Дуже важко описати словами те, що залишає у душі незабутні феєричні враження. Дев'ять днів як один. Ні, мабуть, як кілька годин. Всі пам'ятають. як все починалося. Запоріжжя, бус, Дніпропетровськ, вокзал, поїзд, купе. Кру-у-уто! Поїзд чудовий, у купе свої люди, поїхали. Вечір - ніч - прокинулися - туди-сюди - і- Львів. Кілька годин вільного часу, вимитий, аж блищить, старовинний центр Львова, який на фото органічно вписався в Європу, і навіть, десь архітектурно виграв. Ех, нам би грошей побільше. та щоб вичухати його, реставрувати по-людськи... Але то таке. Ліричний відступ. Тож далі. Автобус, усміхнений гід (найвищі оцінки і рекомендації), по дорозі до кордону трясе - ну, ми-ж бо ще вдома - і ось вони, заповітні ворота до раю. Кордон. Проходимо відносно легко, стандартні дві години з малим хвостиком, у всіх все відповідає нормі, фейси наші суворим дядям і тьотям подобаються, ми в'їхали. Правда, гроші на кордоні на польські злоті поміняти не вдалося - не завезли, чи що. Але нас це не зупинить, у нас у гаманцях весело шурхотять по кілька єврикових купюр, ми почуваємо себе майже мільйонерами. Отже, Польща.
Коротко. Села не наші - якісь занадто чисті, зроблені під лінієчку. Кажуть, Європа гроші дала. Щастить же деяким. Дорога - дзеркало. Величезні лапаті вітряки, лелеки, олені і зовсім незвичне - траса з обох боків відгороджена від зелених масивів прозорим пластиком з намальованими пташечками, щоб ці останні, тільки живі, бачили це і (!!!! відчуйте момент!!!!!) не летіли на дорогу. Ну і олені, вепрі і всяка дичина теж щоб не вибігала. От. Люди про природу думають. І не тільки як про шарове джерело їжі. Слухали драматичну історію про їжачка, який вибіг на дорогу, його збила чиясь машина, хтось інший знайшов, завіз до ветеринара і отримав за це 80 євро. Не пам'ятаю тільки чий був їжачок - польський, німецький чи французький. Втім, правила у них тепер однакові. Отель шалено привабливий, новюсінький. Із секретів - ресторан знаходиться не в отелі, і не поруч з отелем, а на заправці через дорогу, тому туристи блукають. Сніданок достойний. Поїхали.
Берлін.
Прибули трохи пізно, тому до музеїв не потрапили. ЗАТЕ оббігали акваріум у зоопарку - а це, перепрошую, таке собі триповерхове містечко, де є навіть акули, каймани і піраньї, а медузам особливий респект і уважуха, вони неперевершені. Піднялися на телевежу, а вона мало чим поступається вежі Ейфелевій, досхочу настрибалися на батутах і різних екзотичних крутяшках прямо в центрі міста, поїли якихось рибних шедеврів у ресторанчику, наохались на красу і на диво свіже повітря вечірнього Берліна, оцінили плюси і мінуси місцевого супермаркету і поїхали далі. Париж.
У Парижі все дуже просто. Туди їхати треба. Всім Сьогодні. Або завтра. У дощ, спеку чи холод. Просто треба. І для цього є кілька причин. Причина перша. Архітектура. Шалено вибаглива і зі смаком. Друге. Кораблик по Сені. У-у-у-,я не можу. Пливти треба ввечері, коли все палає вечірніми вогнями, привітні парижани всіх кольорів і національностей машуть руками з берега і числених мостів, всюди музика, і навіть моя нелюбима Ейфелева вежа захоплює ілюмінацією. Вау. Кофти тільки беріть. Не Україна, холодно. Причина третя. Діснейленд. Ну, коли мужик в 50 років вищить від щастя, а бабуся, що ледве чеберяє, натхненно фотографується з диснеєвськими качками, коли дітвора не може говорити від захоплення, це про щось свідчить. Тут схиляю голову перед людським генієм - як організаційним, так і творчим. Ну і четверте. Монмартр, історії, легенди, байки, равлики у ресторані, сир і багет, фото з прапором. Ну, ви зрозуміли. Їхати треба. Три дні нам було мало, ми не встигли ні до Лувру, ні до Версалю, ні до Будинку інвалідів, де поховано Наполеона, зате встигли блискучо виступити з театральною виставою у будинку франко - української асоціації, за що нам окреме спасибі. Молодці, їдемо далі. Прага. P/S/ Негри не агресивні.
Тож Прага. Оглядова екскурсія чудова, гід Майя з почуттям гумору (а з нами, туристами, інакше ніяк), кораблик по Влтаві вище всіх похвал. Годують смачно, багато, ну і поять теж. До специфіки туристів з нашої частини світу персонал звик. Не жахаються. А ми святкували 12-річчя актриси нашого колективу. Нагадую: КОФТИ!!!! ХОЛОДНО!!! Друга половина оглядової екскурсії, вільний час, собор св. Вітта. Архітектурне диво. Шедевр. У пам'ять карбується назавжди. Бачити, принаймні один раз за життя, необхідно. Десь на цьому етапі починає самодіагностуватися емоційна втома, і, здається, більше нічого не може вразити, або залишити по собі слід. Іллюзія. Може. І це щось - Краків і Величка. Тож знову до Польщі! Але спочатку - отель. Як вже тут писалося, на території Польщі отелі блискучі. Правда, ми всіх цих вигод майже не зацінили, бо впали на ліжка непритомні від втоми і вражень. Ні, не так. Від вражень і втоми. Ні .... Ай, неважливо.
Краків. З екскурсоводом у дитячої половини туристичної групи теплі стосунки не склалися, тому після Краківського замку ми пішли гуляти самостійно з нашим львівським екскурсоводом Лідою. Нагуляли залізну голову для розуму, старовинний центр міста для фотографування, затишну недорогу кафеху для шлунків і... музей "Краківські підземелля". Рай для цікавих і шок від міксу старовинних фундаментів і галограм, театральних представлень історичних легенд і віртуальних фішок, музейних експонатів і можливості вивчити карту Польщі за допомогою власних ніг. Мда-а-а. Повертаюся до початку цього ессе. Нам би грошей побільше, та проблем поменше. Добре, це знов ліричний відступ. Наші проблеми зараз не чіпаємо, їдемо до соляних шахт Велички. Глибина неймовірна, храм із солі, все - аж до плитки на підлозі - солоне. Діти, скинувши з себе на якийсь час, людську подобу, лизали все. Ну, як лосі. Все солоне. правда. Перевірене. Банкетний зал солоний. Ресторан солоний. Підземні часовенки солоні. Ну, про озера, стіни, переходи я вже мовчу. У музеї було цікаво, але дуже холодно. І знов - КОФТИ!!!! І ось, ледве волочачи ноги, ми піднімаємося до нашого пристанища на колесах - автобусу. Хух. Додому.
Labai sunku ž odž iais apibū dinti tai, kas sieloje palieka nepamirš tamus kerinč ius į spū dž ius. Devynios dienos kaip viena. Ne, tikriausiai kelias valandas. Visi prisimena. kaip viskas prasidė jo. Zaporož ė , karoliai, Dnepropetrovskas, gelež inkelio stotis, traukinys, kupė . Kru-u-to! Traukinys nuostabus, į kupė važ iavo ž monė s. Vakaras – naktis – pabudau – š en bei ten – ir – Lvovas. Kelios valandos laisvo laiko, nuplaunamas iki blizgesio, senovinis Lvovo centras, kuris nuotraukoje organiš kai į siliejo į Europą , o net architektū riš kai kaž kur laimė jo. O, turė tume daugiau pinigų . ir iš kapstyti, atstatyti ž mogiš kai...Bet tiek. Lyrinis nukrypimas. Taigi jie ė jo toliau. Autobusas, besiš ypsantis gidas (aukš č iausi paž ymiai ir rekomendacijos), pakeliui į pasienį kratosi - na, tuo tarpu dar namie - ir š tai jie, branginami vartai į rojų . Pasienio. Pravaž iuojame palyginti nesunkiai, standartinė s dvi valandos su maž a uodega, visi pagal normą , veidai griež ti dė dė s ir tetos kaip, nuė jom.
Tač iau pinigų pasienyje nepavyko iš keisti į Lenkijos zlotus – jie nebuvo pristatyti ar pan. Bet tai mū sų nestabdo, piniginė je linksminamė s kelios eurekos kupiū ros, jauč iamė s kone milijonieriais. Taigi, Lenkija.
Trumpas. Kaimai ne mū sų – kai kurie per š varū s, padaryti pagal valdovą . Sakoma, kad Europa davė pinigų . Sė kmė s kai kuriems. Kelias yra veidrodis. Dideli vė jo malū nų , gandrų , elnių aš menys ir gana neį prasta - trasa iš abiejų pusių aptverta nuo ž alių skaidraus plastiko masyvų su pieš tais paukš č iais, kad pastarieji, tik gyvi, pamatė ir (!!!! ! Pajuskite akimirka!!!!! ) kelyje. Na, ir stirnų , š ernų ir visokių ž vė rių , kad nepritrū ktų . Iš . Ž monė s galvoja apie gamtą . Ir ne tik kaip sluoksniuotas maisto š altinis. Klausė mė s dramatiš ko pasakojimo apie ež iuką , kuris iš bė go ant kelio, buvo partrenktas kaž kieno automobilio, dar kaž kas jį rado, nuvež ė pas veterinarą ir už tai gavo 80 eurų.
Tik nepamenu, kieno tai buvo ež iukas – lenkų , vokieč ių ar prancū zų . Tač iau dabar jų taisyklė s yra vienodos. Vieš butis beprotiš kai patrauklus, visiš kai naujas. Iš paslapč ių – restoranas ne vieš butyje ir ne prie vieš buč io, o kitoje gatvė s pusė je esanč ioje degalinė je, todė l turistai klaidž ioja. Pusryč iai padorū s. Eime.
Berlynas.
Atvykome š iek tiek pavė luotai, todė l į muziejus nepatekome. Tada apė jome š alia zoologijos sodo esantį akvariumą – o tai, praš au, yra kaž koks trijų aukš tų miestelis, kuriame net rykliai, kaimanai ir piranijos, o medū zos turi ypatingą pagarbą ir pagarbą , jos yra nepralenkiamos. Už kopė me į televizijos bokš tą , kuris ne ką prastesnis už Eifelio bokš tą , š okinė jome ant batutų ir į vairių egzotiš kų suktukų pač iame miesto centre, valgė me keletą ž uvies š edevrų restorane, pasidž iaugė me grož iu ir stebė tinai grynu oru. tę sė si. Paryž ius.
Paryž iuje viskas labai paprasta. Jū s turite eiti ten.
Visiems š iandien. Arba rytoj. Lietus, karš tis ar š altis. Jū s tiesiog turite. Ir tam yra keletas priež asč ių.
Priež astis yra pirmoji. Architektū ra. Beprotiš kai iš rankus ir skoningas. Kita. Laivas Senoje. Ai, aš negaliu. Maudytis tenka vakare, kai viskas dega vakaro š viesomis, nuo kranto rankomis mojuoja į vairiausių spalvų ir tautybių draugiš ki paryž ieč iai ir daugybė tiltų , visur muzika, o apš vietimą fiksuoja net mano nemylimas Eifelio bokš tas. Oho. Tiesiog pasiimk megztinius. Ne Ukraina, š alta. Treč ioji priež astis. Disneilendas. Na, o kai 50-metis kabinasi iš laimė s, o vos snū duriuojanti moč iutė į kvepia nusifotografuoti su Disnė jaus antimis, kai vaikas iš susiž avė jimo nemoka kalbė ti, tai kaž ką rodo. Č ia lenkiu galvą prieš ž mogaus genialumą – tiek organizacinį , tiek kū rybinį . Ir ketvirtas. Monmartras, istorijos, legendos, pasakė č ios, į rodymai restorane, sū ris ir batonas, nuotraukos su vė liava. Na, esmę supratote. Jū s turite eiti.
Ir tai yra kaž kas - Krokuva ir Velič ka. Taigi atgal į Lenkiją ! Bet pirmiausia – vieš butis. Kaip č ia buvo paraš yta, vieš buč iai Lenkijoje yra puikū s. Tač iau visų š ių privalumų beveik neį vertinome, nes nuo nuovargio ir bū rimų be są monė s kritome į lovą . Ne, jokių problemų . Nuo į spū dž ių ir nuovargio. Ne…. Oi, nesvarbu.
Krokuva. Turistų grupė s vaikų pusė su vadove š iltų santykių nepalaikė , todė l po Krokuvos pilies su Lvovo gide Lida iš ė jome pasivaikš č ioti savarankiš kai. Gelež inė galva protui, senovinis miesto centras fotografijai, jauki nebrangi kavinukė skrandž iams ir ...buvo pavaiš intas muziejus „Krokuvos pož emiai“. Į domybių rojus ir sukrė timas iš senovinių pamatų ir halogramų miš inio, teatralizuoti istorinių legendų ir virtualių lustų pasirodymai, muziejaus eksponatai ir galimybė kojomis tyrinė ti Lenkijos ž emė lapį . hmm. Grį ž tu prie š io raš inio pradž ios. Turė tume daugiau pinigų ir maž iau problemų.
Gerai, tai vė lgi lyrinis nukrypimas. Dabar savo problemų nelieč iame, važ iuojame į Velič kos druskos kasyklas. Gylis neį tikė tinas, š ventykla iš druskos, viskas iki plytelių ant grindų sū ru. Vaikai, nusimetę kurį laiką , ž mogaus panaš umą , laiž ė visus. Na kaip briedis. Visi sū rū s. tiesa. Iš bandyta. Pokylių salė sū ri. Druskos restoranas. Pož eminė s koplyč ios yra sū rios. Na, apie ež erus, sienas, eik, aš tyliu. Muziejus buvo į domus, bet labai š altas. Ir vė l – STRUKČ IAI! ! ! ! ! ! ! Taip ir vos vilkdami kojas lipame ant ratų į savo pastogę – autobusą . Huh. Namai.
