісцевого” видає в ньому хіба що характерний російський акцент. Молоток - командир мінометного підрозділу “Російського добровольчого корпусу” (РДК) на боці Сил оборони України. Етнічний росіянин, громадянин РФ. У Росії він був музикант хеві-металіст, поет, радикал, громадський активіст. Із 2015 року виїхав із Росії через політичні переслідування, спаливши всі мости. Тепер живе в Україні та воює за неї. Спершу - в полку “Азов”, згодом - у 3-й окремій штурмовій бригаді ЗСУ, тепер - у складі “РДК”. Ми розмовляємо з Молотком у київській кав'ярні, а вже наступного дня Олексій разом із мінометним підрозділом “РДК” повертається під Авдіївку. У великому інтерв'ю "Новинарні" Олексій Льовкін розповідає про війну росіян на боці ЗСУ проти російських окупантів, надає ексклюзивне відео бойових дій на Авдіївському напрямку, пояснює свій життєвий шлях та ідейну основу.
Yan Dobronosov
А це наслідки ворожого обстрілу, який був здійснений позаминулої ночі Харків.
У цей день, 9 років тому, 24 січня 2015 року, Маріуполь піддався масовому обстрілу з боку проросійських бойовиків.
Обстріл вівся з систем залпового вогню «ГРАД». Було зруйновано мирний квартал, будинки, школа, дитячий садок. 31 людина загинула, 117 людей було поранено.
Сьогодні хочемо не лише нагадати про ці трагічні події, а й поділитися двома роботами наших документалістів:
«Мікрорайон "Східний"» — документальне розслідування Роман Любий теракту в Маріуполі 24 січня 2015, створене на основі унікальних документальних матеріалів разом зі Службою безпеки України.
Фільм про людей і про місто, що загублене в часі та просторі. Про те, як швидко може змінитися життя, й про те, як навіть після непоправного є речі, які лишаються незмінними. В основі фільму лежать події після обстрілу житлового кварталу «Східний» міста Маріуполь 24 січня 2015 року. Обстріл вівся із систем залпового вогню «Град» з боку території, окупованої проросійськими бойовиками.
Вчора Харків був під обстрілами тричі. Середмістя, зокрема Київський район тільки від початку зими були атаковані вже з десяток разів. Місцеві кажуть, що така інтенсивність обстрілів емоційно повертає їх в перші місяці повномасштабного вторгнення. Багато фото тут.
Наприкінці грудня у мережі з’явилося відео розстрілу росіянами трьох українських полонених. Це сталося на запорізькому напрямку під Роботиним. Майже відразу військові заявили: катів - знищили. Нам вдалося поспілкуватись з «Прапором» та «Бородою», бійцями 47 ОМБр «Маґура». Вони брали участь у ліквідації цих окупантів, а зараз воюють в Авдіївці. Ми розпитали їх:
Чому росіяни розстріляли полонених українців?
Як відбувалась ліквідація виконавців розстрілу?
Чи була ця операція помстою за побратимів?
Що відбувається в Авдіївці?
Про що моляться штурмовики перед бойовим виходом?
Що не слід робити під час штурмів?
Чи є у нас мобілізаційний голод?
Які питання краще не ставити військовим?
Яким, на думку хлопців, буде кінець війни?
«Я вже не пам'ятаю, скільки було вибухів, але останній – найстрашніший. Через вибухову хвилю навіть двері сховища відкрились» – розповідає Ольга, що була з новонародженою донькою у пологовому під час російського обстрілу 29 грудня.
Молоді мами, немовлята та працівники медзакладу не постраждали під час атаки, бо всі переховувались у бомбосховищі
Повний текст статті тут
Січень 2024. Лиманський напрямок на межі Донецької і Луганської областей. Росіяни ще з літа намагаються тут прорвати нашу оборону. Штурми майже не припиняються. Ворог застосовує все наявне озброєння, а дрони стали справжньою пошестю для наших оборонців. Одну з ділянок на Лиманському напрямку утримують воїни житомирської 95 ОДШБр. Хлопці в холоді та багнюці, під постійними обстрілами непохитно тримають фронт. Та й із ворожими дронами вже навчилися боротись - їх збивають зі звичайної стрілецької зброї. Про те, як це відбувається і що допомагає вижити в бліндажі в лютий холод на передовій, "Новинарні" розповіли в окопах воїни 95-ї бригади Костянтин і Роман.
Це інтерв'ю нам довелося записувати в госпіталі. "Єврей" відновлювався після поранення та десяти діб на позції, з мінімумом води та їжі. Він - капітан Збройних Сил. Після служби в АТО виїхав до Ізраїлю, де облаштував нове життя. Але після повномасштабного вторгення першим же літаком вилетів в Україну та повернувся в армію. Служив у навчальному центрі, а за деякий час прийняв рішення, що принесе більше користі в піхоті. Він перевівся до нашого 1 Механізованого батальйону і попросився в окопи до піхоти. Так трапилось, що перші ж його бойові виходи були важкими. Як каже командир роти, також капітан: "Рівень складності: героїчний".
59-річний Ігор Дідух досі виконує бойові польоти. Про те, як говорив з російськими пілотами на початку повномасштабки, як у вертольот Дідуха ледь не влучила ракета та як майже пенсіонер воює поруч із 30-річними пілотами.
Олена Риж (Іваненко) – стрільчиня-санітарка у штурмовій роті 47-ї ОМБр «Маґура». Вступила до лав Збройних сил України у грудні 2022 року. До цього працювала в ресторанному бізнесі. В останні роки перед службою була тренеркою із сервісу і комунікації. Бригада, в якій служить Олена, у 2023 році брала участь у наступальній кампанії на Запоріжжі. Восени Олена та її підрозділ уже перемістилися на Донеччину. 22 листопада Олег Сенцов – кінорежисер, військовослужбовець та командир роти, в якій служить Олена, – оприлюднив відео одного з їхніх боїв під Авдіївкою. Про цей бій, втрату побратимів та про те, як вистояти в штурмових операціях — в інтерв’ю Олени Риж для проєкту «Ремовська Інтерв’ю».
Трек - присвята 3-й окремій штурмовій бригаді, на прикладі якої автори декларують подяку всім героям, які сьогодні захищають Україну, не зважаючи на складнощі, ризик, критику «диванних експертів».
Мішаня загинув
Ми познайомились із ним, коли знімали репортаж у Серебрянському лісі.
Мішаня захищав «Азовсталь», потім потрапив у російський полон до Оленівки. Разом з іншими оборонцями Маріуполя повернувся в Україну 21 вересня 2022 року в рамках обміну.
Після полону знов пішов на фронт — захищати Україну від російської навали. Днями стало відомо, що Мішаня загинув. У нього лишились дружина та двоє доньок.
Висловлюємо співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять герою!
Військовий медик Юрій Армаш опинився в окупованих Олешках і, намагаючись вийти з оточення, потрапив у полон. Його врятувала його спеціальність – у в'язницях він надавав допомогу ув'язненим після побоїв. Його відпустили додому, зробивши «подарунок» на день народження. Пережите сильно похитнуло його здоров'я. Сьогодні Юрій активно бореться за визволення з полону військових медиків — сотні лікарів, особливо вузьких медичних спеціальностей, які ніколи не брали зброю у руки, незаконно утримуються в російських в'язницях.
Про військовий азарт, цікавих ворогів і ефективну роботу в умовах, не пристосованих до виживання, – розповідь офіцера ДШВ Дениса Макаровського.
Ті, що прикривають небо — бійці зенітної ракетно-артилерійської батареї 37 окремої бригади морської піхоти на бойовому чергуванні.
Олег Покальчук, соціальний і військовий психолог: «Чим люди інтелектуальніші, тим вони більше страждають. А війна – на біологічному рівні – нічим не відрізняється від будь-якої іншої травми».
реакції на обстріли: дві великі різниці
рішення – це секунда
зростання: не плутати із загартуванням
це було зростання чи ейфорія?
«людське мислення завжди магічне»
психічне відхилення чи характер?
зміна психіки: «два з половиною роки війни – це поріг»
ми і вони: як стати єдиним «ми»?
«навіть у кулака є 5 пальців»
за графіком – атомізація
переможна сила порушення правил
LIGA.net
23 год ·
Харківська ілюстраторка Саша Анісімова малює на світлинах понівечених будинків втрачене життя, показуючи світові злочини Росії.
Фото: @sasanisimova
Перший документальний фільм Телебачення Торонто «Україна - росія: Матч життя» про одну з найепічніших подій в історії українського спорту - матч футбольних збірних України та Росії 1999 року в Москві.
Легендарні українські футболісти Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Олександр Головко, Владислав Ващук, Юрій Дмитрулін, тодішній тренер збірної Йожеф Сабо, журналісти, вболівальники ( частина з яких зараз захищають рідну землю в Силах оборони України) розкажуть невідомі подробиці подій, які відбувались під час матчу і навколо матчу. Без жодних перебільшень, це була не просто футбольна гра. Це була супер-важлива подія для розуміння українцями цінності і ваги своєї незалежності. Багатьом, можливо, вона вперше відкрила очі щодо справжнього ставлення росіян до українців.
Напередодні матчу в москві росія влаштувала справжню пропагандистську істерику, росіяни були впевнені у своїй перемозі, але в результаті отримали приниження від наших хлопців у власній столиці. Україна показала, що попри будь-який тиск, всупереч обставинам може досягати потрібного результату. І від цього факту у росіян горить до сих пір. Саме на цьому матчі путіна вперше показали простому російському народу на забитому вщент стадіоні «Лужніки». Після поразки він майже 10 років боявся відвідувати футбольні матчі.