Трагедія Маріуполя в одному ряду з іншими найбільшими злочинами в історії людства.
16 березня – річниця одного з найбільших терактів, які здійснила Росія в Україні. У цей день російський літак скинув дві надпотужні (ймовірно 500-кілограмові) бомби на будівлю Маріупольського драмтеатру. Убивць не зупинив великий напис «Дети» на площі перед будівлею. У результаті загинули сотні мирних мешканців, які шукали там порятунок з надією, що театр ніколи не стане об’єктом для нападу. https://glavcom.ua/publications/mariupolskij-dramteatr-rik-potomu-realnij-zlochin-ta-strashni-fejki-rashizmu-914675.html
Дивовижна історія порятунку та ще одне підтвердження злочинних дій росіян стосовно українських полонених. Під час зачистки позицій у районі Бахмута наші бійці в підвалі одного з будинків знайшли полоненого побратима. Ним виявився військовослужбовець Олексій Гордєєв. Олексій був поранений, а в підвалі знаходився з тілами загиблих товаришів по службі. Він пролежав в льосі серед убитих і тяжко поранених побратимів 42 дні. Чоловік харчувався крихтами і пив воду з калюж. За півтора місяці він схуд з 80 до 42 кілограмів.
Авдіївка на Донеччині - місто привид. В останні тижні його нещадно нищить ворожа авіація. Як живуть місцеві, показали правоохоронці з евакуаційної групи "Білий Янгол". Цього разу вони приїхали до Авдіївки, щоб вивезти звідти маленьку дівчину Дарину з родиною.
Друга робота з документального циклу “Воєнна розвідка України: на морі, у небі, на землі” присвячена деокупації стратегічно важливого для безпеки у Чорному морі острова Зміїний.
Почули крики про допомогу та голими руками вирили тунель, через який із квартири, яку зруйнувала російська ракета, витягли вагітну жінку та її чоловіка. Як проходила рятувальна спецоперація сьогодні журналістам розповіла постраждала 27-річна Анна Купрієнко.
Коли біль накопичується так, що починає виплескуватися з усіх закутків підсвідомості, я просто набираю кілька гільз і їду в гравіювальну майстерню.
Пишу подяки.
Від військових - дітям.
Знаєте, якось трохи відпускає.
Сьогодні стало відомо, що вчора загинув співробітник мого Інституту фізики НАН України.
Науковий співробітник, на секундочку.
Це вже не молодший науковий, але ще не старший.
Але молодий і перспективний.
З відділу фізики біологічних систем, уявіть.
Це там де сувора краса фізики перетинається з красою життя біології в усіх їхніх проявах.
І Ви то перспективні ліки отримуєте, то краще розумієте якісь процеси в клітинах.
В живих клітинах.
Росіяни вбили Володимира Федорова.
Він був дуже молодий і Вікіпедія про нього, на жаль, не знає нічого, та й журналістам він був поки невідомий, тому сфотографував Вам некролог з дошки оголошень в Інституті.
А от про іншого науковця - Юрія Коваленка - якого теж росіяни вбили 14 березня, відомо багато.
Коли росіянські науковці скиглять про русофобію, що розгорнулася для них по всьому світу (повірте, є такі сторінки і пабліки, де ці стєнанія стоять до неба, але ну їх до бісової матері), вони постійно кажуть про "науку внє палітікі".
Про те, що вчені росії проти війни і не можна їх карати за то, що робить путін.
І, навіть, карати за то, шо робить глибинний російський народ.
Ну, власне, ось вона - наука внє політікі.
Написана на відстріляних гільзах, якими валили по російських позиціях люди, яким купували тачки чи заправляли сотні літрів палива інші люди, імена дітей яких на цих гільзах написані.
І все заради того, щоб українських науковців не вбивали на їхній же землі.
Щоб взагалі нікого тут в Україні не вбивали.
У мене багато гільз.
Тихенько дзенькають на підлозі у поворотах.
Сірі, золотаві, закопчені, різних калібрів.
І їх ставатиме все більше.
Майте тихий вечір.
апдт. Сила фейсбуку допомогла знайти статтю про Володимира Федорова. Дякую Kyrylo Pyrshev
Не можна не помітити, як людей радує статистика ліквідованих окупантів. Часто, дивлячись на цифри, люди вдаються до романтизації війни. А тому зверніть увагу на одну просту річ.
Наприклад, за 15 березня було відбито 75 ворожих атак. Це скільки? Це приблизно три атаки на годину. Тобто, один штурм на 20 хвилин. Тобто, поки середньостатистична людина пила каву, або милася, або робила покупки в магазині, сили оборони відбили більше, ніж одну атаку. І дається це все дуже великою ціною. Ймовірно, чергова атака терористів була відбита поки ви це читали. Не романтизуйте війну.
НЕ СЦЯТЬ
Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав міжнародні ордери на арешт президента росії, а також уповноваженої з прав дитини росії. Їх звинувачують в незаконній депортації населення та дітей з території України до росії.
Їх називають очима в небі, але їх очі постійно прикуті до маленького моніторчику контролера дрону. Вони постійно шукають ворога і фільмують результати бойової роботи, тим самим фіксуючи історію цієї війни та повідомляючи суспільство про наші успіхи на передовій. Вони зберігають життя розвідникам на спостережних постах і підвищують ефективність стрільби в десятки разів.
«Ефект присутності» - повнометражний документальний фільм про роботу військових журналістів ЦТРС МО під час повномасштабного вторгнення росії. Бої за "ворота до Києва" село Мощун, перший день звільнення Бучі, оборона міст Лисичанськ та Сєверодонецьк, обстріл Краматорського вокзалу, робота з Himars, звільнення населених пунктів Луганщини - про це та багато іншого у фільмі розповідають безпосередні учасники тих подій - військові журналісти. Фільм присвячується пам'яті військового журналіста, майора Олексія Чубашева. Широкий загал знав Олексія насамперед як автора та ведучого першого в Україні військового реаліті-шоу «Рекрут UA». У 2021 році Олексій звільнився в запас, але з початком повномасштабного вторгнення повернувся на службу. У червні 2022 року, у розпал найгарячіших боїв за Сєвєродонецьк під час виконання бойового завдання Олексій Чубашев загинув. У фільмі вперше для широкого загалу продемонструються ексклюзивні кадри з останнього бою Олексія Чубашева.
За тиждень полону бізнесмен і викладач Олег Москаленко втратив пальці на руках та ногах, частину стопи, а також переніс інсульт. Загарбники катували його і намагалися зламати, а коли зрозуміли, що все марно, викинули в лісі.
День, коли вдалося натрапити на український блокпост, Олег тепер вважає другим днем народження. Його одразу відправили до реанімації, а коли лікарі поставили на ноги, чоловік дав свідчення в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі.
Владлен Мараєв – український історик та відеоблогер. Сфера його наукових інтересів – це історія кінця ХІХ- початку ХХ століття, Українська революція 1917-1921 років. Широкому загалу Мараєв відомий як автор популярного україномовного Youtube-каналу “Історія без міфів” (@IstoriyaBezMifiv) із 640 тисячами підписників. В інтерв’ю “Українській правді” історик розвінчує російські наративи про “братські народи”, пояснює, чому Путіна варто порівнювати з Гітлером і Сталіним, попереджає, що Росія не зможе викорінити свою імперськість, аналізує, чим Богдан Хмельницький подобається Зеленському. А також озвучує найбільші виклики для України після перемоги.
16 березня – річниця одного з найбільших терактів, які здійснила Росія в Україні. У цей день російський літак скинув дві надпотужні (ймовірно 500-кілограмові) бомби на будівлю Маріупольського драмтеатру. Убивць не зупинив великий напис «Дети» на площі перед будівлею. У результаті загинули сотні мирних мешканців, які шукали там порятунок з надією, що театр ніколи не стане об’єктом для нападу. https://glavcom.ua/publications/mariupolskij-dramteatr-rik-potomu-realnij-zlochin-ta-strashni-fejki-rashizmu-914675.html
Дивовижна історія порятунку та ще одне підтвердження злочинних дій росіян стосовно українських полонених. Під час зачистки позицій у районі Бахмута наші бійці в підвалі одного з будинків знайшли полоненого побратима. Ним виявився військовослужбовець Олексій Гордєєв. Олексій був поранений, а в підвалі знаходився з тілами загиблих товаришів по службі. Він пролежав в льосі серед убитих і тяжко поранених побратимів 42 дні. Чоловік харчувався крихтами і пив воду з калюж. За півтора місяці він схуд з 80 до 42 кілограмів.
І на актуальну тему )
Авдіївка на Донеччині - місто привид. В останні тижні його нещадно нищить ворожа авіація. Як живуть місцеві, показали правоохоронці з евакуаційної групи "Білий Янгол". Цього разу вони приїхали до Авдіївки, щоб вивезти звідти маленьку дівчину Дарину з родиною.
Друга робота з документального циклу “Воєнна розвідка України: на морі, у небі, на землі” присвячена деокупації стратегічно важливого для безпеки у Чорному морі острова Зміїний.
Anton Senenko
Коли біль накопичується так, що починає виплескуватися з усіх закутків підсвідомості, я просто набираю кілька гільз і їду в гравіювальну майстерню.
Пишу подяки.
Від військових - дітям.
Знаєте, якось трохи відпускає.
Сьогодні стало відомо, що вчора загинув співробітник мого Інституту фізики НАН України.
Науковий співробітник, на секундочку.
Це вже не молодший науковий, але ще не старший.
Але молодий і перспективний.
З відділу фізики біологічних систем, уявіть.
Це там де сувора краса фізики перетинається з красою життя біології в усіх їхніх проявах.
І Ви то перспективні ліки отримуєте, то краще розумієте якісь процеси в клітинах.
В живих клітинах.
Росіяни вбили Володимира Федорова.
Він був дуже молодий і Вікіпедія про нього, на жаль, не знає нічого, та й журналістам він був поки невідомий, тому сфотографував Вам некролог з дошки оголошень в Інституті.
А от про іншого науковця - Юрія Коваленка - якого теж росіяни вбили 14 березня, відомо багато.
Археолог. Історик. Розкопав Батурин.
Ось Вам хороша стаття про нього https://novynarnia.com/.../lyudyna-legenda-u-bytvi-za.../
Коли росіянські науковці скиглять про русофобію, що розгорнулася для них по всьому світу (повірте, є такі сторінки і пабліки, де ці стєнанія стоять до неба, але ну їх до бісової матері), вони постійно кажуть про "науку внє палітікі".
Про те, що вчені росії проти війни і не можна їх карати за то, що робить путін.
І, навіть, карати за то, шо робить глибинний російський народ.
Ну, власне, ось вона - наука внє політікі.
Написана на відстріляних гільзах, якими валили по російських позиціях люди, яким купували тачки чи заправляли сотні літрів палива інші люди, імена дітей яких на цих гільзах написані.
І все заради того, щоб українських науковців не вбивали на їхній же землі.
Щоб взагалі нікого тут в Україні не вбивали.
У мене багато гільз.
Тихенько дзенькають на підлозі у поворотах.
Сірі, золотаві, закопчені, різних калібрів.
І їх ставатиме все більше.
Майте тихий вечір.
апдт. Сила фейсбуку допомогла знайти статтю про Володимира Федорова. Дякую Kyrylo Pyrshev
https://zahid.espreso.tv/u-lavakh-egeriv-boyovim-medikom...
Тарас Білка https://t.me/pizdakatsapam/2274
Не можна не помітити, як людей радує статистика ліквідованих окупантів. Часто, дивлячись на цифри, люди вдаються до романтизації війни. А тому зверніть увагу на одну просту річ.
Наприклад, за 15 березня було відбито 75 ворожих атак. Це скільки? Це приблизно три атаки на годину. Тобто, один штурм на 20 хвилин. Тобто, поки середньостатистична людина пила каву, або милася, або робила покупки в магазині, сили оборони відбили більше, ніж одну атаку. І дається це все дуже великою ціною. Ймовірно, чергова атака терористів була відбита поки ви це читали. Не романтизуйте війну.
НЕ СЦЯТЬ
Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав міжнародні ордери на арешт президента росії, а також уповноваженої з прав дитини росії. Їх звинувачують в незаконній депортації населення та дітей з території України до росії.
Їх називають очима в небі, але їх очі постійно прикуті до маленького моніторчику контролера дрону. Вони постійно шукають ворога і фільмують результати бойової роботи, тим самим фіксуючи історію цієї війни та повідомляючи суспільство про наші успіхи на передовій. Вони зберігають життя розвідникам на спостережних постах і підвищують ефективність стрільби в десятки разів.
Оператори дронів. Фоторепортаж про «дроноводів» 93-ї бригади Холодний Яр з Бахмуту.
«Ефект присутності» - повнометражний документальний фільм про роботу військових журналістів ЦТРС МО під час повномасштабного вторгнення росії. Бої за "ворота до Києва" село Мощун, перший день звільнення Бучі, оборона міст Лисичанськ та Сєверодонецьк, обстріл Краматорського вокзалу, робота з Himars, звільнення населених пунктів Луганщини - про це та багато іншого у фільмі розповідають безпосередні учасники тих подій - військові журналісти. Фільм присвячується пам'яті військового журналіста, майора Олексія Чубашева. Широкий загал знав Олексія насамперед як автора та ведучого першого в Україні військового реаліті-шоу «Рекрут UA». У 2021 році Олексій звільнився в запас, але з початком повномасштабного вторгнення повернувся на службу. У червні 2022 року, у розпал найгарячіших боїв за Сєвєродонецьк під час виконання бойового завдання Олексій Чубашев загинув. У фільмі вперше для широкого загалу продемонструються ексклюзивні кадри з останнього бою Олексія Чубашева.
За тиждень полону бізнесмен і викладач Олег Москаленко втратив пальці на руках та ногах, частину стопи, а також переніс інсульт. Загарбники катували його і намагалися зламати, а коли зрозуміли, що все марно, викинули в лісі.
День, коли вдалося натрапити на український блокпост, Олег тепер вважає другим днем народження. Його одразу відправили до реанімації, а коли лікарі поставили на ноги, чоловік дав свідчення в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі.
Владлен Мараєв – український історик та відеоблогер. Сфера його наукових інтересів – це історія кінця ХІХ- початку ХХ століття, Українська революція 1917-1921 років. Широкому загалу Мараєв відомий як автор популярного україномовного Youtube-каналу “Історія без міфів” (@IstoriyaBezMifiv) із 640 тисячами підписників. В інтерв’ю “Українській правді” історик розвінчує російські наративи про “братські народи”, пояснює, чому Путіна варто порівнювати з Гітлером і Сталіним, попереджає, що Росія не зможе викорінити свою імперськість, аналізує, чим Богдан Хмельницький подобається Зеленському. А також озвучує найбільші виклики для України після перемоги.