Найщиріші вітання всім небайдужим до цього чудового клаптика землі серед Індійського океану – Шрі Ланки! Відразу зауважу, що ми з дружиною не розбещені «олінклюзівами» Єгипту та Туреччини, а усі відпустки гріли боки на піску та гальці Чорноморського узбережжя під надокучливі викрики торгашів: «креветки-мидии-рапаны, сладкая медовая пахлава…», тому на роль експертів не претендуємо, але якщо комусь буде цікава думка пересічного туриста, тоді прошу… Аналіз витрат на минулорічний відпочинок з сім’єю «під Одесою» призвів до висновку: досить піднімати економіку країни (радше окремих її жадібних та ненаситних «бізнесюків») за рахунок власного гаманця! І ми вирішили влаштувати собі зимовий пляжний відпочинок на більш тепліших та південніших узбережжях. Із варіантів розглядались: Єгипет (куди ж без нього), Індія, Таїланд та Шрі Ланка. Нестабільна політична ситуація на Близькому сході поставила хрест на наших сподіваннях побачити найближчим часом чахлого «кемела» з бедуїном на фоні пірамід та на можливості відвідати Єрусалим. Індія і Тай відпали якось самі по собі. Зупинили свій вибір на Цейлоні, про що, до речі ані трішечки не пошкодували. Отож: квитки, ваучери, страховки, Бориспіль, злі працівники рідної «таможні», затримані на півтори години рейси Флай Дубай, майже 10-годинний переліт з пересадкою без «шарової» їжі, води та забороною цигарок… І от нарешті Коломбо! Відірвана ручка на валізі, чимала дорожня сумка ретельно утрамбована працівниками аеропортів до розмірів ручної поклажі, 70 «американських гривень» за візи, штампи у паспортах… «Аюбован» (традиційне сингальське привітання), Шрі Ланка! Як і усі «просунуті» туристи міняємо гроші в аеропорту уже біля самого виходу (курс – 124,36 рупій (далі – просто р.) за 1 дол.), купуємо картку місцевого мобільного оператора «Mobitel» за 1000р. (850р. падає на рахунок). До речі хвилина розмови з рідним Київстаром близько 2 грн. на наші гроші, а не 1,25 грн. як писали у форумах. Можливо у іншого оператора «Dialog» і дешевше – не знаю. Білозубий сингал з табличкою з назвою нашого туроператора люб’язно запрошує приєднатись до чималої групи таких же як і ми «бледнолицых» та знесилених туристів. Виходимо усією юрбою з приміщення аеропорту ліворуч і попадаємо у зовсім інший світ: тепле, в міру вологе повітря, нові звуки, нові запахи, нові птахи та рослини…Караван із нав’ючених, стомлених, але не зломлених туристів, що прямує до автобусів для подальшого трансферу. Допоки триває розподіл між автобусами та погрузочно-посадочна метушня, встигаю перекурити. Доки курив, місцеві двічі стріляли цигарки. Одного пригостив, іншого послав. Обидва пішли начебто вдоволені. Беззубому ланкійцю у білій сорочці та піджаку, який намагався допомогти погрузитись у автобус, вимагаючи за це 1000 р., також нічого не обломилось. Нарешті рушили. Під звуки дискотечних хітів 70-80-х милуємось краєвидами околиць Коломбо. Утрамбовані до стану кільки пасажирами рейсові автобуси із відкритими дверцятами злегка приторможують біля імпровізованих зупинок, щоб забезпечити пасажирообмін, при цьому майже всі періодично тиснуть на клаксони. Лівосторонній рух, метушливі тук-туки, на вулицях жінки у сарі та чоловіки у спідницях (саронгах), пальми з кокосами, банани, нетрі та якийсь суцільний базар – ось вона - азійська екзотика! Більше двох годин їхали цими міськими джунглями до в’їзду на автобан Коломбо – Галле (для цікавих проїзд – 400 р., дозволена швидкість 100 км./год., а відстань, здається, 116,5км.). На вимогу туристів робимо зупинку біля якогось досить цивілізованого торгового центру. Там нашвидкуруч випиваємо по філіжанці кави, поповнюємо запаси води і далі в дорогу. Живописна флора вкотре переконує про правильний вибір місця відпочинку - Цейлон! Із представників місцевої фауни була замічена пара павичів обабіч дороги та «праздношатающиеся» корови. І от на світлофорі біля повороту на Когаллу ми вперше побачили те, заради чого пролетіли майже 7000 км. – його величність Індійський океан!!! Ще хвилин 20 маневрування між наглими, але не дуже розторопними тук-туками і ми на місці – готель Club Koggala Village (далі – ККВ). На рецепшині привітна молода сингалка у сарі просить нас заповнити якісь папірці, тим часом бармен пригощає фрешем, а в якихось 20-30 метрах від нас шумить океан… Презентуємо люб’язній дамі ручку з логотипом якогось вітчизняного ТОВ…Лтд., що завалялась із якихось минулорічних перемовин із тим же таки ТОВ та тонко натякаємо, що «ві вонт оушен в’ю». Дама із посмішкою запевняє, що буде вам «і оушен і в’ю». Хвилин за 15, уладнавши усі формальності, ми з ключем у руках гордо прямуємо за молодим хлопчиною (знову ж таки у спідниці), який тягне наші валізи до запропонованого номера на 2 поверсі основного корпусу. Відразу ж зауважу, що із номерів на 2-му поверсі океану практично не видно, тому замкнувши речі у номері, ми із хлопчиною, який нас супроводжував, повертаємось на рецепшин та знову пристаємо до дамочки: давай нам «оушен в’ю», бо басейн «в’ю» нам не подобається, і взагалі ми б не заперечували переселитись у бунгало. Вона нам чемно повідомила, що проживання у бунгало коштує дорожче (на 15 дол. за добу). Наші намагання збити ціну не мали успіху, і тому ми погодились подивитись номер на 3-му поверсі, який нас повністю влаштував, причому без додаткових витрат, якщо не враховувати презентованої ручки і шоколадки, яку ми потім їй віднесли, та якихось рупій хлопчині, що допомагав тягати наші речі туди-сюди. Щодо номера: було вже багато разів написано і про бетонні, величезного розміру ліжка, і досить велику лоджію, і слабенький напір води у душі…, тому не буду на цьому зупинятись. Був у номері невеличкий холодильник, телевізор, який нами вмикався лише 1 раз просто для перевірки його дієздатності, кондиціонер та вентилятор на стелі, зручні дерев’яні меблі, а головне - вид на океан, басейн і пальми «ліпота-а» - ось воно наше помешкання на найближчі 10 днів! Тепер власне щодо самого готелю: Персонал: Завжди привітний, але інколи трішечки лінивий. У кожної категорії персоналу своя уніформа: жінки на рецепшині у однакових сарі, чоловіки – у темних штанях та білій сорочці, прибиральники – у однакових спідницях, охоронці – у формі на кшталт військової, а технічний персонал у темних робах. Прибиральник, якого ми між собою охрестили «Зубастик» завжди крутив якісь фігурки на ліжку та приємно посміхався при зустрічі, намагаючись порадувати нас якоюсь російською фразою на кшталт «как д’єла, здравствуйте, прів’єт…». Зазвичай залишали 40 р. та пару цукерок, але і без залишених подарунків посмішка при зустрічі була не менш білозуба, а ліжко прикрашали живі квіти та усілякі фігурки. У нашому номері якось зламався був кондиціонер. Наші сигнали про даний казус були почуті тільки на третій день, і це при тому, що говорили спочатку «Зубастику», а потім двічі на рецепшин. Пішли якось подивитись на бунгало (у які нам пропонували на рецепшині переїхати за 15 дол. на добу). Підійшли до якогось мабуть менеджера (у штанях (не у спідниці) та білій сорочці) і попросили показати номер. Він люб’язно показав бунгало і каже: «20 долл. за добу і можете переїхати.» Ми йому: «На рецепшині ж казали 15», а він сміється і каже: «Іц май литл бізнес» - отакі вони ланкійці. Трішечки почав був діставати один охоронець, якого я якось пригостив цигаркою, то він почав мене переслідувати: іду…нікого не чіпаю, раптом із-за рогу він з вишкіреними зубами: «Хай, містер, або сер» і давай усілякими жестами та мімікою показувати, що вуха уже розпухли до розміру дебелого вареника з сиром і якщо я не дам йому цигарки, то він «відкинеться» тут же на місці у жахливих конвульсіях, а гірка доля його осиротілих діточок буде на моєму сумлінні! Щоправда, опісля таких пригощань ми могли залишати свої речі біля лежаків (і робили це!), вештатись у своїх справах, і цей сер’юріті безвідлучно стояв на їх варті (щоправда, за додаткову цигарку потім). Неприємне враження залишилось і від спілкування з гідом Іриною. Нам навіть забули повідомити про зустріч у день приїзду, а усі організаційні питання доводилось вирішувати самотужки. Але були і приємні несподіванки. Ми з дружиною полюбляли ранесенько поплавати у басейні. І от одного разу, доки ми хлюпались, двоє хлопців із персоналу у якихось темних робах зривали кокоси із пальм біля басейну. Коли ми, наплававшись, прямували у номер один із них підійшов і пригостив нас кокосом. На наше логічне запитання «хав мач?» він відповів що нічого не треба, бо це презент. А в цілому персонал (як і ланкійці загалом) дуже привітний, в міру нав’язливий та люб’язний. Харчування: Ми брали тур із сніданками та вечерями. Асортимент страв достатній, щоб наїстися. Особливо порадували фрукти, соки, супчики, омлети, десерти. За всі 10 днів мій «гастрит зі стажем» жодного разу не дав про себе знати, хоча я інколи і дозволяв собі скуштувати досить пікантні та гострі страви. Щоправда діставали наглі ворони на відкритій терасі, які (мабуть із міркувань турботи про наші фігури) наполегливо та завзято крали залишену без нагляду їжу. Обідали зазвичай фруктами, креветками, які заказували у бічбоїв або у невеличкому кафе-ресторані з непоганим асортиментом морепродуктів, приємними цінами та смачною кухнею відразу за «Коггала біч» (із прапорами різних країн, у т.ч. Українським!!!). До речі, самі смачні креветки були у бічбоя з дивним для нас ім’ям Баба з наголосом на другій літері «а». У однієї пари вийшов невеличкий анекдотичний випадок із цим бічбоєм: дружина виявила у чоловіка в телефонній книзі абонента Баба із ланкійським номером телефону. Розлючена жінка із криками: «Ти вже і тут собі бабу знайшов!!!» вчинила ретельний допит підозрюваного. Ситуація звичайно прояснилася, але такий факт мав місце. Ми постарались перепробувати всі екзотичні фрукти, які там вирощують. Скуштували навіть соусеп, дуріан (можна їсти) та плід хлібного дерева (можна покуштувати щойно розрізаний, а вже через якихось пів години він починає смердіти гірше ніж дуріан – нам не сподобалось). Дуже сподобались ананаси, манго, папайя, рамбутан…. Багато фруктів привезли із собою додому (у багажі!). В аеропорту ніхто нічого не перевіряв. Головне, щоб у ручній поклажі не було фруктів, а в багаж - можна. Пляж, океан: Океан неможливо описати словами. Його треба побачити і відчути, щоб зрозуміти всю цю велич і красоту!!! Пляж біля готелю також чудовий: великий, досить чистий, мало народу. Навпроти головного корпусу ККВ немає нормального виходу на пляж, і тінисту місцину там знайти проблематично, а зі сторони готелю Фортесс починається кораловий риф, тому ми зазвичай загорали під пальмами біля перших бунгало Коггала біч (далі – КБ) там же і купались. Якщо хотілось поплавати у спокійній воді, то ходили в лагуну біля Фортесса, але інколи там бувало багато місцевих, які нас відверто розглядали, а бути предметом прискіпливої уваги не дуже приємно. Зате біля лагуни є можливість познайомитись із морською фауною Індійського океану: безліч яскравих і строкатих рибок та крабів, бачили навіть чималу мурену. Один раз з’їздили в Унаватуну. Чудова лагуна зі спокійним океаном, де можна досхочу поплавати (до речі там дуже стрімко починається глибина – якихось пару метрів і вже дна не відчуваєш). Після майже безлюдного пляжу Коггали Унаватуна нам видалася схожою на Ялтинську набережну у серпні - безліч якихось дайвінг-центрів, хостелів, кафешок, пляжних торговців та відпочивальників. Бічбої: Біля готелю на пляжі постійно тусується 5-10 місцевих, які називають себе бічбоями. На територію готелю вони не заходять – їм заборонено. Самі відомі із них: Джамінго, Чінтака, Баба… Джамінго добре розмовляє по-російськи, але наглий та не надійний. Ми з ним не спілкувалися, але судячи із відгуків відпочивальників, які заказували у нього екскурсії, не варто з ним мати справу – гроші бере чималі, але із обіцяних відвідин пам’яток та визначних місць чітко дотримується тільки маршруту по «прикормлених» крамничках та ресторанчиках. Баба самотужки вивчає російську мову, можна у нього заказати смачні креветки, але знайомі, які заказували у нього поїздку у джунглі та на водоспади, залишились невдоволені. Ми ж, начитавшись відгуків в Інтернеті, спілкувались з Чінтакою – приємним молодим хлопцем з непоганою російською (навіть читає по-російськи!) та власним тук-туком. Хоча «жучара» він той ще і я інколи називав його «Чортяка», проте досить відповідальний та порядний, дотримувався усіх своїх обіцянок (щоправда інколи із запізненнями, оскільки дуже поважає українську горілку), але справу з ним мати можна. Ми їздили з ним в Галле, Унаватуну, він організовував нам поїздку в Сігірію та Дамбуллу, міняли у нього нашу горілку на їхній червоний ром «Calipso»… Варто зазначити, що нас (іноземних туристів) бічбої розподіляють між собою без нашої на те згоди. Так, коли ми захотіли поїсти креветок та підійшли до Баби, то він нам відмовив: «Ти друг Чінтаки, а у мене маленькі діти і мені не потрібно проблем з ним». Так що, панове, Ланкійська пляжна мафія таки існує!!! Поїздки та екскурсії: Як я уже і говорив, Ланкійське сонце хоч і приємне та на перший погляд лагідне, проте дуже підступне (потрібен крем від засмаги, причому зі стартом від 30). І щоб до кінця відпочинку не перетворитись на дві шкварки, ми намагались чергувати пляжний відпочинок з поїздками та екскурсіями, тим паче, що подивитись на Цейлоні є на що! Ми люди легкі на підйом та цікаві до усього нового та екзотичного, тому – уперед до нових вражень! Поїздка в Галле: Їздили на тук-туці з Чінтакою. По дорозі заїхали в сад спецій (фактично приватний будинок з невеличкою присадибною ділянкою, густо засадженою усілякими екзотичними рослинами на березі озера Коггала). Екскурсія зводилась до того, що екскурсовод тикав пальцем на рослину і на ломаній англійській коментував: манго, бананас… А коли зайшли у хащі якихось папай, то він почав плакатись, що грошей за ці екскурсії йому майже не платять, а сім’ю кормити треба. Від вдячних Українських екскурсантів, тобто від нас, отримав за свої зусилля 100 р., чому був неймовірно радий. Потім нас завели у якусь кімнатку із дерев’яними лавками та купою якихось баночок на столах, де нам запропонували чай, від якого ми відмовились, і почали презентацію своєї продукції: ефірні масла, креми тощо. Ми обломали цього доморощеного марчендайзера заявою, що нас абсолютно не цікавлять усілякі креми, які позбавлять нас геть від усіх болячок. Вибрали із запропонованого каталогу якісь ефірні масла, корицю і ще якогось краму, подарували чергову ручку, за що отримали бонус у вигляді безкоштовних «вонючих паличок», привітно попрощались і поїхали далі. По дорозі побачили дикого мангуста, який ліниво та не дуже лякливо переходив дорогу, ледь не втрапивши під колеса нашого тук-тука. Наступна зупинка була на сувенірній фабриці дерев’яних виробів. Фабрикою виявився теж приватний будинок із столярною майстернею та демонстраційно-торгівельною залою у вигляді кімнати, заваленої усілякими дерев’яними фігурками. Прикупивши пару дерев’яних дрібничок на сувеніри (до речі, як потім з’ясувалося не за самою низькою ціною) ми рушили уже безпосередньо в Галле. У місті подивились їх знаменитий Голландський форт. Сама фортеця не вразила. Як на мене, то в Україні є не менш вражаючі витвори фортифікаційного мистецтва: Генуезька фортеця, Акерман у Білгороді-Дністровському, Кам’янець-Подільська фортеця… Хоча краєвиди із цієї фортеці відкриваються вражаючі. На території фортеці побачили заклинателя змій – бомжуватого вигляду чоловік, що розмахував якоюсь сопілкою перед двома граційними кобрами. Я звичайно не втримався, щоб не зробити пару знімків цього видовища. У якості винагороди за таке шоу заклинателю було запропоновано 100р., від яких він навідріз відмовився, запевняючи нас що це його робота і коштує це видовище 500р. Біла шкіра та «Nikon» на шиї мабуть вознесли мене в його очах в ранг як мінімум якогось олігарха. На мої «чемні» зауваження: «А не пішов би ти …?» адекватної реакції не послідувало. І він з цими кобрами попхався за нами, бубнячи при цьому «Іц май ворк! Гів мі 500р.». Щоб якось позбутися цього надокучливого «шоумена» було вирішено збільшити його гонорар до 200р. Він з явною неохотою взяв ці гроші та повернувся невдоволений на своє «робоче місце» у пошуках нових необачливих жертв. Потім ми відвідали ювелірний магазин «Douglas & Sons». Заворожуючої краси блакитні та зіркові сапфіри мабуть нікого не залишать байдужими. Окремий респект дуже чемному і уважному російськомовному продавцю Аміну. Поїздка в Матару та Дондру: Надивившись на майстерність кермувальників місцевих автобусів, ми вирішили також долучитись до цього екстриму та отримати свою порцію адреналіну, з’їздивши на самий південь острова на громадському транспорті. Отож, помах руки - і ми вскакуємо у перший же автобус до Матари. Тверді, дерев’яні сидіння, під стелею через весь салон протягнутий якийсь дріт, приєднаний до дзвіночка біля водія, і за той дріт хтось періодично смикає, повідомляючи про своє бажання вийти. Не автобус - шедевр Азійського автопрому часів Хрущовської відлиги. По салону, спритно маневруючи між пасажирами та сидіннями, ходить кондуктор. Вартість квитка до Матари, здається 48р. Даємо 100р. за двох, кондуктор довго пояснює англійською, що 4р. решти у нього немає, ми заспокоюємо його що «ноу проблем, іц ол райт» - всі вдоволені, їдемо та милуємося краєвидами. Оскільки решта пасажирів місцеві, то ми відразу ж стаємо об’єктами прискіпливої уваги (особливо дітей), які нас безсоромно розглядають та тицяють на нас пальцями. Трішечки адаптувавшись до ролі «живих експонатів антропологічного музею», посміхаємося у відповідь та намагаємось зосередитись на калейдоскопі пейзажів за вікном: нетрі ще й досі не відбудовані після останнього цунамі, кокосові та бананові сади, Буддистські храми та ступи, школярі у однакових білосніжних формах, слоненя, що ліниво плететься узбіччям, не слухаючись такого ж молодого погонича… Дорога до Матари (40-45км.) займає трохи більше години. На вокзалі розторопні тук-тукери пропонують за 700р. відвезти нас у Дондру, де розташована сама південна частина Цейлону та самий південний маяк острова. Відмовляємось від їх послуг та сідаємо в черговий рейсовий автобус до Дондри (близько 5км). Кілька хвилин у переповненому автобусі - і ось ми виходимо на зупинці біля величезного Буддистського храму помаранчевого кольору з такою ж величною статуєю Будди. Робимо кілька знімків на пам’ять, та швиденько покидаємо територію храму, оскільки на подвір’я висипала чимала юрба дітвори (мабуть після якихось релігійних занять у храмі) і почала з дитячою безпосередністю тицяти на нас пальцями, а бути постійним об’єктом прискіпливої уваги місцевих аборигенів уже трішечки набридло. Розпитуємо у місцевого «сек’юріті» як потрапити на «лайтхаус» та вирушаємо на відомий Дондрівський маяк. Доречі, дорога до маяка досить екзотична: періодично дорогу перебігають дикі мавпи, нелякані метрові варани ліниво сповзають з дороги ближче до парканів, щоб не втрапити під колеса чергового тук-тука, звуки падаючих з пальм кокосів, навколо бананово – кокосово – мангово – папаєві… хащі, обідране, босоноге хлопченя, що клянчить у білих туристів «ван долар». Хвилин 20 маневрування такою екзотикою вузенькими вуличками приватного сектору і ми біля кінцевої мети нашої подорожі - маяка. Територія охайна та засаджена кокосовими пальмами, на березі океану усамітнені місцеві молодята милуються красою набігаючих хвиль. Вражаюче красива місцина! Сам маяк височить на мисі та омивається з трьох сторін океаном. З однієї сторони берегова лінія утворює дуже мальовничу бухточку, але найбільш приголомшливі краєвиди відкриваються із оглядового майданчика на верхівці самого маяка, куди ми і полізли, заплативши за це по 500р. Затрачені зусилля та кошти були того варті!!! На зворотньому шляху ми піймали якогось тук-тукера, який за 300р. підвіз нас назад в Матару до автовокзалу. Біля автовокзалу розташований їхній місцевий харчовий базар, де ми і накупили собі багато фруктів за смішними цінами (ананаси – від 30 до 150р., манго – 30-50р., червоні банани, папая, соусеп, рамбутан, мангустін та ще безліч різної екзотики, назви якої я не пам’ятаю). Пробіглись місцевими крамничками, але нічого собі так і не купили. Находу заскочили у проїзжаючий автобус з підніжки якого кондуктор-зазивала несамовито волав «Галле, Галле». Трохи більше години тряски у «мобільній Ланкійській сауні» - і ми на місці. Стомлені, спітнілі, але щасливі. У нас склалось таке враження, що клімат у Матарі та Дондрі ще жаркіший, ніж у Коггалі, а це всього-на-всього якихось 50км. на південь. А люди, чим далі від туристичних центрів, тим дикіші. Так, у Матарі якісь школярки навіть нишком фотографували одна одну на телефон на моєму фоні, доки я перекурював біля чергової крамнички в очікувані своєї дружини. А загалом ця поїздка нам дуже сподобалась. Рекомендую усім охочим до нових вражень, не лінивим та невибагливим до комфорту туристам. Поїздка на Сігірію та Дамбуллу: Організовував поїздку Чінтака, бо спілкування із нашим готельним гідом Іриною з приводу організації такої екскурсії не вселяло надії на позитивний результат. У цю поїздку ми вирушили у компанії наших земляків (батько та донька), з якими познайомились на пляжі. Оскільки дорога за Ланкійськими мірками не близька, то виїхати домовились о 2-ій годині ночі, замовивши напередодні поїздки на рецепшині «ранні сніданки» в дорогу. Фактично без запізнення на територію готелю на новенькому мікроавтобусі приїхав Чінтака із своїм товаришем - водієм якого звали Геміні (приємний молодий чоловік, який не розмовляє російською, проте чудово спілкується англійською). Зручно влаштувавшись у кондиціонованому салоні «бусіка» та по дорозі висадивши Чінтаку (досипати), ми вирушили назустріч новим пригодам та враженням. П’ять годин їзди нічними дорогами Цейлону і ось ми (близько 7-ї ранку) на місці – мабуть самому вражаючому та видовищному пам’ятнику історії Шрі Ланки - Сігірії. Незважаючи на такий ранній час там уже вешталось кілька десятків таких же як і ми сонних туристів. Розім’явши кісточки та м’язи після нічного драйву та випивши по філіжанці кави біля якоїсь халабуди, що гордо називається Кафе, ми слідуючи вказівникам попрямували до кас із продажу квитків. Недалеко від кас розташована безкоштовна громадська вбиральня (туалет), відвідини якої відкрили для нас нові грані спритного азійського розуму щодо викачки грошей з наївних туристів. Але все по-порядку. Обслуговуючий персонал у вигляді одного чолов’яги бомжуватої зовнішності бродив між чоловічою та жіночою частинами усіляко намагаючись догодити, показуючи куди справляти нужду, а де мити руки, вірогідно сподіваючись отримати за це винагороду. Але самий цікавий цирк у тому, що у трьох із чотирьох кабінок жіночого туалету на дверях поламаний засув, а двері зачиняються досить щільно. І щоб звільнитись із туалетного полону потрібна неабияка спритність, або допомога іншої людини. Цим «рятувальником Малібу», зазвичай, і виступає вищезгаданий чолов’яга, вимагаючи за це гроші. Рупій від нас йому не обломилось, зате його слух потішила добірна українська «подяка» моєї дружини. Придбавши в касі вхідні квитки (для іноземців вартість одного квитка 30долл., або 3750р.) ми попрямували до входу на територію заповідника. Біля входу тусовалось з десяток чоловік, пропонуючи свої послуги гіда-екскурсовода. Ми скористались послугами молодого чоловіка на ім’я Майя. Стартова ціна (40долл.) за його послуги по проведенню екскурсії російською мовою була знижена рівно вдвічі після наших запевнень, що ми і самі чудово прочитаємо та зрозуміємо усі таблички написані англійською (хоча, відверто кажучи, англомовний арсенал нашого товариша обмежувався кількома словами). Отже, за 20долл. ми отримали чудового російськомовного екскурсовода ще й з прекрасним почуттям гумору. Слід зазначити, що підйом на Сігірію це дуже виснажлива пригода, оскільки щоб піднятись на саму верхівку гори слід здолати близько 1200 східців, значна частина яких мармурові та вичовгані туристами до блиску і досить слизькі, а з урахуванням тропічної спеки та фактично безсонної ночі цей підйом стає справжнім випробуванням на витривалість. Але враження та емоції від побаченої на власні очі такої краси та величі знімають втому наче рукою. Фрески танцівниць, «лапи тигра», залишки королівського палацу, в’язниці, сенат, скеля Кобра, скеля Слон, басейни та купальні… На майданчику біля «лап лева» було багато диких та злих мавп, бачили хамелеона, який гордо та непорушно сидів на валуні геть не лякаючись туристів та клацань їхніх фотоапаратів. Під час підйому періодично доводилось «відбиватись» від місцевих чоловіків які начебто підтримують тебе за руки намагаючись допомогти піднятися східцями, сподіваючись за це отримати якусь копійку. Після спуску потрапляєш на невеличкий базарчик, де торгують усілякими сувенірами. Поруч розташоване невеличке кафе, де тиснуть чудові фреші, причому за помірними цінами. Трохи відхекавшись та втамувавши спрагу ми придбали ще кілька дріб’язкових сувенірів і попрямували до музею Сігірії (відвідання якого входить у вартість квитка). Музей як музей – нічого особливого. Там же розташовані ще парочка сувенірних крамниць та невеличкий книжковий магазинчик із різноманітною поліграфічною продукцією. Погрузившись у мікроавтобус, ми вирушили у Дамбуллу відвідати ще один об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО - Печерний храм лежачого Будди (здається так). Доки наш водій Геміні демонстрував майстерність вищого пілотажу, вправно маневруючи між перехожими, тук-туками та коровами вузькими ланкійськими дорогами, ми хутко впоралися із завбачливо прихваченими з готелю сніданками та продовжували милуватися краєвидами центральної частини острова. Між населеними пунктами обабіч доріг періодично траплялась загорожа із колючого дроту із застережливими табличками англійською: «Обережно дикі мавпи!» (як у нас кліщі). І от нарешті ми приїхали в Дамбуллу. Храм розташований у самому місті. Біля підніжжя гори стоїть величезна Ступа та монументальний фасад музею із здоровенним сидячим Буддою на даху. Вартість вхідних квитків 1500р. на одного. Спочатку ми пішли у музей. Ходити по музею слід босоніж (можна у шкарпетках) та з прикритими плечами і колінами, оскільки це вже є територією храму. Там зібрані статуї Будди, подаровані храму Буддистськими громадами різних країн. Усі вони мають багате оздоблення та виблискують золотом і дорогоцінним камінням. Багато з них є дійсно вражаючими витворами мистецтва. Після музею знову східці, знову підйом (і що ж ці ланкійці так полюбляють «никати» свої святині десь в горах?). По східцях вештається багато диких та злих мавп у пошуках неуважних туристів та паломників у яких можна розжитися якоюсь їжею чи телефоном, фотоапаратом… Так що будьте уважні! І ось нарешті ми піднялись безпосередньо до входу у Печерний храм. За 25р. вам пропонують залишити на зберігання ваше взуття доки ви будете відвідувати храм. Сам храм являє собою кілька великих печер, де розташовано багато статуй Будди від невеличких до кількаметрових. Стелі цих печер прикрашають вицвівші від часу фрески. У печерах можна користуватись фото-відео технікою, але заборонено фотографуватись на фоні статуй Будди, оскільки не можна до Будди повертатись спиною, про що свідчать безліч красномовних попереджувальних табличок. Отож, долучившись до Будистських святинь Дамбулли, ми завершили заплановану екскурсійну програму та вирушили назад. Знову виснажливий переїзд до Коггали, оскільки денний трафік цейлонських доріг значно щільніший аніж нічний, то зворотній шлях зайняв більше 6 годин, але дякуючи драйверській майстерності Геміні ми ще й встигли на вечерю, не зважаючи на декілька зупинок для поповнення своїх фруктових запасів у придорожніх овочево-фруктових палатках. Резюмуючи враження від цієї поїздки варто зазначити, що відвідати за 1 день 2 а то і 3 туристичних об’єкти центральної частини острова цілком реально (що б там не розказували готельні гіди, «розкручуючи» вас на дводенну поїздку), але обов’язково одним із таких об’єктів має бути Сігірія!!! Покупки: Біля рецепшину КБ є парочка непоганих крамничок, де можна за помірними цінами придбати досить якісну одежу (футболки, сарафани, блузки, сорочки, сарі…), усілякі сувенірчики, дерев’яні фігурки, чай тощо. Доречі ланкійська кава нам геть не сподобалася. Через дорогу від воріт КБ є непоганий магазинчик шкіряних виробів (сумки, рюкзаки, ремені, портмоне, сандалі…). Варто зазначити, що продавчиня досить приємна жінка і непогано торгується, але іти у цей магазин треба без супроводу місцевих тук-тукерів, бічбоїв - тоді є шанс отримати суттєву знижку. Ювелірні вироби, прикраси з дорогоцінним камінням варто купувати у Галле у вищезгаданому ювелірному салоні. Там також можна добре торгуватись. Найбільший вибір та найприємніші ціни на фрукти ми бачили у Матарі на базарі. Досить дешеві та непогані тканини ми купували у магазинчику у Хабарадуві (по дорозі із Галле), куди нас возив Чінтака. Багато маленьких крамничок в Ахангамі (кілька хвилин на тук-туці за 200р. туди і назад у сторону Матари). Не купуйте яскравих речей у пляжних торговок! Там використовується дуже не стійка фарба. Ми у них купували білу чоловічу сорочку та якесь яскраве парео, так от у тій сорочці я виходив усі 10 днів (жалкую що не купили кілька штук) легка і не жарка, а от парео настільки линюче, що від найменшої вологи розфарбувало усі світлі речі, які потім ледве вдалося відіпрати. Рекомендації: Цілком підтримую дописувачів, які стверджували, що позитивне налаштування на поїздку - запорука вдалого відпочинку. Доброзичливе та неупереджене відношення до людей (у т.ч. і до персоналу готелю) повернеться до вас сторицею. Але досить лірики перейдемо до практичних рекомендацій тим, хто планує відвідати Цейлон: 1. Купуйте тур у надійного тур оператора, який спеціалізується на цьому напрямку. 2. Якщо є можливість вибору, то летіти краще авіалініями «Ейр Арабія» - вони, здається, менше затримують рейси ніж «Флай Дубай». 3. Вивчіть кілька фраз сингальською і як мінімум ви отримаєте у відповідь посмішку а як максимум доброзичливе відношення і нормальну скидку при покупках: Аюбован – привітання (доброго дня); Харі гана – дуже дорого; Годак стутій – дуже дякую: Неха – ні… 4. Обов’язково візьміть з собою сонцезахисний крем для загару, причому із максимальним захистом (від 30 і більше), якогось Раптора від комарів (хоча вони і не дуже докучали). Наберіть з собою якихось цукерок (але такі, щоб не розтавали) для дітвори на вулицях, шоколадок та дріб’язкових сувенірів (ручки, брелоки, прапорці…) для персоналу. Українську горілку можна у бічбоїв виміняти на місцевий ром або арак. Курці запасіться цигарками з дому. Візьміть якихось бутербродів у літак (їжа там дуже дорога і не смачна). 5. Якщо плануєте привезти додому фруктів, то упаковуйте їх у багаж, а не у ручну поклажу, бо в аеропорту Коломбо можуть заставити викласти із поклажі. Зате води із собою в літак можна брати скільки забажаєте (на відміну від Борисполя). 6. Візьміть із собою пару тоненьких ручок для того, щоб використовувати їх у якості адаптера при користуванні нашими електроприладами. У них розетки із трьома вхідними отворами, а вставивши ручку в нижній отвір, верхні два можна без проблем використовувати як звичайну розетку. P.S.: Повторюсь, що ми не є експертами у сфері туризму, а описані вище враження та емоції - це суто суб’єктивний погляд на нашу першу (сподіваюсь не останню) поїздку на Шрі Ланку у січні 2013 року. Але сама головна і радісна подія, яку нам подарував цей вражаючий острів – це те, що через дев’ять місяців після описаних подій у нас народилась чудова довгоочікувана донечка!!! Так-так, як виявилось, ми привезли із Цейлону самий «коштовний сапфір» у нашому житті – нашу донечку. І ось зараз вона сидить і грається фігуркою слоника, привезеною з цієї поїздки. І на наше запитання: «Ти хочеш полетіти на Шрі Ланку?» впевнено відповідає: «О, Да!!!».
Sveikiname visus, kuriems rū pi š is nuostabus ž emė s lopinė lis Indijos vandenyne – Š ri Lanka! Iš karto paž ymė siu, kad mū sų su ž mona nelepina Egipto ir Turkijos „į traukiantys inkliuzai“, o visas atostogas suš ildė Juodosios jū ros pakrantė s smė lis ir akmenukai iki į kyrių prekeivių klyksmų : „Tvirtiname, bet jei kam į domu Ir nusprendė me surengti ž iemos paplū dimio atostogas š iltesnė je ir pietinė je pakrantė je. Iš svarstytų variantų : Egiptas (kur be jo), Indija, Tailandas ir Š ri Lanka.
Permaininga politinė padė tis Artimuosiuose Rytuose nutraukė mū sų viltis piramidž ių fone iš vysti nevykusį „kupranugarį “ su beduinu ir galimybę aplankyti Jeruzalę . Indija ir Tai kaž kaip savaime iš nyko. Savo pasirinkimą jie sustabdė Ceilone, dė l kurio, beje, nė kiek nesigailė jo.
Taigi: bilietai, kuponai, draudimas, Boryspilis, pikti vietinė s „muitinė s“ darbuotojai, pusantros valandos atidė tas skrydis „Fly Dubai“, beveik 10 metų skrydis su persė dimu be „kamuolinio“ maisto, vandens ir cigareč ių draudimo...pagaliau Kolombas! Suplyš usi lagamino rankena, didelis kelioninis krepš ys, oro uosto darbuotojų kruopš č iai supakuotas iki rankinio bagaž o dydž io, 70 JAV grivinų už vizas, antspaudai pasuose...Ayubovan (tradicinis sinhalų kalbos pasisveikinimas), Š ri Lanka! Kaip ir visi „paž engę “ turistai pinigus keič ia oro uoste prie iš ė jimo (kursas – 124.36 rupijos (toliau – tik p. )) Už.1 dolerį.
), nusipirkti vietinio mobiliojo ryš io operatoriaus „Mobitel“ kortelę už.1000r. (į są skaitą patenka 850 rublių ). Beje, minutė pokalbio su gimtą ja Kyivstar yra apie 2 UAH. už mū sų pinigus, o ne 1.25 UAH. kaip paraš yta forumuose. Gal kitas operatorius "Dialogas" ir pigesnis - než inau.
Baltadantė Singal su iš kaba su mū sų kelionių organizatoriaus pavarde maloniai kvieč ia prisijungti prie gausaus bū rio tokių kaip mes „blyš kiaveidž ių “ ir iš sekusių turistų . Paliekame visą minią iš oro uosto kairė je ir patenkame į visiš kai kitokį pasaulį : š iltas, vidutiniš kai drė gnas oras, nauji garsai, nauji kvapai, nauji paukš č iai ir augalai...tolesnis perkė limas. Kol tę siasi skirstymas tarp autobusų ir krovos bei tū pimo š urmulys, parū kysiu. Rū kydami vietiniai du kartus paleido cigaretes. Vieną pagydę s iš siuntė kitą . Abu iš ė jo lyg patenkinti.
Nieko nesulauž ė ir bedantis š rilankietis baltais marš kiniais ir š varku, kuris bandė padė ti į bristi į autobusą , reikalaudamas už jį.1000 rublių . Galiausiai jie iš keliavo. Skambant 70-ų jų ir 80-ų jų diskotekų hitams, grož imė s Kolombo kraš tovaizdž iais.
Taranuoti autobusai su atviromis durimis š iek tiek sulė tina greitį laikinose stotelė se, kad už tikrintų keleivių eismą , o beveik visi periodiš kai skamba. Eismas kairią ja puse, š urmuliuojantys tuk-tukai, moterys sariais ir vyrai su sijonais (sarongais) gatvė se, palmė s su kokosais, bananais, lū š nynai ir kaž koks nenutrū kstamas turgus – š tai – Azijos egzotika! Per š ias miesto dž iungles iki į važ iavimo į Kolombo-Halė s greitkelį prireikė daugiau nei dviejų valandų (į domioms kelionė ms - 400, greitis 100 km/h, o atstumas atrodo 116.5 km). Turistų pageidavimu sustojame prie gana civilizuoto prekybos centro.
Ten greitai iš geriame puodelį kavos, pasipilame vandens ir keliaujame toliau. Vaizdinga flora dar kartą į tikina apie tinkamą atostogų vietos pasirinkimą – Ceiloną!
Vietos faunos atstovai abiejose kelio pusė se iš vydo povų porą ir karvė s „vyrą “. O nuo š viesoforo prie posū kio į Kogalą pirmą kartą pamatė me tuos, dė l kurių nuskridome beveik 7000 km. - Jo Didenybe Indijos vandenynas! ! ! ! ! Dar 20 minuč ių laviravimo tarp į ž ū lių , bet nelabai skubanč ių tuk-tukų ir mes vietoje – Club Koggala Village Hotel (toliau – KKV). Registratū roje draugiš kas jaunas sinhalas su sariais praš o už pildyti popierius, tuo tarpu barmenas mus vaiš ina š viež iais vaisiais, o už kokių.20-30 metrų nuo mū sų oš ia vandenynas...Padovanojame maloniai panelei tuš inuką su vietinė s Ltd. logotipas...Ltd. , kuris ž lugo po kai kurių praė jusių metų derybų su ta pač ia LLC ir subtiliai už simena, kad „tu esi ushenas“.
Ponia su š ypsena tikina, kad turė site „ir vandenyną , ir vaizdą “.
Per 15 minuč ių , sutvarkę visus formalumus, su raktu rankose iš didž iai sekame paskui jauną berniuką (vė l sijoną ), kuris tempia mū sų lagaminus į siū lomą kambarį pagrindinio pastato 2 aukš te. Iš karto pastebė siu, kad iš skaič ių.2-ame vandenyno aukš te to praktiš kai nesimato, todė l už rakinus daiktus skaič iais, su mus lydė jusiu berniuku grį ž tame į priimamą jį ir vė l laikomė s ponios: duok mums „Vandenyną “. vaizdas“, nes nemė gstame baseino su vaizdu ir neprieš tarautume kraustytis š alia bungalo. Ji š velniai mums pasakė , kad gyventi vasarnamyje yra brangiau (15 USD per dieną ).
Mū sų pastangos numuš ti kainą buvo nesė kmingos, todė l sutikome apž iū rė ti kambarį.3 aukš te, kuris mums visiš kai tiko ir be jokio papildomo mokesč io, iš skyrus dovanotą raš iklį ir š okoladą , kuriuos paskui jai nuneš ė me ir kai kurios rupijos berniukui padė jo vilkti mū sų daiktus š en bei ten.
Kalbant apie kambarį : jau daug kartų raš yta apie betoną , didž iules lovas ir gana didelę lodž iją , ir ž emą vandens slė gį duš e...tad apie tai nesigilinsiu. Kambaryje buvo nedidelis š aldytuvas, televizorius, kurį į jungė me tik vieną kartą , kad patikrintume jo efektyvumą , kondicionierius ir ventiliatorius ant lubų , patogū s mediniai baldai, o svarbiausia – vaizdai į vandenyną , baseiną ir palmes. mū sų patalpose ateinanč ias 10 dienų ! Dabar apie patį vieš butį : Personalas: Visada draugiš kas, bet kartais š iek tiek tingus.
Kiekviena personalo kategorija turi savo uniformą : moterys priė mimuose prie tų pač ių sarių , vyrai tamsiomis kelnė mis ir baltais marš kiniais, valytojos tais pač iais sijonais, apsaugos darbuotojai karinė mis uniformomis, techniniai darbuotojai – tamsiais chalatais.
Sargybinis, kurį pakrikš tijome „Zubastyk“, susitikime vis sukiojo kokias nors figū rė les ant lovos ir maloniai š ypsojosi, stengdamasis į tikti rusiš ka fraze „kaip sekasi, labas, labas... “. Daž niausiai palikdavo po 40 ir po porą saldainių , bet ir be paliktų dovanų š ypsena susitikime buvo ne ką maž iau baltadantis, o lova buvo papuoš ta š viež iomis gė lė mis ir visokiomis figū rė lė mis. Mū sų kambaryje kaž kaip sugedo kondicionierius. Mū sų signalai apie š į incidentą buvo iš girsti tik treč ią dieną , ir tai nepaisant to, kad registratū roje iš pradž ių kalbė jo „Zubastika“, o po to du kartus. Nuė jome apž iū rė ti vasarnamių (kuriuos mums buvo pasiū lyta perkelti į registratū rą už.15 USD).
vienai dienai). Jie priė jo prie vadybininko (kelnė mis ir sijonais) ir papraš ė parodyti numerį . Jis maloniai parodė vasarnamį ir pasakė : „20 USD. per dieną ir galite judė ti.
Su ž mona mė gdavome anksti ryte maudytis prie baseino. Ir vieną dieną , kol mes pliuš kenė mė s, du vaikinai iš personalo tamsiais chalatais skynė kokosus iš palmių prie baseino. Kai plaukė me, ė jome prie vieno iš jų , jis priė jo prie mū sų ir pavaiš ino kokosu. Į mū sų loginį klausimą „kaip vyksta rungtynė s? Jis atsakė , kad nieko nereikia, nes tai dovana. Ir apskritai personalas (kaip ir š rilankieč iai apskritai) labai draugiš kas, vidutiniš kai į kyrus ir draugiš kas. Maitinimas: iš vykome į ekskursiją su pusryč iais ir vakariene. Patiekalų asortimento pakanka valgyti.
Ypač dž iugina vaisiai, sultys, sriubos, omletai, desertai. Per visas 10 dienų mano „gastritas su patirtimi“ nė karto nepasireiš kė , nors kartais leisdavau sau paragauti gana aš trių ir aš trių patiekalų . Tač iau į atvirą terasą atė jo varnos, kurios (turbū t dė l susirū pinimo mū sų figū romis) atkakliai ir už sispyrusiai vogė be priež iū ros paliktą maistą.
Daž niausiai pietaudavome su vaisiais, krevetė mis, už sakytomis iš beachboys arba nedidelė je kavinė je-restorane su dideliu jū ros gė rybių asortimentu, geromis kainomis ir skania virtuve tiesiai už „Koggala Beach“ (su į vairių š alių vė liavomis, į skaitant Ukrainos!!! ) . Beje, skaniausios krevetė s buvo paplū dimio berniuke su mums keistu vardu Baba su pabrė ž imu antroje raidė je „a“. Viena pora turė jo nedidelį anekdotinį atvejį su š iuo paplū dimio berniuku: ž mona savo vyro telefonų knygoje rado Babos telefono numerį su Š ri Lankos telefono numeriu.
Į tū ž usi moteris š aukė : „Tu jau radai č ia moč iutę ! ! ! ! ! „Atliko iš samią į tariamojo apklausą . Situacija tikrai iš siaiš kinta, bet š is faktas į vyko. Stengė mė s iš bandyti visus ten už augintus egzotiš kus vaisius.
Ragavome net padaž o, duriano (galima valgyti) ir duonmedž io vaisių (galite paragauti ką tik pjaustyto, o po maž daug pusvalandž io ima kvepė ti blogiau nei durianas - nepatiko). Man labai patiko ananasai, mangai, papajos, rambutanas. Daug vaisių parneš ė namo (bagaž e! ). Oro uoste niekas nieko netikrino. Svarbiausia, kad rankiniame bagaž e nebū tų vaisių , o bagaž e – galite. Vandenynas negali bū ti apibū dintas ž odž iais. Tai turi bū ti matoma ir jauč iama, kad suprastum visą š ią didybę ir grož į ! ! ! ! ! Paplū dimys prie vieš buč io taip pat puikus: didelis, gana š varus, maž ai ž monių.
Į paplū dimį prieš ais pagrindinį KKV pastatą nė ra normalaus priė jimo, o ten sunku rasti š eš ė linę vietą , o nuo vieš buč io „Fortes“ prasideda koralinis rifas, todė l daž niausiai degindavomė s po palmė mis prie pirmų jų bungalų . .
Jei norė jome maudytis ramiame vandenyje, eidavome į marias prie Tvirtovė s, tač iau kartais pasitaikydavo daug vietinių , kurie atvirai mus svarsto, o bū ti kruopš taus dė mesio objektu nė ra labai malonu. Tač iau prie marių yra galimybė susipaž inti su Indijos vandenyno jū rine fauna: daug ryš kių ir margų ž uvų bei krabų , matė net daug murenų . Kartą buvome į Unavatū ną . Nuostabios marios su ramiu vandenynu, kur galima iš simaudyti iki soties (beje, ten labai greitai prasideda gylis - pora metrų ir dugno nebejauti).
Po beveik apleisto Koggali Unawatuna paplū dimio pagalvojome, kad tai tarsi Jaltos krantinė apie rugpjū tį – daug nardymo centrų , nakvynė s namų , kavinių , paplū dimio pardavė jų ir poilsiautojų . Beachboys: š alia vieš buč io paplū dimyje nuolat sė di 5-10 vietinių , kurie save vadina beachboys. Į vieš butį jie neį eina – jiems draudž iama.
Ž ymiausi iš jų : Jamingo, Chintaka, Baba...Jamingo gerai kalba rusiš kai, bet yra į ž ū lus ir nepatikimas. Mes su juo nebendravome, tač iau, sprendž iant iš poilsiautojų , kurie iš jo už sakė ekskursijas, atsiliepimus, neturė tumė te su juo turė ti reikalų - jis ima daug pinigų , tač iau iš ž adė tų lankytinų vietų ir lankytinų vietų aiš kiai seka tik marš rutą . tinka“ parduotuvė s ir restoranai. Baba pati mokosi rusų kalbos, pas jį galima už sisakyti skanių kreveč ių , bet paž į stami, už sisakę jam kelionę į dž iungles ir krioklį , liko nepatenkinti.
Mes, perskaitę atsiliepimus internete, pasikalbė jome su Č intaka – š auniu jaunu vyruku, turinč iu gerą rusų kalbą (net skaito rusiš kai! ) Ir savo tuk-tuk.
Nors jis kartais jį vadindavo „velniu“, aš kartais „velniu“, bet gana atsakingas ir padorus, visus paž adus tesė jo (nors kartais ir pavė lavo, nes gerbia ukrainietiš ką degtinę ), bet su juo susitvarkysi. Važ iavome su juo į Halę , Unavatū ną , jis organizavo kelionę į Sigiriją ir Dambulla, degtinę iš keitė me į jų raudoną romą "Calipso"...Verta pastebė ti, kad mes (už sienio turistai) esame pasidaliję be mū sų sutikimo. . Taip, kai norė jome valgyti kreveč ių ir priė jome prie Babos, jis atsisakė : „Tu esi Č intakio draugas, aš turiu maž ų vaikų ir man su juo problemų nereikia“. Taigi, ponai, Š ri Lankos paplū dimio mafija vis dar egzistuoja! ! ! !!
Kelionė s ir ekskursijos: Kaip jau sakiau, Š ri Lankos saulė , nors ir maloni ir iš pirmo ž vilgsnio š velni, bet labai klastinga (reikia kremo nuo saulė s, ir nuo 30).
O kad iki atostogų pabaigos nevirstume dviem trupiniais, pamė ginome paplū dimio atostogas kaitalioti su iš vykomis ir ekskursijomis, juolab kad Ceilone yra ką pamatyti! Esame lengvai lipantys ž monė s ir į domū s viskam, kas nauja ir egzotika, tad – pirmyn naujų bū rimų link! Kelionė į Galiją : su Chintaka važ iavome tuk-tuk. Pakeliui už sukome į prieskonių sodą (iš tikrų jų privatus namas su nedideliu sodo sklypu, tankiai apsodintas visokiais egzotiš kais augalais Koggala ež ero pakrantė je). Ekskursija apsiribojo tuo, kad gidas spustelė jo pirš tu augalą ir lauž yta anglų kalba pakomentavo: mango, banana… .
Iš dė kingų ukrainieč ių turistų , tai yra iš mū sų , jis gavo 100 metų už pastangas, todė l buvo nepaprastai laimingas.
Tada buvome nuvesti į kambarį su mediniais suolais ir krū va stiklainių ant stalų , kur buvo pasiū lyta arbatos, kurios atsisakė me ir pradė jome pristatyti jų gaminius: eterinius aliejus, kremus ir kt. Nutraukė me š į naminį marč ią sakydami, kad mū sų nedomina visokie kremai, kurie mus paliks nuo visų opų . Iš siū lomo katalogo iš sirinkome keletą eterinių aliejų , cinamono ir dar kaž kokią parduotuvę , davė me dar vieną tuš inuką , už tai gavome premiją nemokamų "smirdanč ių pagaliukų " pavidalu, atsisveikinome ir nuė jome toliau. Pakeliui pamatė me laukinį mangustą , kuris tingiai ir nelabai nedrą siai kirto kelią , vos nepakliū damas po mū sų tuk-tuko ratais. Kitas sustojimas – medinių dirbinių suvenyrų fabrike.
Gamykla taip pat buvo privatus namas su dailidž ių dirbtuvė mis ir demonstracine bei prekybine sale, kurios forma buvo patalpa, nusė ta į vairiausiomis medinė mis figū rė lė mis. Nusipirkę porą medinių niekuč ių suvenyrams (beje, kaip pasirodė ne už maž iausią kainą ), patraukė me tiesiai į Halę . Miestą nustebino jų garsusis olandų fortas. Pati tvirtovė nesuž avė jo. Mano nuomone, Ukrainoje yra ne maž iau į spū dingų fortifikacinio meno kū rinių : Genujos tvirtovė , Akermanas Belgorodo-Dniestre, Kamjaneco-Podilsky tvirtovė...Nors vaizdai iš š ios tvirtovė s į spū dingi. Tvirtovė s teritorijoje jie pamatė gyvač ių kerė tojų – benamio iš vaizdos vyrą , mojuojantį pypke prieš dvi grakš č ias kobras. Ž inoma, negalė jau nepadaryti poros š io reginio nuotraukų . Kaip atlygis už tokį pasirodymą burtininkui buvo pasiū lyta 100 rublių.
, kurio jis kategoriš kai atsisakė , patikindamas, kad jo darbas vertas š io reginio 500r. Balta oda ir Nikonas aplink kaklą jo akyse turė jo pakelti mane bent į oligarcho rangą . Į mano „mandagias“ pastabas: „Ar neitum... ? „Nebuvo tinkamos reakcijos. Ir jis su š iomis kobromis vijosi paskui mus, bū gnuodami: „Tai mano darbas! Duok man 500r. ». Norint kaž kaip atsikratyti š io erzinanč io š ou menininko, buvo nusprę sta padidinti jo honorarą iki 200 r. Jis nenoriai paė mė pinigus ir grį ž o į savo „darbovietę “ ieš koti naujų neapgalvotų aukų . Tada už sukome į juvelyrinių dirbinių parduotuvę „Douglas & Sons“. Už buriantis mė lynų ir ž vaigž dž ių safyrų grož is, matyt, nepalieka abejingų . Ypatinga pagarba labai š velniam ir gerbiamam rusakalbiam pardavė jui Aminui.
Kelionė į Matarą ir Dondrą : Pamatę vietinių autobusų vairuotojų į gū dž ius, nusprendė me ir mes prisijungti prie š io ekstremalaus ir pasisemti adrenalino į salos pietus nuvykę vieš uoju transportu. Taigi rankos mostas – ir š okame į pirmą autobusą į Matari. Tvirtos, medinė s sė dynė s, po lubomis skersai salone driekė si laidas, pritvirtintas prie skambuč io š alia vairuotojo, o už to laido kas nors periodiš kai traukia, praneš damas apie norą iš vykti. Ne autobusas – Chruš č iovo atš ilimo valandų Azijos automobilių pramonė s š edevras. Po saloną vaikš to konduktorius, greitai manevruodamas tarp keleivių ir sė dynių . Atrodo, kad bilietas į Matari kainuoja 48 metus. Duodame 100r. dviems dirigentas ilgai aiš kina angliš kai, kad 4p. jis neturi poilsio, raminame, kad "jokių problemų , viskas gerai" - visi laimingi, einame pasigrož ė ti kraš tovaizdž iu.
Kadangi likę keleiviai vietiniai, tai iš karto tampame kruopš taus dė mesio objektais (ypač vaikai), kurie begė diš kai ž iū ri į mus ir rodo pirš tais. Š iek tiek prisitaikę prie „gyvų antropologijos muziejaus eksponatų “ vaidmens, š ypsomė s atgal ir stengiamė s sutelkti dė mesį į peizaž ų kaleidoskopą už lango: tingiai audž iame š aligatviu, neklausome to paties jauno vairuotojo...Kelias į Matari. (40-45 km). Stotyje greitieji tuk-tukeriai siū lomi už.700 grivinų . nuvež kite į Dondrą , kur yra pieč iausia Ceilono dalis ir pietinis salos š vyturys. Atsisakome jų paslaugų ir sė dame į kitą autobusą iki Dondrio (apie 5 km).
Kelios minutė s sausakimš ame autobuse – ir š tai sustojame prie didž iulė s oranž inė s budistų š ventyklos su ta pač ia didinga Budos statula.
Teritorija tvarkinga ir apsodinta kokoso palmė mis, vandenyno pakrantė je nuoš alū s vietiniai jaunavedž iai ž avisi artė janč ių bangų grož iu. Į spū dingai graž i vieta! Pats š vyturys iš kilę s ant kyš ulio ir iš trijų pusių skalaujamas vandenyno.
Viena vertus, pakrantė suformuoja labai vaizdingą į lankė lę , tač iau patys nuostabiausi vaizdai atsiveria nuo š vyturio virš uje esanč ios apž valgos aikš telė s, kur už kopė me sumokė ję už.500r. Pastangos ir iš leisti pinigai buvo to verti! ! ! ! ! Grį ž dami pagavome tuk-tuker, kuris už.300r. nuvež ė mus atgal į Matarą į autobusų stotį . Netoli autobusų stoties yra jų vietinis maisto turgus, kuriame nusipirkome daug vaisių juokingomis kainomis (ananasų - nuo 30 iki 150, mangų - 30-50, kurių pavadinimo nepamenu). Perbė gome per vietines parduotuves, bet nieko nepirkome.
Nakhodas į š oko į pravaž iuojantį autobusą , iš kurio papė dė s konduktorius į nirtingai š aukė „Hale, Halle“. Š iek tiek daugiau nei valanda kratymosi mobilioje Š ri Lankos pirtyje – ir mes ten. Pavargę s, prakaitavę s, bet laimingas.
Susidarė į spū dis, kad Matare ir Dondroje klimatas dar karš tesnis nei Kogale, kuris yra tik apie 50 km. į pietus. O toliau nuo turizmo centrų ž monė s laukingesni. Taip, Mataroje kai kurios moksleivė s net slapta viena kitą fotografavo telefonu mano fone, o aš rū kau š alia kitos parduotuvė s, laukdamas jo ž monos. Apskritai š i kelionė mums labai patiko. Rekomenduoju visiems, kurie nori naujų bū rimų , netingi ir neiš rankū s turistų patogumui. Kelionė į Sigiriją ir Dambulą : Suorganizavau kelionę į Č intaką , nes pokalbis su mū sų vieš buč io gide Irina apie tokios ekskursijos organizavimą nesukė lė vilties teigiamo rezultato.
Į š ią kelionę leidome paplū dimyje sutiktų tautieč ių (tė vo ir dukters) kompanijoje.
Kadangi kelias nė ra arti Š ri Lankos standartų , sutarė me iš vykti 2 val. , Už sisakę kelionę į registratū rą priė mimo iš vakarė se „ankstyvieji pusryč iai“. Tiesą sakant, Chintaka nedelsdamas atvyko į vieš buč io teritoriją visiš kai nauju mikroautobusu su savo draugu - vairuotoju, kurio vardas buvo Dvyniai (graž us jaunuolis, nekalbantis rusiš kai, bet puikiai kalbantis angliš kai). Patogiai į sitaisę „busikos“ kajutė je su oro kondicionieriumi ir pakeliui nusileidę Chintaku (miegoti), iš vykome pasitikti naujų nuotykių ir į spū dž ių . Penkios valandos Ceilono naktinių kelių ir aš tuonios (apie 7 val. ) vietoje – bene į spū dingiausias ir į spū dingiausias paminklas Š ri Lankos istorijoje – Sigiriya. Nepaisant tokios ankstyvos valandos, tokių už migusių turistų kaip mes jau buvo deš imtys.
Š is „Malibu gelbė tojas“, kaip taisyklė , yra minė tas vyras, už tai reikalaujantis pinigų . Jis rupijos iš mū sų nelauž ė , bet ausį pralinksmino pasirinktas ukrainietis mano ž monos „ač iū “. Kasoje nusipirkę į ė jimo bilietus (už sienieč iams vieno bilieto kaina – 30 dolerių , arba 3750 rublių ), nuė jome prie į ė jimo į rezervatą . Prie į ė jimo kabinė josi apie keliolika ž monių , siū lydami savo gido paslaugas. Naudojomė s jauno vyro vardu Maya paslaugomis. Pradinė jo turo rusų kalba kaina (40 USD) buvo sumaž inta perpus po to, kai patikinome, kad perskaitysime ir suprasime visus angliš kus ž enklus (nors, tiesą sakant, mū sų draugo angliš kai kalbantis arsenalas apsiribojo keliais ž odž iais). Taigi, už.20 USD. gavome puikų rusakalbį gidą , turintį puikų humoro jausmą.
Reikia paž ymė ti, kad kopimas į Sigiriją yra labai varginantis nuotykis, nes norint už kopti į kalno virš ū nę reikia į veikti apie 1200 laiptelių , kurių dauguma yra marmuriniai ir turistų iš spausti, kad blizgė tų ir gana slidū s, o atsiž velgiant į tropinį karš tį . ir beveik bemiegė naktis. tikras iš tvermė s iš bandymas. Tač iau savo akimis pamatyti tokio grož io ir didybė s į spū dž iai ir emocijos tarsi ranka malš ina nuovargį . Š okė jų freskos, „tigro letenė lė s“, karališ kų jų rū mų , kalė jimo, senato liekanos, kobros uola, dramblių uola, baseinai ir baseinai...ant riedulio, nebijant turistų ir jų fotoaparatų spragtelė jimų.
Kol mū sų vairuotojas Dvyniai demonstravo akrobatiką , meistriš kai laviruodamas tarp praeivių , tuk-tukų ir karvių siaurais Š ri Lankos keliukais, greitai susitvarkė me su iš vieš buč io paimtais apdairiais pusryč iais ir toliau grož ė jomė s centrinė s dalies vaizdais.
Tarp gyvenvieč ių abiejose kelio pusė se periodiš kai bū davo spygliuota tvora su į spė jamaisiais ž enklais anglų kalba: „Saugokitė s laukinių bež dž ionių ! (kaip mes turime erkių ). Ir galiausiai atvykome į Dambulla. Š ventykla yra mieste. Kalno papė dė je stovi didž iulė stupa ir monumentalus muziejaus fasadas su didž iuliu sė dinč iu Buda ant stogo. Į ė jimo bilietų kaina yra 1500 rublių . vienam. Pirmiausia nuė jome prie muziejaus. Į muziejų reikia eiti basomis (galima mū vė ti kojines) ir už sidengus peč ius bei kelius, nes tai jau š ventyklos teritorija. Yra surinktos Budos statulos, kurias š ventyklai padovanojo į vairių š alių budistų bendruomenė s.
Visi jie gausiai dekoruoti ir spindi auksu bei brangakmeniais. Daugelis jų – iš ties į spū dingi meno kū riniai. Po muziejaus vė l laipteliai, vė l pakilimas.
Daug laukinių ir piktų bež dž ionių klaidž ioja laiptais ieš kodamos nedė mesingų turistų ir piligrimų , kur galima už sidirbti su maistu ar telefonu, fotoaparatu...Taigi bū kite atsargū s! Ir galiausiai, mes pakilome tiesiai į į ė jimą š alia urvo š ventyklos. Jau 25 metus jū sų praš oma laikyti batus saugykloje, kol lankotė s š ventykloje. Pač ioje š ventykloje yra keletas didelių urvų , kuriuose yra daugybė Budos statulų nuo maž ų iki kelių metrų . Š ių urvų lubas puoš ia iš blukusios freskos.
Urvuose galima naudoti foto-video aparatū rą , tač iau draudž iama fotografuoti Budos statulų fone, nes negalima atsukti Budai nugaros, ką liudija daugybė raudona kalba į spė jamų jų ž enklų . Taigi, prisijungę prie budistinių Dambulli š ventovių , į vykdė me suplanuotą ekskursijų programą ir grį ž ome atgal.
Vė l alinantis važ iavimas į Koggaly, nes dienos Ceilono eismas yra daug intensyvesnis nei naktinis, kelionė atgal truko daugiau nei 6 valandas, tač iau Dvynių vairavimo į gū dž ių dė ka vis tiek turė jome laiko vakarienei, nepaisant kelių sustojimų pasipildyti vaisių . akcijų . vaisių palapinė s.
Apibendrinant š ios kelionė s į spū dž ius, reikia pastebė ti, kad per 1 dieną aplankyti 2 ar 3 turistinius objektus centrinė je salos dalyje yra visai realu (kad ir ką jums pasakytų vieš buč io gidai, „reklamuojant“ dviejų dienų kelionei ), bet visada vienas iš š ių objektų turi bū ti Sigiriya! ! ! ! ! Apsipirkimas: Š alia KB registratū ros yra keletas gerų parduotuvių , kuriose galima į sigyti kokybiš kų drabuž ių už prieinamą kainą (marš kinė liai, sarafanai, palaidinė s, marš kiniai, sariai... ), į vairiausių suvenyrų , medinių figū rė lių , arbatos, ir tt Beje, Š ri Lankos kavos mums nepatiko.
Kitoje gatvė s pusė je nuo KB vartų yra graž i odinių dirbinių parduotuvė (krepš iai, kuprinė s, dirž ai, piniginė s, basutė s (). Verta paž ymė ti, kad pardavė ja yra gana maloni moteris ir parduoda iš karto, tač iau į š ią parduotuvę turė tumė te eiti nelydimi vietinių tuk-tukerių , pliaž erių - tada yra galimybė gauti nemenką nuolaidą.
Papuoš alai, papuoš alai su brangakmeniais turi bū ti perkami Salė je minė toje juvelyrikos parduotuvė je. Ten taip pat galima gerai derė tis. Didž iausią pasirinkimą ir maloniausias vaisių kainas Mataroje matė me turguje. Gana pigius ir gerus audinius pirkome Khabaradove (pakeliui iš Halė s), kur mus nuvež ė Chintaka. Daug maž ų parduotuvių Ahangami (kelios minutė s tuk-tuk 200 metų pirmyn ir atgal link Matari). Nepirkite ryš kių kalbų iš paplū dimio parduotuvių ! Tam naudojami labai nestabilū s daž ai.
Nusipirkome baltus vyriš kus marš kinius ir juose kaž kokius ryš kius pareo, tai aš iš ė jau su tais marš kinė liais visas 10 dienų (atsipraš au, kad nenusipirkau kelių dalių ) š viesius ir nekarš č ius, o iš pareo tiek eilė s, kad nuo menkiausios drė gmė s nudaž ė visus lengvus daiktus, kuriuos paskui vos spė jo iš lyginti.
Rekomendacijos: Visiš kai palaikau bendradarbius, kurie teigė , kad teigiamas pož iū ris į kelionę – sė kmingų atostogų raktas. Draugiš kas ir neš ališ kas elgesys su ž monė mis (taip pat ir vieš buč io personalu) jums grį š š imteriopai. Bet už teks dainų tekstų , pereikime prie praktinių rekomendacijų tiems, kurie planuoja aplankyti Ceiloną : 1. Į sigykite kelionę iš patikimo kelionių organizatoriaus, kuris specializuojasi š ioje srityje. 2. Jei yra iš ko rinktis, geriau skristi su Air Arabia – atrodo, kad jie maž iau atideda skrydž ius nei Fly Dubai. 3.
Iš mok keletą frazių sinhalų kalba ir bent jau sulauksi š ypsenos mainais, o daugiausia – draugiš ko pož iū rio ir normalios nuolaidos apsiperkant: Ayubovan – sveikinimai (laba diena); Hari gana yra labai brangus; Studijų metai – labai ač iū : Neha – ne… 4.
Bū tinai atsineš kite kremą nuo saulė s, o su maksimalia apsauga (nuo 30 ir daugiau), Raptor nuo uodų (nors jie nelabai vargina). Vaikams į gatves atsineš kite saldainių (bet kad neiš tirptų ), darbuotojams – š okoladinius saldainius ir smulkius suvenyrus (raš inukus, raktų pakabukus, vė liavė les... ). Ukrainietiš ką degtinę paplū dimio berniukuose galima iš keisti į vietinį romą ar araką . Rū kaliai cigareč ių atsargas kaupia iš namų . Į lė ktuvą pasiimkite sumuš tinių (ten maistas labai brangus ir neskanus). 5. Jei planuojate į namus parsineš ti vaisių , dė kite juos į bagaž ą , o ne į rankinį bagaž ą , nes Kolombo oro uoste gali bū ti priverstinai iš dė liotas bagaž as.
Tač iau į lė ktuvą galite pasiimti tiek vandens, kiek norite (skirtingai nei Boryspilyje). 6. Pasiimkite porą plonų rankenų , kad galė tumė te naudoti kaip adapterį naudodami mū sų prietaisus.
Juose yra lizdai su trimis į vesties angomis, o į kiš us rankenė lę į apatinę angą , du virš utiniai gali bū ti lengvai naudojami kaip į prastas iš ė jimas. PS: Pasikartosiu, kad nesame turizmo srities ekspertai, o aukš č iau apraš yti į spū dž iai ir emocijos yra grynai subjektyvus mū sų pirmosios (tikiuosi, ne paskutinė s) kelionė s į Š ri Lanką.2013 metų sausį vaizdas. Tač iau svarbiausias ir dž iugiausias į vykis, kurį mums padovanojo š i nuostabi sala, yra tai, kad praė jus devyniems mė nesiams po apraš ytų į vykių susilaukė me nuostabios, ilgai lauktos dukrytė s! ! ! ! ! Taip, kaip paaiš kė jo, iš Ceilono atsivež ė me vertingiausią safyrą mū sų gyvenime – dukrą . O dabar ji sė di ir ž aidž ia su iš š ios kelionė s atsineš ta dramblio figū rė le.
Ir į mū sų klausimą : ar norite skristi į Š ri Lanką ? už tikrintai atsako: O, taip! ! ! ! ! ».
