"Я реально не боюсь загинути", – каже боєць на псевдо Фарш, інтерв’ю з яким пропонуємо до вашої уваги. Він родом з Одеси. На війну пішов з початком повномасштабного вторгнення рф. Перший бій – на Київщині у селі Мощун.
"Я особливо ще нічого не розумів, але дико хотів рубитись. Поки мене не пустили повоювати, я декілька діб не міг нормально спати. В мене була лише каска, автомат і РПГ. Мені сказали, що є росіяни у приватному секторі, які ховаються між будинками. Я подумав: ну нарешті, росіяни. Але там такі росіяни були: подранки здохли, а ті, що були живими – втекли. Я навіть не встиг насолодитись першим боєм. Але хоча б на собі відчув, що таке 120-й міномет. Перший бій – одне розчарування, нікого з ворогів не вбив, мало двіжа", – згадує Фарш і додає, що від відчуття небезпеки та участі в боях отримує кайф.
"Реально було, як ми залетіли на штурм, пацани вправо поїхали, а я такий трохи своєрідний, чуть вліво поїхав. І прямо всередину їхньої позиції заїхав. Мало бути, що я заїду – і ось вони, а вийшло, що вони – ось, ось і ось. Ну, було класно", – сміється він.
Після війни хоче продовжувати воювати у складі ПВК десь на Сході, бо "після цього супердвіжа буде нудно сидіти вдома". "Після війни у мене кілька варіантів. Я працював тілоохоронцем, якщо залишусь цілим, в ідеалі, звісно, треба вижити, то буду тілоохоронцем. А другий варіант, який мені подобається більше, це – знайти ПВК для участі в якихось громадянських конфліктах, війнах десь у східних країнах – Сирія, Лівія, Ірак, Африка, Афганістан", роздумує боєць.
Про імпровізований бій за підтримки танка, поранення, осколки в тілі, а також мотивуюче звернення до рекрутів від Фарша – у нашому новому відео.
Фрагмент из книги «1920» российского политика-монархиста Василия Шульгина, который в 1918-1920 поддерживал белое движение, а потом написал воспоминания о Гражданской войне.
Шульгин описывает, как белая армия разносит артиллерией украинское село, где убили фуражира, отбиравшего у крестьян зерно. Под лозунгом «они там все бандиты», убивают всех без разбора. Решили покарать все село целиком.
Прошло 100 лет, а ничего не изменилось. Точно так же действуют российские каратели и сейчас. Только теперь не из допотопных трехдюймовок по хатам бьют, а ракетами по многоэтажкам. Под лозунгом «они там все нацисты».
Другий фільм з циклу “Боривітер. Польові історії”. Розповідає історію сержантів Ігоря та Марину з славетної одеської 126 окремої бригади ТРО. Військовий шлях Ігоря почався ще з Криму, він проходив службу в 1-му феодосійському батальйоні морської піхоти, а спортсменка Марина мобілізувалася вже в повномасштабну війну. Чому перехід на стандарти НАТО такий важливий в умовах російсько-української війни? Ці стандарти дозволяють надійно координувати силами та засобами Збройних Сил, якісно керувати спільними операціями, місіями, бойовою підготовкою, командирам – приймати правильні ефективні рішення.
Вчора був його перший день роботи лікарем. І останній. Дмитро Білий — лікар-отоларинголог, який загинув 1 серпня внаслідок обстрілу Херсона. У 2021 році закінчив Запорізький державний медичний університет та вступив на інтернатуру в лікарню імені Є. Є. Карабелеша в Херсоні. Там і залишився працювати.
Липень 2023 в цифрах. Загалом росіяни застосували для атак по території України 415 ракет та дронів. Серед них: 54 "Калібра", 41 Х-101/555, 20 "Оніксів", 4 "Кинджала", 265 "Шахедів". Сили ППО збили 70% випущених по Україні повітряних цілей.
Юлія Паєвська (“Тайра”) – одна з найвідоміших українських парамедиків. За її плечима – майже 10 років роботи на фронті і сотні врятованих життів українських бійців. Велику війну вона зустріла в Маріуполі, де протягом кількох тижнів надавала допомогу пораненим від російських бомбардувань мешканцям міста та військовим. А далі були три місяці російського полону. Про досвід пережитих катувань Тайра практично не розповідає. Але наголошує: її це точно не зламало. Зараз вона змінила тактичну медицину на психологічну практику: допомагає військовим, що повертаються з фронту, подолати ПТСР.
Бої за Вугледар були справжнім пеклом. Росіяни йшли на штурм і помирали тут, як мухи, але далі східної околиці міста не просунулись. Свій наступ вони припинили у квітні - зараз у Вугледарі відносно тихо. Проте артатаки - постійні: снаряди падають на житлові будинки, іноді вбиваючи цивільних, які залишились у місті.
Що розповідають наші військові, які брали участь у боях за Вугледар?
Чому на Сході під час контрнаступу не варто очікувати швидких результатів, як торік на Харківському та Херсонському напрямках?
Хто зараз має перевагу у артилерії?
Чому військові називають штурми «двіжами»?
Що це за посада — старший сержант роти, та чим займається ця людина?
Що робить на війні євангельський християнин та для чого він узяв до рук зброю? ⚫️
Чому еквілібрист, який вчився в Києві та знає китайську й іспанську мови, не виїжджає з Вугледара?
Використовуючи маску ліберальності Шендерович, Биков та інші “хороші росіяни” спотворюють українські меседжі, називаючи їх агресивними, емоційними, не раціональними. Саме вони приписують українцям “ксенофобію” і натякають на вторинність, меншовартість. І всі ці негативні меседжі російські “інтелектуали” несуть у світ, вдягнувши костюм дисидентів. Агресію своєї ж країни, натомість, спихують виключно на владу рф, але ніяк не на самих росіян, бо вони ж бо “нічого зробити не можуть”.
Колишній Времівський виступ, межа Донецької і Запорізької областей. Тут точаться найактивніші бойові дії, тут найбільше просунулися в наступі Збройні сили України. Комбриг 35-ї бригади морської піхоти імені Михайла Остроградського Юрій Андрієнко вручає нагороди бійцям, які відзначилися під час штурму села Старомайорське.
Операція зі звільнення Старомайорського тривала більше тижня - бої за кожну хату, кожен підвал. Українські підрозділи зазнали болючих втрат, зокрема і під час "зачистки" населеного пункту. В одному з таких "мурашників" загинув один із найкращих штурмовиків - командир відділення 35 обрмп В'ячеслав Імангулов "Бандит".
Зрештою силам оборони України вдалось видавити росіян за межі села. Офіційно про звільнення Старомайорського командування повідомило 27 липня. Але росіяни і далі намагаються його повернути. Адже село має стратегічне значення як для нас, так і для окупантів.
"Це дуже важливий для них (росіян) район, далі в них уже йде славнозвісна укріплена "лінія Суровікіна". Але, ви ж розумієте - там вони хоч і копають далі, але не будуть дуже довго сидіти, коли ми почнемо на них натискати. У нас уже відкривається висота для цього, для нашої артилерії", - каже офіцер Богдан із 35-ї бригади.
У броньованій турецькій машині "Кірпі" ми виїжджаємо на евакуацію підрозділу, який займає позиції на околицях Старомайорського. По дорозі поруч із нами - "прильоти" двох керованих авіабомб. Із села нам потрібно забрати пораненого бійця Олексія, на якого безпілотник скинув два ВОГи, та ще деяких бійців.
Морські піхотинці розповідають на камеру про бої на цій ділянці фронту, свої поранення та сподівання.
86 років з початку "Великого терору" в Україні. Лесь Курбас, Григорій Косинка, Євген Плужник, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Микола Хвильовий, Антін Крушельницький, Микола Куліш - всього за одне десятиліття в України з'явилося стільки обдарованих митців, що цього могло вистачити на декілька поколінь. Але більшість з них були або розстріляні, або відправлені на каторгу до Сибіру. Роки йдуть, цілі росії не змінюються.
Хвостаті друзі на війні мають насичене фронтове життя. Їхнє бойове завдання — забезпечувати надійний захист від мишей. Відважні вусаті та хвостаті борці з гризунами у вільний від служби час здатні бути енергонезалежними грілками для армійців ))
Юрист за освітою, громадський активіст за покликанням, засновник ГО "Експертний корпус", фанат історії, у цивільному житті він - начальник відділу Українського інституту національної пам'яті. У війні - учасник першої кампанії на посаді замполіта батальйону в 55 оабр, а з 2022 року - командир 3-ї роти 206-го батальйону 241-ї київської бригади територіальної оборони ЗСУ. Це Роман Кулик "Вікінг".
У 2022-му його підрозділу не вистачило лише кілька тижнів, щоб увійти у звільнений Херсон. Стрілецьку роту Кулика вивели на відновлення, потім - на російський кордон у Харківську область, звідти - одразу на Бахмут.
За рік, що минув, Вікінг зазнав двох поранень. Рота втратила в боях шість чоловік загиблими, понад два десятки бійців були поранені.
Пройшовши пекло Бахмутського напрямку, Роман перетворився на справжню "людину війни" та розгубив значну частину колишнього оптимізму. Але при цьому залишився людяним командиром нового покоління, для якого збереження життів своїх підлеглих - на першому місці. Недарма на відновленні Кулик став героєм соціальної реклами Українського ветеранського фонду "Ветерани різні - перемога одна", і його портрет можна побачити на білбордах та лайтбоксах у багатьох містах України.
Розмову, яка лягла в основу цього інтерв'ю наприкінці квітня, Кулик відкладав на самий кінець 10-денної відпустки. Але насправді йому було дуже важливо виговоритись. Розповісти не лише про пережите і втрачене, а й про дещо значно більше. Адже фактично Вікінг виміркував власну офіцерську філософію, якщо хочете - відшліфував моральний кодекс командира роти на полі бою.
У першій частині інтерв'ю ми говоримо про стан підрозділу тероборони на нинішньому етапі великої війни, моральне вигоряння та фізичний надлом фронтовиків, важливі оргмоменти, а також бойові дії на Вовчанському напрямку.
На Півдні, де українська армія третій місяць веде наступ на позиції росіян, однією з найбільших проблем стали мінні поля. Військові порахували, що на один квадратний кілометр тут вздовж ліній фронту припадає півтори тисячі мін.. Росіяни мінують поля не лише попереду своїх позицій, а й дистанційно мінують шлях позад українськими штурмовиками. Від таких мін українська війська вже підриваються на броні, думаючи, що мін тут вже немає.
Сапери в цій новій фазі війни — і на вагу золота, і ціль номер 1. Бо вони розміновують для штурмовиків і піхоти стежки, відтак дороги вже для бронетехніки. Тому росіяни, намагаючись зупинити український наступ, спочатку намагаються виявити і знешкодити сапера. Уявіть, що таке потрапити під мінометний обстріл на мінному полі — з цим постійно стикаються військові сапери.
Західні експерти і партнери все частіше критикують українське командування за повільність нашого наступу, але сапери пояснюють: у такій справі як розмінування — спішити не можна. Поспішаєш — вбило.
У першу неділю серпня в Україні відзначають день Повітряних Сил Збройних Сил України.
Свято відзначається згідно з Указом Президента України від 27 червня 2007 року у першу неділю серпня.
Історія світової авіації тісно пов’язана з українською землею. Тут творили конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський, засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич, творець бойових ракет Олександр Засядько. Українцями були літакобудівники Ігор Сікорський та Дмитро Григорович. Безстрашні українські льотчики-аси Костянтин Арцеулов і Володимир Дибовський першими навчилися виводити літаки з вільного падіння штопором. Пілот Євграф Крутень заклав підвалини тактики винищувальної авіації, на які спираються і сьогоднішні прийоми повітряного бою.
Вечір. Центр переливання крові на Харківщині. Пряме влучання російської керованої авіаційної бомби.
Центри крові, як і лікарні, пологові та амбулаторії мають бути захищені Женевськими конвенціями. Але, на жаль, для звірів та терористів жодні правила не писані.
Рятувальники та медики продовжують працювати на місці удару. Попередньо, є поранені та загиблі.
Повітряні Сили знищили більше 3500 повітряних цілей ворога – 350 літаків та вертольотів, 1200 крилатих…. 24 – балістичні ракети…. понад 2000 безпілотників і 13 «неімєющіх аналогов» «Кинджалів». Так, поки що ворог має серйозну перевагу в повітрі на окупованих територіях….. І за таких нерівних умов, наші героїчні льотчики здійснили більше 14000 бойових вильотів, знищуючи окупанта як у небі, так і на землі! Дякую кожному пілоту, який сьогодні б’є ворога ще на радянському літаку, але, сподіваюсь, скоро пересяде на F-16, кожному зенітнику, який воює, чи то на «Петріоті», чи то на старій «трьохсотці», кожному інженеру, медику, зв’язківцю, розвіднику, курсанту та солдату… За півтора року війни понад 3200 військовослужбовців Повітряних Сил відзначені державними нагородами, 40 із них… стали Героями України!
"Я реально не боюсь загинути", – каже боєць на псевдо Фарш, інтерв’ю з яким пропонуємо до вашої уваги. Він родом з Одеси. На війну пішов з початком повномасштабного вторгнення рф. Перший бій – на Київщині у селі Мощун.
"Я особливо ще нічого не розумів, але дико хотів рубитись. Поки мене не пустили повоювати, я декілька діб не міг нормально спати. В мене була лише каска, автомат і РПГ. Мені сказали, що є росіяни у приватному секторі, які ховаються між будинками. Я подумав: ну нарешті, росіяни. Але там такі росіяни були: подранки здохли, а ті, що були живими – втекли. Я навіть не встиг насолодитись першим боєм. Але хоча б на собі відчув, що таке 120-й міномет. Перший бій – одне розчарування, нікого з ворогів не вбив, мало двіжа", – згадує Фарш і додає, що від відчуття небезпеки та участі в боях отримує кайф.
"Реально було, як ми залетіли на штурм, пацани вправо поїхали, а я такий трохи своєрідний, чуть вліво поїхав. І прямо всередину їхньої позиції заїхав. Мало бути, що я заїду – і ось вони, а вийшло, що вони – ось, ось і ось. Ну, було класно", – сміється він.
Після війни хоче продовжувати воювати у складі ПВК десь на Сході, бо "після цього супердвіжа буде нудно сидіти вдома". "Після війни у мене кілька варіантів. Я працював тілоохоронцем, якщо залишусь цілим, в ідеалі, звісно, треба вижити, то буду тілоохоронцем. А другий варіант, який мені подобається більше, це – знайти ПВК для участі в якихось громадянських конфліктах, війнах десь у східних країнах – Сирія, Лівія, Ірак, Африка, Афганістан", роздумує боєць.
Про імпровізований бій за підтримки танка, поранення, осколки в тілі, а також мотивуюче звернення до рекрутів від Фарша – у нашому новому відео.
Херсон. кацапи обстріляли операційну Херсонської міської клінічної лікарні, — МОЗ.
Загинув молодий лікар, у якого сьогодні був перший робочий день після інтернатури. Поранена медична сестра.
Постраждало 2 поверхи лікарні. Продовжується розбір завалів, остаточна кількість постраждалих невідома.
Денис Казанский
7 год ·
Фрагмент из книги «1920» российского политика-монархиста Василия Шульгина, который в 1918-1920 поддерживал белое движение, а потом написал воспоминания о Гражданской войне.
Шульгин описывает, как белая армия разносит артиллерией украинское село, где убили фуражира, отбиравшего у крестьян зерно. Под лозунгом «они там все бандиты», убивают всех без разбора. Решили покарать все село целиком.
Прошло 100 лет, а ничего не изменилось. Точно так же действуют российские каратели и сейчас. Только теперь не из допотопных трехдюймовок по хатам бьют, а ракетами по многоэтажкам. Под лозунгом «они там все нацисты».
Патрульна поліція на передовій. Портрети з "нуля".
Другий фільм з циклу “Боривітер. Польові історії”. Розповідає історію сержантів Ігоря та Марину з славетної одеської 126 окремої бригади ТРО. Військовий шлях Ігоря почався ще з Криму, він проходив службу в 1-му феодосійському батальйоні морської піхоти, а спортсменка Марина мобілізувалася вже в повномасштабну війну. Чому перехід на стандарти НАТО такий важливий в умовах російсько-української війни? Ці стандарти дозволяють надійно координувати силами та засобами Збройних Сил, якісно керувати спільними операціями, місіями, бойовою підготовкою, командирам – приймати правильні ефективні рішення.
Вчора був його перший день роботи лікарем. І останній. Дмитро Білий — лікар-отоларинголог, який загинув 1 серпня внаслідок обстрілу Херсона. У 2021 році закінчив Запорізький державний медичний університет та вступив на інтернатуру в лікарню імені Є. Є. Карабелеша в Херсоні. Там і залишився працювати.
Липень 2023 в цифрах. Загалом росіяни застосували для атак по території України 415 ракет та дронів. Серед них: 54 "Калібра", 41 Х-101/555, 20 "Оніксів", 4 "Кинджала", 265 "Шахедів". Сили ППО збили 70% випущених по Україні повітряних цілей.
Як живе прикордоння з росією в репортажі місцевих журналістів.
Бої за Вугледар були справжнім пеклом. Росіяни йшли на штурм і помирали тут, як мухи, але далі східної околиці міста не просунулись. Свій наступ вони припинили у квітні - зараз у Вугледарі відносно тихо. Проте артатаки - постійні: снаряди падають на житлові будинки, іноді вбиваючи цивільних, які залишились у місті.
Що розповідають наші військові, які брали участь у боях за Вугледар?
Чому на Сході під час контрнаступу не варто очікувати швидких результатів, як торік на Харківському та Херсонському напрямках?
Хто зараз має перевагу у артилерії?
Чому військові називають штурми «двіжами»?
Що це за посада — старший сержант роти, та чим займається ця людина?
Що робить на війні євангельський християнин та для чого він узяв до рук зброю? ⚫️
Чому еквілібрист, який вчився в Києві та знає китайську й іспанську мови, не виїжджає з Вугледара?
Використовуючи маску ліберальності Шендерович, Биков та інші “хороші росіяни” спотворюють українські меседжі, називаючи їх агресивними, емоційними, не раціональними. Саме вони приписують українцям “ксенофобію” і натякають на вторинність, меншовартість. І всі ці негативні меседжі російські “інтелектуали” несуть у світ, вдягнувши костюм дисидентів. Агресію своєї ж країни, натомість, спихують виключно на владу рф, але ніяк не на самих росіян, бо вони ж бо “нічого зробити не можуть”.
Колишній Времівський виступ, межа Донецької і Запорізької областей. Тут точаться найактивніші бойові дії, тут найбільше просунулися в наступі Збройні сили України. Комбриг 35-ї бригади морської піхоти імені Михайла Остроградського Юрій Андрієнко вручає нагороди бійцям, які відзначилися під час штурму села Старомайорське.
Операція зі звільнення Старомайорського тривала більше тижня - бої за кожну хату, кожен підвал. Українські підрозділи зазнали болючих втрат, зокрема і під час "зачистки" населеного пункту. В одному з таких "мурашників" загинув один із найкращих штурмовиків - командир відділення 35 обрмп В'ячеслав Імангулов "Бандит".
Зрештою силам оборони України вдалось видавити росіян за межі села. Офіційно про звільнення Старомайорського командування повідомило 27 липня. Але росіяни і далі намагаються його повернути. Адже село має стратегічне значення як для нас, так і для окупантів.
"Це дуже важливий для них (росіян) район, далі в них уже йде славнозвісна укріплена "лінія Суровікіна". Але, ви ж розумієте - там вони хоч і копають далі, але не будуть дуже довго сидіти, коли ми почнемо на них натискати. У нас уже відкривається висота для цього, для нашої артилерії", - каже офіцер Богдан із 35-ї бригади.
У броньованій турецькій машині "Кірпі" ми виїжджаємо на евакуацію підрозділу, який займає позиції на околицях Старомайорського. По дорозі поруч із нами - "прильоти" двох керованих авіабомб. Із села нам потрібно забрати пораненого бійця Олексія, на якого безпілотник скинув два ВОГи, та ще деяких бійців.
Морські піхотинці розповідають на камеру про бої на цій ділянці фронту, свої поранення та сподівання.
86 років з початку "Великого терору" в Україні. Лесь Курбас, Григорій Косинка, Євген Плужник, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Микола Хвильовий, Антін Крушельницький, Микола Куліш - всього за одне десятиліття в України з'явилося стільки обдарованих митців, що цього могло вистачити на декілька поколінь. Але більшість з них були або розстріляні, або відправлені на каторгу до Сибіру. Роки йдуть, цілі росії не змінюються.
Хвостаті друзі на війні мають насичене фронтове життя. Їхнє бойове завдання — забезпечувати надійний захист від мишей. Відважні вусаті та хвостаті борці з гризунами у вільний від служби час здатні бути енергонезалежними грілками для армійців ))
Юрист за освітою, громадський активіст за покликанням, засновник ГО "Експертний корпус", фанат історії, у цивільному житті він - начальник відділу Українського інституту національної пам'яті. У війні - учасник першої кампанії на посаді замполіта батальйону в 55 оабр, а з 2022 року - командир 3-ї роти 206-го батальйону 241-ї київської бригади територіальної оборони ЗСУ. Це Роман Кулик "Вікінг".
У 2022-му його підрозділу не вистачило лише кілька тижнів, щоб увійти у звільнений Херсон. Стрілецьку роту Кулика вивели на відновлення, потім - на російський кордон у Харківську область, звідти - одразу на Бахмут.
За рік, що минув, Вікінг зазнав двох поранень. Рота втратила в боях шість чоловік загиблими, понад два десятки бійців були поранені.
Пройшовши пекло Бахмутського напрямку, Роман перетворився на справжню "людину війни" та розгубив значну частину колишнього оптимізму. Але при цьому залишився людяним командиром нового покоління, для якого збереження життів своїх підлеглих - на першому місці. Недарма на відновленні Кулик став героєм соціальної реклами Українського ветеранського фонду "Ветерани різні - перемога одна", і його портрет можна побачити на білбордах та лайтбоксах у багатьох містах України.
Розмову, яка лягла в основу цього інтерв'ю наприкінці квітня, Кулик відкладав на самий кінець 10-денної відпустки. Але насправді йому було дуже важливо виговоритись. Розповісти не лише про пережите і втрачене, а й про дещо значно більше. Адже фактично Вікінг виміркував власну офіцерську філософію, якщо хочете - відшліфував моральний кодекс командира роти на полі бою.
У першій частині інтерв'ю ми говоримо про стан підрозділу тероборони на нинішньому етапі великої війни, моральне вигоряння та фізичний надлом фронтовиків, важливі оргмоменти, а також бойові дії на Вовчанському напрямку.
На Півдні, де українська армія третій місяць веде наступ на позиції росіян, однією з найбільших проблем стали мінні поля. Військові порахували, що на один квадратний кілометр тут вздовж ліній фронту припадає півтори тисячі мін.. Росіяни мінують поля не лише попереду своїх позицій, а й дистанційно мінують шлях позад українськими штурмовиками. Від таких мін українська війська вже підриваються на броні, думаючи, що мін тут вже немає.
Сапери в цій новій фазі війни — і на вагу золота, і ціль номер 1. Бо вони розміновують для штурмовиків і піхоти стежки, відтак дороги вже для бронетехніки. Тому росіяни, намагаючись зупинити український наступ, спочатку намагаються виявити і знешкодити сапера. Уявіть, що таке потрапити під мінометний обстріл на мінному полі — з цим постійно стикаються військові сапери.
Західні експерти і партнери все частіше критикують українське командування за повільність нашого наступу, але сапери пояснюють: у такій справі як розмінування — спішити не можна. Поспішаєш — вбило.
У першу неділю серпня в Україні відзначають день Повітряних Сил Збройних Сил України.
Свято відзначається згідно з Указом Президента України від 27 червня 2007 року у першу неділю серпня.
Історія світової авіації тісно пов’язана з українською землею. Тут творили конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський, засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич, творець бойових ракет Олександр Засядько. Українцями були літакобудівники Ігор Сікорський та Дмитро Григорович. Безстрашні українські льотчики-аси Костянтин Арцеулов і Володимир Дибовський першими навчилися виводити літаки з вільного падіння штопором. Пілот Євграф Крутень заклав підвалини тактики винищувальної авіації, на які спираються і сьогоднішні прийоми повітряного бою.
Зараз Повітряні Сили Збройних Сил України включають до свого складу не тільки повітряні, а й протиповітряні компоненти, серед яких знаходяться зенітно-ракетні комплекси та радіотехнічні війська, а також ряд спеціальних війск..https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3744885-olesuk-privitav-zahisnikiv-ukrainskogo-neba-z-dnem-povitranih-sil-zsu.html?fbclid=IwAR0oAmnRi067JeseAsddoB-ipNEFZVfufKiu01RJ1gxqjbTMMeD3qHJDchM
9 год ·
росіяни знищують те, що дає змогу жити.
Вечір. Центр переливання крові на Харківщині. Пряме влучання російської керованої авіаційної бомби.
Центри крові, як і лікарні, пологові та амбулаторії мають бути захищені Женевськими конвенціями. Але, на жаль, для звірів та терористів жодні правила не писані.
Рятувальники та медики продовжують працювати на місці удару. Попередньо, є поранені та загиблі.